8 Передмова

душевний стан (conditio humana), а й пізнати його емоційно. Група — це мікро­космос суспільства, площина, у якій внутрішній душевний стан проектується на комунікативний контекст із іншими. Особисте несвідоме не існує саме по собі. «Ти» інших відображає те, що індивіду не відомо, у цьому «ти» ми бачимо самих себе, якщо готові до цього. Аналіз у групі пропонує це учасникам групи у незрівнянний спосіб.

Широта діагностування у груповому психоаналізі надає людям із най­різноманітнішими розладами, скаргами і стражданнями базу для розвитку. Водночас психоаналіз є емпірично добре дослідженим психотерапевтичним ме­тодом. Від початків для групових аналітиків важливий збір даних про ефек­тивність цього методу.

Ця книга пропонує два різні аспекти: з одного боку — вступ до основ гру­пового психоаналізу з оглядом теоретичних глибин і протилежних позицій, а з іншого — зображення сфер застосування, які в дечому виходять за межі кла­сичного лікування осіб із невротичними розладами. У цій книзі ми прагнули подати нові теоретичні погляди, які розширюють концепції покоління заснов­ників, і показати, що груповий психоаналіз може бути корисний у найрізноманіт­ніших контекстах.

Зрештою, ця книга рекомендована не лише практикуючим груповим аналі­тикам, а й тим, хто навчається (тому для пояснень використовуємо відповідне цитування). Як групові аналітики ми знаємо, що лише зв'язок із іншими і в науці створює матрицю, необхідну для подальшого розвитку групового психо­аналізу.

Ми раді, що друге видання цієї книги дозволило нам внести доповнення та зміни. Розділ Міхаеля Лукаса Мьоллєра «Парний груповий аналіз» привніс наступну важливу сферу застосування групового аналізу, а його виклад «Лю­бов у групі» розглядає тему, якої уникали і яка, проте, є суттєвою для розуміння групових процесів. Альфред Пріц показує у «Груповому аналізі зі літніми людь­ми» подальшу сферу застосування групового аналізу, яка завойовує все більшу увагу. Юліане ван Вік в оновленому варіанті роботи «Дієві фактори в аналі­тичній груповій терапії» посилює фокусування на застосуванні психоаналітич­них концепцій зцілення в аналітичній групі, включає психологічні аспекти са-мості. У новій редакції викладу «Значення сну у груповій психотерапії» вона зосереджує увагу на тлумаченні снів як важливій техніці аналітичної роботи у групі; подаються також новітні результати дослідження сновидіння.

Відень, травень 2003

Альфред ПРІЦ, Елізабет ВИКУКАЛЬ

І. Теорія і практика

Створення теорій групового психоаналізу

Ірмґард Веллєрт Вступ

Психотерапевтична теорія є робочою гіпотезою, яка може допомогти у пізнанні внутрішніх і зовнішніх реальностей. Загалом будь-яка теорія обме­жена своїм засновником — з одного боку, особистою історією та зв'язком із суспільними обставинами, а з іншого — мірою досвіду, видом розладів у ліку­ванні, а також успіхами та невдачами в терапевтичній діяльності. Ця обме­женість помітна в мовленні та мисленні засновника теорії.

Різні новатори розробляли груповий психоаналіз, виходячи із психоаналі­зу Зіґмунда Фройда та його описів у роботі «Масова психологія та аналіз Я». 3. Фройд захищав позицію, що кожен індивід є складовою багатьох мас, по-різному пов'язаною через ідентифікацію, бо збудував свій ідеал Я за най­різноманітнішими зразками.

Сам Фройд не працював із групами. Що змусило психоаналітиків зверну­тися до груп, стати груповими психоаналітиками? Визнаний у світі психоаналі-тик і груповий психоаналітик Йозеф Шакед відповів на це запитання Бріґітте Ґросманн-Ґарґер і Вальтера Парта таким чином:

Група цікавить мене з особливої причини — з причини феномену масової психо­логії. Психоаналіз зазнав поразки з огляду на масову психологію. Мене завжди лякало те, з якою наївністю та невіглаством психоаналітики реагували на Гітлера в Німеччині та Австрії і як вони досі реагують на цю тему. Це надихнуло зайнятися групою і це було також причиною того, чому я прийшов до аналітичної великої групи. Моїм особистим мотивом був страх перед тим, наскільки цивілізовані люди можуть бути розгнузданими. [...] Я сподівався, що група допоможе це зрозуміти. Тим часом я став дещо скромнішим. [...] Я пережив також досвід тотема і табу: амбівалентного вождя, якого група прагне скинути у сподіванні звільнитися від Над-Я. Згодом задовольнялись інстинктивні імпульси, після цього приходило ка­яття, здатність відчувати провину й усвідомлювати власну відповідальність (Ого$8тапп-Оаг|;ег, Рагіп, 1999, с. 8 і наст.).

