- •2. Виникнення деонтології як науки
- •3. Функції юридичної практики
- •4. Дисциплінарна відповідальність адвокатів
- •5. Юридична деонтологія: поняття та ознаки
- •6. Методи здійснення юридичної діяльності
- •7. Кваліфікаційні вимоги до суддів
- •8. Предмет та завдання юридичної деонтології
- •9. Типи вищих навчальних закладів, які готують юристів: загальна характеристика ( зу Про вищу освіту)
- •10. Професійно- особистісні якості юриста
- •11. Юридична деонтологія як навчальна дисципліна
- •12.Cуб'єкти юридичної діяльності
- •13.Психологічна культура юриста
- •Поняття юридичної науки та її місце в системі суспільних наук.
- •15. Ітелектуальна культура юриста
- •16. Історичні аспекти виникнення професії юриста
- •17.Методи здійснення юридичної діяльності.
- •18. Кваліфікаційні вимоги до адвокатів.
- •19. Предмет та об’єкт юридичної деонтології.
- •20. Структуа та види юридичної практики
- •21. Кваліфікаційні вимоги до юрисконсультів
- •22. Система юридичної діяльності: загальна характеристика
- •23. Сутність правової функції юридичної практики
- •24. Кваліфікаційні вимоги до прокурорів та їх професіограма
- •25. Місце і соціальне призначення юриста в суспільстві і державі
- •26. Типи вищих навчальних закладів, які готують юристів.
- •Рівні акредитації вищих закладів юридичної освіти.
- •Порядок створення, реорганізації, ліквідації, ліцензування, атестації та акредитації вищого закладу юридичної освіти
- •27.Кваліфікаційні вимоги до державних та приватних виконавців:
- •28. Юридична діяльність як вид соціальної діяльності
- •1. Поняття і види юридичної діяльності
- •3.2. Система юридичної діяльності
- •29.Форми організації навчального процесу у вищих навчальних закладах.
- •31.Завдання юридичної деонтології як навчальної дисципліни.
- •32. Правове регулювання статусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка
- •33. Дисциплінарна відповідальність працівників прокуратури
- •34. Сутність правоконкретизуючої функції юридичної практики
- •35. Права та обов’язки студентів, які здобувають професію юриста у вищих навчальних закладах
- •37. Сутність правостабілізуючої функції юридичної практики
- •38. Рівні та ступені вищої освіти
- •39. Кваліфікаційні вимоги до слідчих та детективів та їх професіограма
- •40. Юридичні науки та її місце в системі суспільних наук
- •41. Форми організацій освітнього процесу у вищих навчальних закладах , загальна характеристика
- •42. Компетентність як показник професійної майстерності юриста
- •43. Класифікація юридичних наук та місце в ній юридичної деонтології
- •44. Основні ознаки юридичної практичної діяльності:
- •45. Психологічна культура юриста
- •46. Професія, спеціальність та кваліфікація юриста
- •47. Структура юридичної освіти в Україні
- •48. Естетична культура юриста
- •49. Сутність оптимізуючої функції юридичної практики
- •50. Види юридичної діяльності.
- •51. Причини професійної деформації працівників юридичної сфери.
- •52. Види професійної деформації працівників юридичної сфери.
- •54. Система вищої юридичної освіти в Україні
- •55. Престиж юридичної професії в Україні та світі
- •56. Учасники навчально-виховного процесу вищих закладів юридичної освіти
- •57. Професійні стандарти для юристів у документах міжнародних організацій
- •58. Становлення та розвиток юридичної деонтології
- •59. Принципи та функції юридичної практичної діяльності.
- •60.Кваліфікаційні вимоги до адвокатів.
- •61. Соціальне значення юридичних деонтологічних знань.
- •62. Форми юридичної діяльності
- •63. Професіограма судді
- •64. Поняття юридичної деонтології та її принципи
- •65. Засоби юридичної діяльності
- •66.Професіограма адвоката
- •67. Система юридичної діяльності
- •68. Фактори формуванная професійної свідомості юриста
- •69.Професіограма юрисконсульта
- •70. Предмет юридичної деонтологіі
- •71. Соціальні конфлікти та їх прояв у сфері юридичної діяльності.
- •72. Структура вищого закладу юридичної освіти
- •73. Професіограма нотаріуса та кваліфікаційні вимоги
23. Сутність правової функції юридичної практики
Під функцією розуміють роль, яку виконує певне соціальне явище, певний інститут в суспільному житті.
