Усама бин Ладен

Взрывы, прогремевшие 7 августа 1998 на территории посольств США в Найроби (Кения) и Дар-эс-Саламе (Танзания), подчеркнули международный характер деятельности Усамы бин Ладена, который уже длительное время поддерживает и финансирует экстремистов, и открыли широкой общественности глаза на его превращение из спонсора в террориста. Нападениям предшествовал целый ряд публичных угроз изгнать США и их союзников из мусульманских стран. В частности, 23 февраля 1998 года бин Ладеном и близкими к нему группировками, выступающими под именем „Всемирного исламского фронта за джихад против евреев и христиан”, было опубликовано воззвание, представленное его авторами в качестве фатвы (закона Корана). В воззвании утверждалось, что война против американских граждан, военнослужащих и гражданских лиц является религиозным долгом всех мусульман во всех странах мира.

Будучи 17-м сыном саудовского строительного магната Мухаммада бин Ладена, Усама присоединился к афганскому движению сопротивления почти сразу же после вторжения советских войск в Афганистан в декабре 1979 года. Он играл важную роль в финансировании, вербовке, транспортировке и обучении добровольцев из арабских стран, желающих сражаться в Афганистане. Во время войны бин Ладен создал организацию „Аль-Кайда” („База”), которая должна была служить оперативным центром для экстремистов-единомышленников. В 1994 году власти Саудовской Аравии лишили бин Ладена гражданства, а его семья официально отреклась от него. В 1991 году он переехал в Судан, но международное давление на Хартум вынудило его в 1996 году переместиться в Афганистан.

Бин Ладен публично заявил, что его группа рассматривает терроризм как инструмент для достижения своей цели - введения исламского правления в мусульманских странах и „очищения” их от западного влияния и коррупции. С этой целью бин Ладен в 1999 году встал во главе мощной и разветвленной организации. О размахе деятельности „Аль-Кайды” наглядно свидетельствуют национальности подозреваемых, оглашенные вскоре после взрывов посольств - несколько египтян, один камерунец, один палестинец, один саудовец, а также несколько граждан США. Входящие в организацию бин Ладена различные группы предоставляют выделяемые им средства людям, не входящим в круг его приближенных. Благодаря унаследованному им богатству, доходам от бизнеса, взносам сочувствующих в различных странах и поддержке близких союзников вроде египетских и южноазиатских группировок, ... бин Ладен финансирует, обучает и оказывает материально-техническую помощь экстремистам, не являющимся непосред-ственными членами его организации. Он стремится помогать тем, кто поддерживает его первичные цели − выдворение сил США с Аравийского полуострова, отстранение от власти правящей саудовской семьи и „освобождение Палестины”; или его вторичные цели - выдворение вооруженных сил западных стран и свержение, по его мнению, прозападных и коррумпированных правительств в странах, где основной религией является ислам. Его организация направила своих инструкторов во все уголки Афганистана, а также в Таджикистан, Боснию, Чечню, Сомали, Судан и Йемен и обучила боевиков из многих других стран, включая Филиппины, Египет, Ливию, Пакистан и Эритрею.

Бин Ладен полагает, что, используя установленные „Аль-Кайдой” связи, он в состоянии приказывать отдельным лицам и группам во всем мире совершать террористические акты. В декабре 1998 года бин Ладен дал ряд интервью, в которых он отрицал факт своей причастности к взрывам в Восточной Африке, но признал, что „спровоцировал” их и призвал своих сторонников совершать нападения на граждан США во всем мире в ответ на ракетно-бомбовые удары по Ираку. Вскоре под растущим давлением со стороны „Талибана” бин Ладен прекратил свои публичные выступления. Тем не менее, в 1999 году бин Ладен продолжал оказывать влияние на своих единомышленников-экстремистов, а его организация продолжала планировать новые террористические акты. Например, его союзники в Египте и Южной Азии продолжали во всеуслышание высказывать угрозы в адрес США. Публичные выступления Бен Ладена также свидетельствовали о расширении сферы его интересов.

ЗМІСТ

РОЗДІЛ І. КОНФЛІКТ У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ 3

1. Статус та значення конфліктології у сучасному суспільстві 3

1.1. Проблема конфлікту в сучасній науці 3

1.2. Конфліктологія як автономна наукова галузь 11

1.3. Структура та функції конфліктології 15

1.4. Методи вивчення конфліктів 20

2. Конфлікт як соціальне явище 22

2.1. Трактування поняття “конфлікт” 22

та “соціальний конфлікт” 22

2.2. Форми та рівні прояву конфлікту 28

2.3. Функції соціального конфлікту 31

3.1. Умови виникнення конфлікту 35

3.2. Механізм виникнення конфлікту 38

3.3. Соціально-психологічні фактори виникнення конфлікту 45

4. Статична та динамічна характеристика конфлікту 51

4.1. Структура конфлікту 51

4.2. Динаміка конфлікту 60

5. Конфлікт як форма поведінки 69

5.1. Характеристика та типологія поведінки в конфлікті 69

5.2. Фактори впливу на поведінку людини в конфлікті 79

6. Проблема запобігання, регулювання та розв’язання конфліктів 85

6.1. Імовірні результати конфлікту та форми його завершення 85

6.2. Запобігання конфлікту 87

6.3. Регулювання конфлікту 96

6.4. Розв’язання конфлікту 102

РОЗДІЛ ІІ. ТЕОРІЯ ПЕРЕГОВОРІВ 111

1. Переговорний процес та його основні характеристики 111

1.1. Теорія переговорів у сучасній науці 111

1.2. Сутність та функції переговорів 115

1.3. Структура переговорів 121

1.4. Етапи переговорів 127

1.5. Види переговорів 142

2. Стратегія і тактика переговорів 143

2.1. Принципи успішного ведення переговорів та їх недоліки 143

2.2. Стратегії переговорів 147

2.3. Тактики переговорів 157

3. Посередництво в конфлікті та переговорному процесі 161

3.1. Сутність та основні форми посередництва 161

3.2. Технологія медіації, її результативність та фактори впливу на неї 169

4. Проблеми формування переговорної культури 174

4.1. Переговорна культура та її складові 174

4.2. Стиль ведення переговорів: особистісний, професійний та національний 176

4.3. Конкретні прояви національних стилів у переговорах 178

РОЗДІЛ ІІІ. ТИПОЛОГІЗАЦІЯ СУЧАСНИХ КОНФЛІКТІВ 202

1. Внутрішньоособистісні та міжособові конфлікти 202

1.1. Типологізація конфліктів у сучасній науці 202

1.2. Внутрішньоособистісний конфлікт: сутність і проблеми попередження та розв’язання 206

Дотримання етичних норм і правила спілкування допоможе уникнути безлічі конфліктів як у відносинах з іншими людьми, так і внутрішніх. Морально зріла людина, що дотримується в поведінці високих етичних норм, ніколи не опиниться в ситуації, за яку доведеться переживати, відчувати почуття провини і каяття. 213

Психологічний захист особистості. Механізм психоло-гічного захисту особистості являє собою спеціальну регуля-тивну систему стабілізації особистості, спрямовану на усунення або зведення до мінімуму почуття тривоги або страху, що супроводжують внутрішній конфлікт. Сутністю й функцією психологічного захисту є запобігання негативних переживань. Феномен психологічного захисту і його різні прояви задовго до його наукового пояснення були неодноразово описані у філософській і художній літературі. 215

1.3. Міжособові конфлікти в сучасному суспільстві 217