Історичний екскурс

Засновником групової психотерапії вважають Йозефа Пратта, який роз­почав групову роботу в 1906 р. у туберкульозній лікарні. Трайґент Барроу описує свою групову психоаналітичну роботу 1926 року, а 1928-го публікує свій аналітично орієнтований метод у групах. Визначальним у цих спробах із групами було те, що в одній групі лікували від тридцяти до двохсот осіб.

У Відні впродовж 1920 року Альфред Адлєр, а також Август Айхгорн і Зіґфрід Ьернфельд намагалися працювати з групами через брак коштів у пацієнтів. Якоб Леві Морено у 1921-му за допомогою імпровізованих ігор за­кладав початки методу психодрами. Т. Барроу 1926 року описує спостережен­ня колективних феноменів у групах. Вагомий внесок у груповий психоаналіз у сорокових роках зробив Семюел Р. Славсон. Новаторська праця Ф. Редлза, опублікована у 1942 р. під назвою «Групові емоції та лідерство» (Group emotions and leadership), залишається загалом непоміченою. К. Левін зробив плідний внесок опублікованою у 1947 р. теорією поля, яка чинить великий вплив на групову терапію. На його думку, група, до якої ми належимо, є ґрунтом, на якому стоїмо, невід'ємною основою впевненості та конкретної дії.

Г. Ецріель 1950 року публікує свій досвід із груповим психоаналізом і груповою напругою. В. Шіндлєр, учень В. Штекеля, який належав до кола 3. Фройда, розвиває свою модель сім'ї, пропонує її для загальної дискусії у 1951 році. У Латинській Америці над моделлю групи працюють Л. Ґрінберґ, М. Ланґер та Е. Родріґе. 3. Г. Фукс разом із Ентоні у 1957 році представляє свою теорію матриці та сітки. Р. Шіндлєр, учень А. Айхгорна, відкрито диску­тує у 1957-58 роках про важливість рангового впорядкування у групах. Мо­дель групи описує організуючий рух, який визначає не лише спільну ідентичність групи, а й встановлює її зовнішні межі та конституює власне рангове впорядку­вання в межах групи. В. Біон у 1961-му публікує свої новаторські ідеї з психо­аналізу групи, які розвивав у сорокових і п'ятдесятих роках. Концепція робо­чих груп і базових позицій широко впливає на подальший розвиток теорій.

Шток-Вайтекер і Ліберман у 1965 р. говорять про соціальний фокус: еле­менти групової культури визначають характер стосунків між учасниками гру­пи і ведучими групи, визначають межі афектів, форму та зміст висловлювань.

А. Гайґль-Еверс і Ф. Гайґль у 1967 році розвинули Геттінгензьку модель, яку широко визнали насамперед у клінічній практиці.

Глосарій

Психоаналіз: Герменевтичний метод, за допомогою якого шукають при­хований, латентний смисл у висловлюваннях і діях людини, аби зрозуміти той взаємозв'язок, який досі був несвідомим.

Сеттінґ: 3 індивідуального аналізу використовуються основні правила вільної асоціації, вільно плаваюча увага й абстиненція аналітика, перенесення, контр-перенесення та опір, врахування так званих захисних механізмів, а та­кож розв'язання трансферного неврозу, який виник в аналізі, шляхом роз'яснення — усе це за смислом також застосовується у груповому сеттінґу. Учасники групи сидять у колі. У групі повторюються сімейні ситуації, встанов­люються стосунки між багатьма особами (а не лише стосунки двох), проявля­ються почуття конкуренції, заздрості тощо.

