5. Психоаналіз у групі та групи із урахуванням первинного нарци-сичного групового феномену: у. Д. Фінґер-Трешер: Концепція пер­винного нарцисизму

Звернення Когута до ранніх розладів у п'ятдесятих і шістдесятих роках XX століття значно вплинуло на виникнення нових теорій, бо стало очевидним, наскільки сильним є вплив ранньої материнської фіксації на дитину. У зв'язку з тим, що ранні розлади займають усе більше місце у терапевтичній практиці, концепція первинного нарцисизму дозволяє працювати з цими розладами ана­літичними засобами, розкривати їх і супроводжувати зміни. Нарцисизм у цій концепції трактують не в тому розумінні, яке заклав 3. Фройд, а на основі розрізнення між «нарцисизмом» у «позитивному» значенні як вираження вда­лого розвитку Я і самості за відповідно захищеної регуляції власної гідності та високого почуття власної гідності з одного боку та нарцисичним розладом — з іншого, за якого цей розвиток виявляє дефекти, а рівень почуття власної гідності — низький (Kohut, 1973; Sandler, 1961; Sandler, Joffe, 1967). Достатня материнська турбота (mothering) у перші місяці життя чинять вирішальний вплив на цей розвиток, бо на цій стадії немовля абсолютно залежне від емпатичної присутності референтної особи — переважно матері (Finger-Trescher, цитуєть­ся у: Kutter, 1976, с. 144).

Спосіб набуття первинного досвіду немовляти корінним чином визначає спосіб його психічного розвитку та ставлення до об'єктів. Достатній «holding» гарантує розвиток стабільного, структурованого Я та позитивного почуття власної гідності, а недостатня чи надмірна материнська турбота призводить до крихкого розвитку Я із відповідно незначним чи негативним почуттям власної гідності. Можливою є також фрагментація самості (там само, с. 144).

Мати, яка виконує бажання, сприймається доброю; та ж мати, яка в чомусь відмов­ляє, сприймається злою. Водночас дитина сприймає і себе у цих суперечностях, наприклад, доброю чи злою. [...] Чи дитина надалі, вже юнаком або дівчиною, відчуватиме, що, незважаючи на необхідну заборону обох батьків, її визнають, сприймають, нею захоплюються. Це буде визначальним у тому, що пізніше вона, уже як чоловік або жінка, почуватиметься вартісною та досконалою. Упродовж зростаючого розвитку Я і Над-Я дитина стає більш незалежною від реакцій та вимог реальних зовнішніх об'єктів. Замість них у Над-Я діють репрезентовані внутрішні об'єкти як регулятор перетворення імпульсивних бажань, потреб, агре­сивних імпульсів і фантазій з одного боку і як регулятор нарцисичного рівня по­чуття власної гідності — з іншого.

Строге, садистське Над-Я стає дієвим як «протинарцисичний чинник», натомість добрі, задовольняючі внутрішні об'єкти та уявлення про цінності гарантують ви­сокий рівень почуття власної гідності і добре самопочуття [...]. Нарцисичні розлади проявляються в різноманітних симптомах, наприклад, підви­щеній вразливості чи у специфічних «патологічних» реакціях на розлуку. Інтенсив­не почуття сорому чергується із екстремальною злістю та бажанням помсти, які можуть призвести до самогубства. Пацієнти із нарцисичними розладами скаржать­ся на почуття порожнечі та на депресії, на незаангажованість, постійні страхи втра­тити любов чи об'єкт, а також на так звані «збочені» фантазії, на стосунки без задоволення, дифузну безталанність, навіть при збереженні високої працездат­ності (там само, с. 148).

Урте Фінґер-Трешер уважає, що в неструктурованих малих групах паростки первинного нарцисизму

проявляються; 1) на рівні психодинаміки групи у формі панівних «первинних про­цесів» Тут і Тепер; 2) на рівні відновлених інтеракційних зразків, які несвідомо де­монструють себе . [...] Відсутність заданої структури та тематики, які підтримують абстинентність керівника групи такою ж мірою як і спонтанна регресія в індивіду­альному аналізі, супроводжується специфічними захисними механізмами (там само, с. 150).

Група виробляє «свою» мову за допомогою підтримуючої та роз'яснювальної функції їхнього аналітика. У ній знаходять вираження і неподолані несвідомі част­ки, так звані «зрілі» частки Я. Під час розвитку вона виходить за межі все ще не­свідомих ізольованих індивідуальних досвідів, прив'язує їх до реальності цієї певної групи, у якій індивід унаслідок цього не почувається об'єктом перенесення, а сприй­мається у своїй «справжній самості» (Winnicott, 1960), його розуміють і визнають (там само, с. 160).

