- •2. Виникнення деонтології як науки
- •3. Функції юридичної практики
- •4. Дисциплінарна відповідальність адвокатів
- •5. Юридична деонтологія: поняття та ознаки
- •6. Методи здійснення юридичної діяльності
- •7. Кваліфікаційні вимоги до суддів
- •8. Предмет та завдання юридичної деонтології
- •9. Типи вищих навчальних закладів, які готують юристів: загальна характеристика ( зу Про вищу освіту)
- •10. Професійно- особистісні якості юриста
- •11. Юридична деонтологія як навчальна дисципліна
- •12.Cуб'єкти юридичної діяльності
- •13.Психологічна культура юриста
- •Поняття юридичної науки та її місце в системі суспільних наук.
- •15. Ітелектуальна культура юриста
- •16. Історичні аспекти виникнення професії юриста
- •17.Методи здійснення юридичної діяльності.
- •18. Кваліфікаційні вимоги до адвокатів.
- •19. Предмет та об’єкт юридичної деонтології.
- •20. Структуа та види юридичної практики
- •21. Кваліфікаційні вимоги до юрисконсультів
- •22. Система юридичної діяльності: загальна характеристика
- •23. Сутність правової функції юридичної практики
- •24. Кваліфікаційні вимоги до прокурорів та їх професіограма
- •25. Місце і соціальне призначення юриста в суспільстві і державі
- •26. Типи вищих навчальних закладів, які готують юристів.
- •Рівні акредитації вищих закладів юридичної освіти.
- •Порядок створення, реорганізації, ліквідації, ліцензування, атестації та акредитації вищого закладу юридичної освіти
- •27.Кваліфікаційні вимоги до державних та приватних виконавців:
- •28. Юридична діяльність як вид соціальної діяльності
- •1. Поняття і види юридичної діяльності
- •3.2. Система юридичної діяльності
- •29.Форми організації навчального процесу у вищих навчальних закладах.
- •31.Завдання юридичної деонтології як навчальної дисципліни.
- •32. Правове регулювання статусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка
- •33. Дисциплінарна відповідальність працівників прокуратури
- •34. Сутність правоконкретизуючої функції юридичної практики
- •35. Права та обов’язки студентів, які здобувають професію юриста у вищих навчальних закладах
- •37. Сутність правостабілізуючої функції юридичної практики
- •38. Рівні та ступені вищої освіти
- •39. Кваліфікаційні вимоги до слідчих та детективів та їх професіограма
- •40. Юридичні науки та її місце в системі суспільних наук
- •41. Форми організацій освітнього процесу у вищих навчальних закладах , загальна характеристика
- •42. Компетентність як показник професійної майстерності юриста
- •43. Класифікація юридичних наук та місце в ній юридичної деонтології
- •44. Основні ознаки юридичної практичної діяльності:
- •45. Психологічна культура юриста
- •46. Професія, спеціальність та кваліфікація юриста
- •47. Структура юридичної освіти в Україні
- •48. Естетична культура юриста
- •49. Сутність оптимізуючої функції юридичної практики
- •50. Види юридичної діяльності.
- •51. Причини професійної деформації працівників юридичної сфери.
- •52. Види професійної деформації працівників юридичної сфери.
- •54. Система вищої юридичної освіти в Україні
- •55. Престиж юридичної професії в Україні та світі
- •56. Учасники навчально-виховного процесу вищих закладів юридичної освіти
- •57. Професійні стандарти для юристів у документах міжнародних організацій
- •58. Становлення та розвиток юридичної деонтології
- •59. Принципи та функції юридичної практичної діяльності.
- •60.Кваліфікаційні вимоги до адвокатів.
- •61. Соціальне значення юридичних деонтологічних знань.
- •62. Форми юридичної діяльності
- •63. Професіограма судді
- •64. Поняття юридичної деонтології та її принципи
- •65. Засоби юридичної діяльності
- •66.Професіограма адвоката
- •67. Система юридичної діяльності
- •68. Фактори формуванная професійної свідомості юриста
- •69.Професіограма юрисконсульта
- •70. Предмет юридичної деонтологіі
- •71. Соціальні конфлікти та їх прояв у сфері юридичної діяльності.
- •72. Структура вищого закладу юридичної освіти
- •73. Професіограма нотаріуса та кваліфікаційні вимоги
19. Предмет та об’єкт юридичної деонтології.
