3.2. Особливості політичного конфлікту

У XX столітті як самостійна галузь знання та навчальна дисципліна сформувалася політична конфліктологія. Проблема політичного конфлікту стала однією з найактуальніших проблем сучасного політичного простору. Зараз гостро стоїть питання про можливість керування політичними конфліктами в цілому й про засоби їхнього регулювання зокрема. Проте, перш ніж порушувати питання про регулювання політичного конфлікту, варто спочатку розібратися в його сутності як певного соціального явища. У науковій літературі визначенню конфлікту присвячена значна кількість робіт як вітчизняних, так і закордонних політологів. Варто констатувати, що одного, більш-менш чіткого, такого, що відбиває всі сторони та ознаки цього багатогранного явища, визначення немає. Єдине, що властиве усім дефініціям, це вказівка на наявність більш менш стійкого протиборства, ситуації напруженості, сутички сторін, ідей, сил.

Слід додати, що політичному конфлікту, на відміну від економічного, соціального, етнічного, релігійного та ін., властиве винесення цього протиборства на рівень владних відношень, тобто на більш високий соціально-політичний рівень.

Різні визначення політичного конфлікту

Політичний конфлікт – це постійно діюча форма боротьби за владу в конкретному суспільстві.

Політичний конфлікт – це боротьба за володіння політичною владою, яка являє собою сукупність соціальних позицій, що дозволяють одній групі людей розпоряджатися діяльністю інших. Саме в цьому закладено головний конфлікт будь-якої системи суспільних відносин.

Політичний конфлікт – це соціально-політичне явище, структурований процес, що є своєрідним засобом вирішення значущих для сторін політичних питань, які актуальні на даний момент соціально-політичного розвитку хоча б для однієї із сторін, що протистоять. Остання дефініція політичного конфлікту відрізняється від запропонованих політологами тим, що тут указується на характер того протиріччя, що лежить у корені конкретного політичного конфлікту.

Детермінація й причинна обумовленість політичних конфліктів

В основі будь-якого політичного конфлікту завжди лежать інтереси певних груп, класів, націй та інших спільностей як опосередкованої ланки між змінами умов життя суспільства і його політичної системи. Проте не самі інтереси є безпосередньою причиною назрівання і розвитку конфліктної ситуації. Вони набувають сили детермінантів лише під час входження в протиріччя один з одним.

Виділяють три типи інтересів, що детермінують конфліктну ситуацію:

• консервативна модель, що полягає в зацікавленості збереження чинної політичної системи, зміцнення консервативних установок;

• конформістська модель – терпиме ставлення до суспільного ладу, політичних інститутів і їхніх рішень;

• критична модель, в основі якої лежить негативне ставлення і сприйняття певного ладу, у тому числі й політичної системи.

Головні причини політичних конфліктів у сучасному українському суспільстві пов’язані з перерозподілом державної власності й влади та з боротьбою за володіння реальними важелями влади.

Соціально-психологічний фон, на якому виникають і протікають конфлікти, характеризується такими чинниками:

• радикальні зміни в соціальній структурі суспільства, що виявляються в стрімкій диференціації населення за рівнем доходів і ідеологічної орієнтації;

• деформація-зміна системи цінностей, поширення зразків західної культури, індивідуалізму, культу сили;

• існування соціально-етнічної напруженості на базі мовних проблем і проблеми кримських татар;

• нетерпимість до інакомислення, радикалізм свідомості;

• існуючі порушення окремих конституціїних прав і свобод, насамперед соціально-економічних і на одержання правдивої інформації про діяльність влади;

• політизація силових структур (армії, міліції, спецслужб), можливість перетворення її в самостійну політичну силу з метою наведення порядку або зміни політичного режиму.

Значення й місце конфлікту в політичному житті визначається його функціями. Про позитивне або негативне значення політичних конфліктів можна говорити лише конкретно й досить умовно, оскільки конфлікти полі функціональні. Вони виконують стабілізуючу роль і можуть привести до дезінтеграції і дестабілізації суспільства; сприяють розв’язанню протиріч і відновленню суспільства, а можуть спричинити загибель людей і матеріальних утрат; стимулюють переоцінку цінностей, ідеалів, прискорюють або сповільнюють процес становлення нових структур; забезпечують краще пізнання учасників конфлікту і можуть привести до кризи або втрати легітимності влади.