Гіпотетична причина	Запропонована техніка	Представлення мети
Недостатній «holding» призвів до того, що розви­ток стабільного, структу-рованого Я та позитивного почуття власної гідності став неможливим. Таке спо­вільнення розвитку часто пов'язане із великою враз­ливістю та фрагментацією Я, із почуттями порожнечі, депресією та незаанґажова-ністю, постійно присутній страх втратити любов чи об'єкт.	Відновлення нарцисичних інтеракційних зразків на рівні психодинаміки групи Тут і Тепер, при чому про­являються спеціальні фор­ми захисту. У них знаходять своє вираження неподолані, несвідомі частки. Функцію «holding» беруть на себе і група, і терапевт, аби умож­ливити подальший розвиток.	Поводження із реальними об'єктами веде до змін і структурованості у групі, полегшує цю роботу над розвитком, страх перед іншими зменшується. Реп­резентовані у Над-Я об'­єкти змінюються, задо­вольняючі внутрішні об'­єкти й уявлення про цінності гарантують висо­кий рівень почуття власної гідності та добре самопо­чуття.

Висновки

Підбиваючи підсумки, слід сказати, що на кількох сторінках можна ви­класти лише невеликий розділ із теоретичного світу групової психотерапії. В основному, на думку Шакеда,

у групі розгортається конфліктна ситуація між забороненими імпульсами та затаєни­ми табу. Інтрапсихічний конфлікт між трібом і забороною, між Воно та Над-Я у групі виражається в міжперсональному конфлікті між членами групи. Можуть маніфес-туватися різні імпульсивні бажання, агресивні (лібідозні), активні та пасивні, оральні, анальні, фалічні та генітальні, із регресією до любові або з прогресивними тенденція­ми. Парціальні тріби (ексгібіціонізм і вуаєризм, садомазохізм і фетишизм) із при­таманними їм конфліктами в аналітичній групі можуть добре зображатись та опра­цьовуватись. Центральний конфлікт відбувається навколо едіпового комплексу. Аналітик групи сприймається як амбівалентно любляча батьківська фігура. Серед членів групи виникає сиблінгова конкуренція за прихильність керівника групи та бо­ротьба статей. Опрацювання цих конфліктів та інтеграція неповних інстинктів, робота із амбівалентністю становлять ядро аналітичної роботи у групі та передумову для її успішного завершення. [...] На рівні психології Я у групі відбувається конфлікт між і близькістю та дистанцією, між бажанням симбіотичного злиття та прагненням до автономії [...]. Про ранні, доедіпальні стосунки з матір'ю загалом можна довідатися на основі стосунків із групою як цілим, яка сприймається і такою, що захищає та піклується, і такою, що обмежує та загрожує. Члени групи вчаться диференціювати один одного і відмежовуватися. Метою групової роботи є індивідуалізація та здобут­тя об'єктної константності, а також здатність до сублімації та нейтралізації імпуль­сивної діяльності. Участь у групі дозволяє більш реалістично оцінювати власну осо­бистість і сприяє кращій толерантності до фрустрацій. Теорія об'єктних стосунків, яка досліджує архаїчні стани душі, придатна для спостереження та розуміння регре­сивних феноменів у групі. Коли група регресує в ранні стадії розвитку та примітивні захисні механізми, іноді можна спостерігати шизоїдно-параноїдні позиції, які харак­теризуються страхами переслідування. Злі об'єкти повинні постійно зазнавати відме­жовування від добрих для того, аби захистити їх від агресивності групи. Добрі об'­єкти, наприклад, група як ціле та ведучий, ідеалізуються, а неприємним членам групи надають демонічних якостей. Групу та ведучого сприймають як часткові об'єкти, як добрі чи злі материнські груди. Таким чином, група може сприйматись як годувальні або отруйні материнські груди. Проти страхів перед переслідуванням група застосо­вує примітивні захисні механізми: розщеплення, проекцію та інтроекцію. Групу та керівника розщеплюють на добро і зло, добрі частки, названі 3. Фройдом «очищене Я-задоволення» (1915), розглядають як приналежні до групи, а злі частки приписують зовнішньому світові чи «офірним цапам» у групі. Інтеграція часткових об'єктів у цілісний об'єкт, який має і добрі, і злі частки, характеризує депресивну позицію, у якій амбівалентність є терпимою, а проти злих часток захист не потрібен (Shaked, цитується у: Hochgerner, Wildberger, 1994, с. 66).