У центрі деонтологічного дослідження знаходиться людина зі своєю особистою системою знань, навичок, умінь, а також діяльність людини, що здійснюється у правовій сфері життя суспільства. Людина, її якості та її існування вивчаються також іншими науками, але в межах юридичної деонтології відбувається спеціалізація об´єкту дослідження.Даною наукою вивчається існуюча система юридичних знань, завдання та функції правознавства, роль юридичних знань у вирішенні питань суспільного буття. У предмет юридичної деонтології включаються також і питання юридичної практики: формулюються поняття та зміст юридичної діяльності, види та форми її здійснення, вивчаються окремі юридичні спеціальності та відповідні професійні якості працівників юридичної сфери. При цьому особлива увага звертається на особисті людські якості, на етикет юриста, який передбачає цілу систему правил: як треба поводитися з співробітниками та різними учасниками юридичного процесу, якими нормами керуватися при здійсненні професійного обов´язку, на яких моральних принципах та правових ідеалах будувати свою роботу тощо. Окремим блоком питань до предмету юридичної деонтології входять питання юридичної освіти — підготовки та перепідготовки кадрів, підвищення кваліфікації, розповсюдження позитивного досвіду. Головною тут. є проблема підготовки не просто спеціаліста-юриста, а працівника високого рівня кваліфікації, тобто професіонала своєї справи. у загальному вигляді предметом юридичної деонтології можна визначити юридичну теорію, юридичну практику та систему моральних вимог, що складають етикет професійної діяльності юристів.
20. Структуа та види юридичної практики
Під структурою (від лат. structura — порядок, устрій, розташування) розуміють сукупність стійких зв'язків об'єкта, які забезпечують його цілісність і тотожність самому собі, збереження його основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх вимірах.
У структуру юридичної практики включається:
1) юридична діяльність (динамічна сторона), елементами змісту якої виступають її об'єкти, суб'єкти і учасники, юридичні дії та операції, засоби і способи їх здійснення, прийняті рішення та результати дій;
2) соціально-правовий досвід (статична сторона), в який у якості елемента входять правоположення, тобто такі досить сталі, вироблені в ході багаторічної практики приписи загального характеру, що акумулюють соціально цінних і стабільні боку конкретної юридичної діяльності.
Суб'єктами юридичної практики виступають члени суспільства, які мають свої потреби, бажають досягти поставлених цілей та вступають для цього у відносини з іншими особами чи соціальними установами. Суб'єкти мають власні потреби у будь-чому об'єктивно необхідному для підтримання життєдіяльності і розвитку організму людини, її особистості, соціальної групи, суспільства в цілому. Потреби є динамічним явищем, оскільки постійно змінюються. Потреби відображаються у психіці людини та проявляються у її цілях і мотивах. Правова діяльність як динамічний бік юридичної практики полягає у вчиненні соціальним суб'єктом юридичних дій (бездіяльності), які спрямовані на отримання бажаного суспільного чи особистого результату та тягнуть певні юридичні наслідки.
Під засобами, як складовою структури, розуміють допустимі правом предмети і явища, за допомогою яких забезпечується здійснення правової діяльності на досягнення поставленої мети й отримання бажаного результату. Серед правових засобів можна виділити наступні види: загальносоціальні — моральні норми, соціальні правила; технічні — інструменти, прилади тощо; спеціально-юридичні — угоди, правові норми, принципи інше. Внаслідок здійснення правової діяльності соціальний суб'єкт отримує певний особистий чи суспільний результат. Під результатом юридичної практики розуміють бажаний підсумок, отриманий суб'єктом суспільства завдяки здійсненню правової діяльності, що дозволяє цьому суб'єкту задовольнити відповідну індивідуальну чи колективну потребу.
У юридичній літературі виокремлюють зовнішню і внутрішню форми юридичної практики. Під зовнішньою формою розуміють різні юридичні акти — документи, у яких закріплюються правові дії, методи і засоби їх здійснення, прийняті рішення. До внутрішньої форми, тобто внутрішнього зв'язку елементів змісту, відносять: процедурно-процесуальне оформлення юридичної практики, яке визначає коло її суб'єктів, обсяги їх процесуальних прав і обов'язків, умови вступу в правовий процес, порядок використання засобів і методів, строки і час вчинення дій, процесуальні гарантії, умови і процедуру прийняття і виконання рішень, порядок їх оскарження та ін.
Як і будь-яке явище об'єктивної дійсності юридичну практику можна за певними критеріями класифікувати на види і підвиди.
Розрізняють наступні види юридичної практики:
- залежно від характеру, способу перетворення суспільних відносин - правотворчу, правозастосовчу, правотлумачну;
Правотворча практика полягає у здійсненні уповноваженим суб'єктом діяльності у порядку і формах, визначених суспільством, які дозволяють створювати норми права, що найбільш ефективно, повно і адекватно будуть регулювати суспільні відносини, врегулювання яких дійсно вимагається потребами життя.
Правотлумачна практика характеризується вчиненням соціальними суб'єктами юридичних дій, спрямованих на адекватне з'ясування і роз'яснення дійсного змісту правових норм.
Правореалізаційна практика визначається як правова діяльність суб'єктів права, що забезпечує найбільш ефективне і оптимальне використання наданих прав, виконання покладених обов'язків, дотримання введених заборон та застосування правових норм з найменшими витратами зусиль і часу.
- залежно від суб'єктів - законодавчу, виконавчу, судову, слідчу, нотаріальну і т. п.;
- в залежності від функціональної ролі - регулятивну, охоронну.