Учасники групи: Вони не повинні знати одне одного, зустрічатись у зовніш­ньому світі, аби була можливість для інтенсивних стосунків перенесення у групі. Реальні стосунки чи тілесні контакти перешкоджають фантазії, тому цього слід уникати і в групі, і поза її межами. У групі не слід ані їсти, ані пити чи курити, бо все це могло б допомагати зняти напруження. Потреби та напру­ження варто знімати не діями, а «мовленням», тобто усвідомленням.

Величина групи: Вона може коливатися між трьома і дванадцятьма осо­бами. Вони регулярно зустрічаються в певному місці, у певний час, на певний проміжок часу. Сесія триває одну, дві або три години. Блок-сесія може охоп­лювати від чотирьох до дванадцяти годин. Частота сесій може коливатися від одного до трьох разів на тиждень та від одного до двох разів на місяць. Можливі також інші домовленості.

Порядок розташування учасників: Його вибирають таким, аби по можли­вості можна було поставити однакові крісла у колі.

Закрита група: Усі учасники групи починають роботу одночасно, нових членів до її складу не приймають. Групу закінчують усі разом.

Напіввідкрита група: Нових членів групи приймають у певний час.

Відкрита група: У будь-який час можливі вступ і вихід із групи, за згодою членів групи чи без неї.

Ведучий групи: Веде групу сам або із ко-терапевтом, відзначається добро­зичливою нейтральністю й абстиненцією щодо учасників групи.

Спостерігач: У групі лише спостерігає, сидить за колом, переважно веде протокол.

Групова психоаналітична ситуація: Не задають жодної теми, вільна асо­ціація «підв'язує червону нитку», яка веде у центр конфлікту.

Вільна асоціація: Вона стає «вільною груповою інтеракцією», ідеї та фан­тазії повідомляються якомога вільніше — без прийнятих у таких випадках суспільних упереджень — і обговорюються у групі. Неструктурована ситуа­ція веде до лабільності поведінки, захист частково долається, зміст несвідо­мого проявляється у дериватах трібів.

Перенесення: Відображає повторення регресивного переживання не подо­ланих емоційних стосунків із раннього дитинства у контексті групи, виникає невроз перенесення «тут і тепер». Несвідомі конфлікти, інстинктивні імпуль­си, об'єктні стосунки скеровуються у перенесенні не лише на ведучого групи, а й на її учасників. Виникає «сітка» взаємодіючих перенесень, глибина залежить від ступеня регресії групи.

Конфлікти, які викликають спільний страх, можуть призвести до того, що окремий член групи сприйматиме групу могутньою, як материнський об'єкт, і через це регресує в ранній симбіоз матір-дитина. Інфантильні конфлікти мо­жуть інтенсивно активізуватись у групі та опрацьовуватись завдяки присутності багатьох осіб, на яких переносяться і материнські та батьківські, і сестринські та братерські аспекти. Аби надати для цього широку можливість, необхідно уникати контактів між учасниками групи за її межами. При перенесеннях на групу «як ціле» часто переживається архаїчна мати, завдяки чому оживають передедіпальні фантазії.

Контр-перенесення: Служить для ведучого групи індикатором того, що лежить в основі перенесень групи. Проте позиція керівника групи залишається абстинентною. Це означає, що пробуджені імпульси слід пізнавати, але не про­являти їх повною мірою — наприклад, бажання допомогти та вилікувати.

Опір: Проявляється у групі як перешкода груповій роботі, мотиви його зазвичай не усвідомлені. У групі помітні специфічні захисні феномени. Група може розвинути норми та пов'язані із цим санкції для того, аби структурувати її задля зменшення страху. Можуть виникнути психосоціальні компромісні дії, приписування ролей, які прийматимуться у тому випадку, якщо вони умож­ливлюють захист і задоволення недозволених імпульсів.

Нав'язливе повторення: Витіснені інстинктивні конфлікти з раннього ди­тинства знову і знову, але по-різному інсценізуються, аби уможливити опра­цювання, а також відновити звичне: постійно страждати, ніколи не отримувати любові, завжди бути відокремленим від інших тощо.

Терапевтичне розщеплення Я: Дозволяє учаснику групи парціальну іден­тифікацію з аналізуючим Я ведучого групи. Допоміжним є те, що одночасно може рефлексуватись власна участь.