Для мене як групового психоаналітика в практичній роботі видавалося доцільним щоразу розглядати груповий процес із різних перспектив і віднов­лювати те, що окремі учасники випробовують у групі. Мендельсон вважає, що

реально робоча група створює плідну можливість для того, аби соціально охопити нашу внутрішню конструкцію і передати її самобутність, так само, як і озвучити один одного всередині нас. У цій аналітичній роботі у групах можна встановити межі тієї приватної сфери, у яку входять лише з якоюсь іншою людиною або віч-на-віч. На воротах до цих приватних місць у зовнішньому та внутрішньому світах, де наші інтимні бажання можуть нарешті злитися в палке бажання інтимності, щоразу і з різноманіт­ними цілями збиратимуться соціальні групи (Mendelssohn, цитується у: Grossmann-Garger, Parth, 1999, с. 239).

Те, що проявляється у групі, згадані автори сприймали під різними кутами зору: погляд Славсона на розподіл енергії Я, на «соціальний голод» та його теоретичні роздуми про тріби виявляються такою ж мірою допоміжними, як і сімейна модель В. Шіндлєра чи базові позиції В. Ьіона, структурна модель Арґеляндера, групове напруження Ецріеля із бажаними та небажаними сто­сунками чи сітка і матриця за Фуксом. Доцільно згадати також Вольфа і Швар-ца, на думку яких терапевт як людська істота входить у терапевтичну ситуа­цію як важливий чинник. Роздуми Дітера Ольмаєра про інтенсивні групи містять важливі настанови щодо групових процесів, які відбуваються тоді, коли часові рамки звужені. У клінічній діяльності виправдала себе Геттінгензька модель за Гайґль-Еверс і Гайґлем, що полегшує спостереження групових феноменів, які виникають як психосоціальне формування компромісу та взаємна латент­на репрезентація. Те саме стосується і концепції нарцисизму за Урте Фінґер-Трешер, згідно з якою ранні нарцисичні зразки інтеракцій проявляються і ста­ють очевидними у груповому процесі. Тому я, виходячи з можливостей засто­сування на практиці, сприймаю різноманітність теорій як збагачення для що­денної роботи. Ця різноманітність є шансом, який у моїй терапевтичній ситуації дозволяє змінити місце розташування, підійти ближче до правди окремо взя­того учасника групи та групи в її сукупності. Адже інший шлях — однобока ідеалізація окремої теорії — веде до догматичного закостеніння.

Я розглядаю теорії як згорнутий досвід людей, які хочуть щось повідоми­ти мені. Ці повідомлення можуть загострити моє сприйняття за допомогою певної евристики, надати гнучкості моєму сприйняттю. Небезпека ж полягає в тому, що я при цьому можу надто далеко відійти від себе — мистецтво засто­сування теорії полягає в тому, аби постійно залишатися собою, бо теорії — це конструкти, які можуть стати фортецями втечі. Я вважаю, що різноманітність теорій дозволяє розглядати терапевтичну ситуацію «багатьма парами очей», відкривати білі плями, при чому важливо щоразу критично звіряти окремі теорії із власним досвідом і знаннями.

Встановлення показів до групової терапії

Міхаель Гайне Вступ

Насамперед само собою зрозуміло, що ми не можемо лікувати всіх пацієнтів груповою терапією. Кожен психотерапевт, який також працює із гру­пами, знає із власного досвіду, що пацієнти, яких він визначив у терапевтичну групу, не з'являються на першу сесію або припиняють терапію впродовж пер­шої фази. В інших пацієнтів настає застій у боротьбі проти захворювання чи навіть погіршення під час групової терапії. Що може бути важливішим за запи­тання: які пацієнти «придатні для групи», а які — ні?

Проте виявляється, що таке запитання веде на хибний шлях. Дивним чином ми іноді спостерігаємо, як пацієнти, які перервали групову терапію, дають собі раду в іншій групі. Це може бути пов'язане зі зміною терапевта чи сеттінґа. Але навіть якщо причиною була зміна сеттінґу, тобто коли, наприклад, хтось припинив терапію в амбулаторній групі, але успішно бере участь у груповій терапії у клініці, це змушує нас замислитися.