Основні положення діалектичної теорії конфлікту (к.Маркс)

• Соціальні відносини містять у достатній кількості різноманітні конфліктні інтерсистеми.

• Соціальна система систематично породжує конфлікт.

• Конфлікт є неодмінною властивістю соціальних систем.

• Подібні конфлікти мають тенденцію проявлятися в полярній протилежності інтересів.

• Конфлікти найчастіше відбуваються через нестачу ресурсів, особливо влади.

• Конфлікт – головне джерело змін соціальних систем.

Основні положення конфліктного функціоналізму (г. Зиммель)

• Соціальні відносини складаються лише в системному контексті, утіленням якого служить тільки органічний взаємозв’язок процесів асоціації та дисоціації.

• Подібні процеси одночасно є виразом як інстинктивних імпульсів „акторів”, так і імперативів, продиктованих різними типами соціальних відносин.

• Отже, конфліктні процеси – це дуже поширена риса соціальних систем, однак вони далеко не завжди і аж ніяк не завжди приводять до порушення системи або соціальних змін.

• Дійсно, конфлікт – це один із головних процесів, які служать збереженню соціального цілого або деяких його складових.

Концепції конфлікту К.Маркса й Г.Зиммеля мають багато спільного: у них конфлікт розглядається як широко поширена й необхідна властивість соціальних систем. Проте в них і багато відмінностей, ідей не просто різних, а таких, що суперечать одна одній. Дж.Тернер називає такі основні відмінності: К.Маркс підкреслював антагоністичний характер конфліктів, Г.Зиммель – їх інтегративні наслідки; перший звертається до умов, які могли б розв’язати конфлікт, другий – до умов, які б могли змінити гостроту конфлікту; К.Маркса найбільше цікавили соціально-структурні причини конфлікту, Г.Зиммеля – форма та наслідки конфлікту, що почався, обмежуючись при цьому невизначеними посиланнями на „боротьбу інстинктів”.

Деякі соціологи робили спробу подолати суперечливість концепцій Маркса і Зиммеля, проте їх зусилля виявилися марними. І в сучасній науці їх концепції отримали подальший розвиток і набули специфічних особливостей в теоріях Р.Дарендорфа, Л.Козера та деяких інших вчених. Основні положення сучасної соціологічної теорії конфлікту будуть розглядатися далі, при аналізі природи конфлікту, його причин, функцій та форм розв’язання та регулювання.

1.2. Конфліктологія як автономна наукова галузь

Що стосується місця та статусу конфліктології в сучасній системі наук, то є кілька підходів. Дехто вважає систему знань про конфлікти складовою причиною тієї чи іншої науки з визначеним та більш визначеним статусом. А саме – частиною соціології (спеціальна соціологічна теорія – соціологія конфлікту – фактично ототожнюється з конфліктологію); частиною політичної науки або психології (залежно від того, яким типам конфлікту надається особливе значення – політичним чи міжособовим). Оскільки довгий час у нас проблема конфліктів розглядалась через призму міжнародних відносин (вважалося, що наше суспільство є безконфліктним, конфлікти можуть існувати тільки на міжнародному рівні), конфліктологія трактувалася як частина теорії міжнародних відносин.

В останні часи майже в усіх країнах світу конфліктологія стала розглядатись як окрема, автономна наукова галузь, зі своїм предметом, категоріями, принципами та правилами вирішення тих чи інших завдань. Як зазначає український конфліктолог М.Пірен⁵, „склалася окрема наука – конфліктологія й виділяється широкопрофільна, досить актуальна та водночас відповідальна професія – конфліктолог. Спеціалісти-конфліктологи виступають у ролі консультантів з різних проблем людського життя, що й вимагає від них компетентності та глибоких базових знань профільних наук”.

Проте існують достатньо неоднозначні її визначення та трактування предмета, підходи до визначення її структури. Наведемо декілька визначень конфліктології, що знайшли місце в науковій літературі сьогодні.

Перша група визначень виходить із того, що конфліктологія – це наука про закономірності виникнення, розвитку та розв’язання соціальних конфліктів або конфліктних ситуацій.

Другий підхід до визначення конфліктології пов’язаний з обмеженням предмета науки лише практично-прикладною сферою. Представники цього підходу вважають, що конфліктологія – це практична наука про специфічне спілкування людей, соціальну взаємодію особистостей, угруповань, організацій, суспільства й держави. Вони стверджують, що в практиці організації сучасного менеджменту, у дипломатії, юриспруденції, комерційній діяльності та інших галузях життя, де спостерігається безпосереднє зіткнення сторін, склався прикладний напрям, котрий отримав назву конфліктології.

На наш погляд, більш адекватно відображає специфіку конфліктології перший підхід. Проте, як і будь-яка інша наука, конфліктологія має й теоретичну, і практично-прикладну частину, тому можна вважати перше трактування широким розумінням конфліктології, а друге – вузьким. Отже, у широкому розумінні конфліктологія – це наука про закономірності виникнення, розвитку та розв’язання соціальних конфліктів та конфліктних ситуацій. У вузькому значенні конфліктологія – це прикладна наукова галузь, предметом якої є загальні й специфічні закономірності виникнення, розвитку та вирішення всіляких соціальних конфліктів.

Ці визначення дають нам певне уявлення про предмет конфліктології, але було б помилкою вважати, що її предметом є лише те, що пов’язано з конфліктом. Справа в тому, що досліджуючи конфлікти, учені-конфліктологи не залишають поза увагою „те, що передує конфліктам чи йде слідом або існує паралельно – соціальну інтеграцію й кооперацію, конкретно-історичні параметри умов, які породжують чи допомагають усувати конфлікти”. Їх цікавлять не лише конфліктні явища, що мають місце, але й те, що відбувається в суспільстві, коли конфліктність не виривається назовні. Цариною конфліктології є суперечливість суспільного життя взагалі, зіткнення різноманітних інтересів і цілей у громадській діяльності. Тому можна погодитися з тими, хто закликає не тлумачити термін „конфліктологія” надто буквально, оскільки в ній „ідеться не тільки про теорію власне конфліктів, а йдеться також про теорії суспільної організації, про моделі соціальної поведінки, про групову мотивацію, пояснення історичних соціальних структур, що склалися, причини їх змін”.