Конфлікт: Через те, що дії у групі загальмовані, ніби у сні, за допомогою вільного висловлювання нецензурованих фантазій проявляються інцестуозні бажання. Виникають конфліктні ситуації між забороненими інстинктивними імпульсами та глибоко захованими культуральними табу. Інтрапсихічний конфлікт полягає між трібом і забороною, між Воно і Над-Я.

Едіпальний конфлікт: Це центральний конфлікт, центр обертання та тяжін­ня зміни. Ведучий групи, а також група можуть сприйматись як амбівалентна батьківська фігура, яку ненавидять і люблять, при цьому метою є ліквідація розщеплення позитивних і негативних почуттів, інтеграція парціальних почуттів для того, аби мати змогу відчути себе як особистість конгруентно й автоном­но. У результаті виникає можливість для перетворення лібідних імпульсів на ніжні почуття.

Тлумачення: Проводиться керівником групи або членами групи. Його мета полягає у поверненні опору «тут і тепер» у несвідомі витоки «там і тоді». Вирі­шальним є влучний момент. Тлумачення скеровується на несвідомі деривати трібів, на внутрішньопсихічні проблеми.

Комбінація індивідуальної та групової сесії: Адлєр, Айхгорн, Ьерн-фельд, Фукс та інші намагаються за допомогою комбінації індивідуальної та групової сесії надати соціально незахищеним людям доступ до психоте­рапії. Комбінування може бути змінним, наприклад, на кожну групову се­сію одна індивідуальна терапія, декілька групових сесій і одна індивідуаль­на терапія, індивідуальна терапія лише у кризових випадках, індивідуальні сесії перед вступом у групу, індивідуальна терапія лише у перші тижні гру­пових сесій. Досвід свідчить, що за здатності пацієнта до роботи в групі комбінація може бути дуже дієвою, бо інсайт передається через учасників групи, оскільки конфлікт маніфестується у групі, як щось спільне групи, проявляється червоною ниткою на груповій сесії і може глибше опрацьову­ватись на індивідуальній.

(Укладено за: Фуксом, Куттером, Шакедом і Шнайдер-Дюкером).

Характерні методи групового психоаналізу

Постають запитання: чи різні теорії доповнюють одна одну чи таки не сумісні? Чи кожен із цих новаторів бачив лише іншу грань однієї речі? Чи тео­ретичне ознайомлення та бачення перспектив достатні? Чи може у складних ситуаціях зміна місця перебування (у даному випадку — нова точка зору зав­дяки іншій теоретичній позиції) пролити світло в темряву? Цей огляд проде­монструє різні підходи до групової психотерапії.

Розрізняють психоаналіз у групі, групи і за допомогою групи. Розмежу­вання ніби полегшує розподіл, проте реальність доводить, що не так просто розмежовувати. Переходи є плинними. У межах однієї групової сесії може ви­явитися, що відбувається психоаналіз у групі, групи і за допомогою групи. Ви­рішальним стає теоретичне тло ведучого групи, а також те, що ведучий групи вважає придатним для ефективного усвідомлення несвідомого: групове чи інди­відуальне тлумачення, те і друге чи ро: криття усвідомлення за допомогою членів групи.

Із психоаналізу шляхом модифікації сесії розвинувся груповий психоаналіз. Досвід повинен був показати, як групова динаміка впливає на несвідомі страхи окремих членів групи. Якщо на початках у центрі тлумачення стояв окремий член групи, то це кардинально змінилося завдяки досвіду В. Ьіона з його визнан­ням базових позицій, які чітко розкривають несвідомі страхи в групі.

Акцентування Когутом емпатії також вплинуло на те, що процеси у групі сприймалися з огляду на первинні процесуальні події. Фінґер-Трешер розроби­ла власну техніку з ранніх розладів у груповому психоаналізі.

Розщеплення групи на Воно, Я та Над-Я, здійснене Арґеляндером, також надзвичайно потрібне для спроб усвідомити несвідоме. Теоретичними викла­дами Д. Ольмаєра стосовно інтенсивних груп і досвідом Й. Шакеда з великими групами активно послуговуються слідчі.

Одинадцять методів, які успішно застосовують на практиці, ми подаємо у ко­роткому описі із застосуванням оригінальних цитат. У підсумку стисло описані основні аспекти кожної з вищезгаданих теорій з огляду на мотив, техніку та мету.