Функції юридичної практики — це певні напрями впливу юридичної практики на суспільне й особисте життя суб'єктів суспільства, які визначають природу і сутність названої практики, її місце у правовій системі суспільства, соціально-правове призначення та перетворюючий характер.
У правовій науці вчені визначають різні функції юридичної практики. Так, С. Алєксєєв виокремлює три функції юридичної практики: правоспрямовуючу, правоконкретизуючу і сигнально-інформаційну.
Правотворчість — це процес пізнання і оцінювання правових потреб суспільства і держави, формування і прийняття нормативних актів уповноваженими суб'єктами в межах відповідних процедур.
У правовій сфері суспільства правотворчість займає центральне місце. Це пояснюється тим, що саме правотворчість дає життя праву, правовому регулюванню в цілому. Правотворчість — початкова ланка правового регулювання.
Основним імпульсом до створення закону або іншого нормативного акта виступає суспільно значуща проблема, невирішене питання, яке має значення для великої кількості людей і для держави в цілому. Завдання законодавця полягає в тому, щоб своєчасно, точно й адекватними правовими засобами відреагувати на це, обираючи такий варіант регулювання, який би найбільшою мірою відповідав інтересам суспільства та держави, сприяв би прогресу суспільства, враховував би всю сукупність факторів суспільного розвитку — економічних, політичних, соціальних, національних, ідеологічних та зовнішньополітичних.
За результатами правотворчої роботи оцінюється держава в цілому, ступінь її демократичності та цивілізованості. Закони втілюються в суспільство людьми, і не можна допускати прийняття поспішних, необґрунтованих правових рішень, бо будь-яка помилка законодавця призводить до порушення інтересів громадян, невиправданих матеріальних витрат.
На сучасному етапі розвитку правотворчість виявляється в першу чергу як видання нормативно-правових актів державними й іншими уповноваженими органами або як прийняття правового акта населенням через референдум.
Особлива увага в теорії приділяється суб'єктам правотворчого процесу — спеціальним правотворчим органам. Закони приймають вищі законодавчі органи — парламенти, думи, ради, збори тощо.
Відносини у суспільстві розвиваються досить динамічно. Законодавцю та іншим уповноваженим правотворчим органам далеко не завжди вдається вчасно і ефективно врегульовувати правовими нормами відносини, що виникають і розвиваються у суспільстві. Внаслідок цього залишаються неврегульованими позитивним правом цілі масиви відносин, які вимагають такого регулювання, в правовій системі існують численні прогалини та неузгодження. Юридична практика, формуючи моделі дій соціальних суб'єктів для досягнення бажаного ними результату, створює звичаї і прецеденти, які врегульовують суспільні відносини, нерегламентовані правовими нормами. У даному випадку юридична практика виступає своєрідним містком з'єднуючим суспільні відносини з позитивним правом;
Правотворчість вимагає комплексного підходу, вивчення не тіль¬ки юридичних, але й усієї сукупності інших факторів. До них належать економічні, політичні, соціальні, національні, ідеологічні, зовніш¬ньополітичні фактори як свого роду об'єктивні умови розвитку і зміни законодавства. У деяких випадках вони здобувають характер правоутворюючих факторів, у них зароджується і виявляється об'єкт майбутнього законодавчого регулювання. Потрібно правильно оці¬нити цей об'єкт і уміло вибрати предмет, форму і методи правового регулювання.
Можна ще це додати:
У правотворчій діяльності юридична практика виконує наступні функції:
— правоспрямовуюча функція. Бажаючи досягти поставленої мети суб'єкти суспільства здійснюють діяльність, яка дозволить отримати результат з найменшими затратами зусиль і часу. У процесі цієї діяльності деякі правові норми проявляють найбільшу ефективність, інші взагалі не реалізуються, виявляються прогалини, суперечності, колізії у праві. Аналіз юридичної практики допомагає правотворчому органу визначити шляхи розвитку права, врегулювати нерегламентовані ним суспільні відносини, заповнити прогалини, усунути суперечності, колізії у праві, санкціонувати звичаї;
— оптимізуюча функція. У процесі діяльності правотворчий орган формує такі оптимальні моделі, форми своєї діяльності, котрі дозволяють йому з найменшими затратами зусиль і часу розробляти й приймати ефективні правові норми, які вимагаються потребами життя суспільства. Здійснення діяльності за такими сформованими моделями дій оптимізує діяльність правотворчого суб'єкта, значно підвищує ефективність і продуктивність його роботи.)