2. Основні положення ведення групи за Біоном

Біонові ранні експерименти з групами у Тавінсток-Інституті мали спочатку тверезий лабораторний характер і не завжди проводилися за його терапевтич­ною методологією. Психоаналітичним веденням групи Біон хотів спочатку до­сягнути лише одного: дослідити за допомогою групи, як і чи взагалі можливо для індивіда отримати від групи допомогу у своїх особистих емоційних про­блемах. Результати загалом були для нього розчаруванням. Унаслідок цього він відмовився практикувати «чистий» груповий аналіз і щоразу скептичніше висловлювався про можливості психоаналітичного лікування у групі. Проте його рання праця (Віоп, 1961) завжди викликає натхнення. «Другий погляд», яким Біон через 10 років іще раз коротко торкнувся питання групи та її веден­ня, відкриває деякі несподівані повороти.

Відомо, що Біон спочатку відкрив три «базові позиції» груп: залежність, боротьба-втеча, утворення пар. Ці базові способи поведінки виникають як ре­акції у групі, яка не отримує чіткої керівної функції чи робочої структури і є палітрою інстинктивних «рішень самодопомоги» групи замість цієї нестачі. Під цим ми розуміємо: а) депресивно-залежне сподівання на Божу допомогу чи годувальні груди ззовні; б) конфлікт за вакантне місце у керівництві, який може перерости у сварку, ворожнечу і навіть вихід із групи (Біон пише лаконічно: «Група вибирає обуреного члена своєї групи лідером» (Віоп, 1961, с. 121); в) месіанська надія на спасіння шляхом сексуального єднання, яке повинне ство­рити жадане нове.

Звичайно, це відкриття Біон зробив вихідним моментом своєї інтерпрета-ційної техніки, бо на початку через поведінку в базових позиціях вбачав по­стійну загрозу функції робочої групи — місця, де можна отримати допомогу у своїх проблемах. Зрештою, це призвело до деяких непорозумінь — і стосовно його теорії, і його техніки.

Про Біона завжди кажуть, що він хотів бачити групу як ціле, як своєрідну істоту, тому постійно скеровував свої тлумачення до цілої групи. І перше, і друге неправильно. У своїх ранніх працях Біон наголошував на тому, що «гру­па» не існує в реальності, це лише зібрання індивідів, які разом продукують архаїчні фантазії про те, що щось таке, як група, могло би існувати. У зв'язку із цим Фукс уважав групу чимось більшим, аніж суму її частин, яка може в позитивному сенсі творити власну культуру і за її допомогою цивілізувати та підтримувати своїх членів. Для Біона група залишається темпорально струк-турованим, центрованим на завдання зібранням індивідів. Якщо учасники ви­знають групу чимось таким, що заради себе самого повинне жити та вижити, то вона стає фантазмом, примітивною психічною захисною структурою. її так звана «культура» служить лише для нормування та регуляції індивідуальних при­страстей, урешті-решт, означає лише існування стадної людини.

Для Біона індивід є первинною одиницею. Питання до реально працюючої терапевтичної групи є таким: як кожному окремому індивіду вдається брати участь в емоційному житті групи і при цьому залишатися вірним собі, тобто, не розчинитися у стаді людей із базовими позиціями і піддатися соціальному нор­муванню? Якщо вже одне це є достатньо складним, наскільки ж важко отри­мати особисто для себе допомогу від групи і прийняти її! Біон уважає, що зав­дання індивіда полягає в тому, аби повністю брати участь у своїй групі і все ж зберегти свою індивідуальність. Це можна порівняти із ранніми найважчими випробуваннями для людини, коли немовля встановлює задовольняючий кон­такт із материнськими грудьми. Унаслідок цього тлумачення Біона ніколи не спрямовані до «групи» як до однієї істоти, здатної для себе думати і рефлек­тувати, а майже в усіх випадках — до індивіда в його спробах увійти в контакт із групою і в його переживаннях, як група на це реагуватиме.

Через свою надзвичайно переконливу стриманість, своєрідну, незрозумі-ло-сфінксову абстинентність, яка явно сприяла дезорієнтації групи, Біон міг сягнути глибших пластів психічного функціонального рівня учасників і довго чекати, поки не проявиться констеляція, яка пояснила би ці проблеми. Його підхід насамперед містить у собі особливу сприйнятливість розщеплених афектів та імпульсів, які ведучий відчуває у своєму контр-перенесенні. У його розумінні інтерпретація виглядала б, мабуть, так:

«Складається враження, що ми тут зібралися і хочемо благоговійно запевнити один одного у пієтетному визнанні «політичної коректності», що ми добре ставимось один до одного. Але коли п. Н. постійно позіхає чи майже засинає, нікого це особливо не турбує, бо це могло би викликати небажані неприємності. Іноді у групі навіть важко зауважити, що комусь нудно, а комусь усе це вже добряче діє на нерви».

Завдяки цьому обговоримо більшість аспектів групового досвіду:

а) спільна фантазма як захисна формація;

б) розщеплення та проективне опрацювання деструктивних імпульсів та уявлень;

в) перманентна діалектика між індивідом і групою та пов'язані із цим труд- нощі, які переживають обидві сторони у своїх спробах отримати щось добре одна від одної.

У пізнішій роботі (Віоп, 1970) Біон загострює це співвідношення. Він і рані­ше звертав увагу на те, що група (чи субгрупа), яка залишилась без ведучого і страждає від браку керівництва, принаймні тимчасово схильна зробити новим «ведучим групи» нарцисичну, із психопатичними нахилами і параноїдальними тенденціями особу, яка принаймні в одному «екземплярі», згідно з Біоном, є майже в кожній малій групі. Ця особа — зворотний бік очікуваного Месії, і групі важко розрізняти між новизною у формі генія та новизною у формі бо­жевільного. Основне завданням групи — стримувати («containment») психічний біль і пов'язане із цим сприйняття нових думок та імпульсів, на яких група може вирости. Щоразу панує невпевненість: чи новизна розірве, знищить групу, чи оживить, освіжить її.

Нарешті Біон уважає, що індивід є всім, а група — лише засобом до мети, що завдання групи полягає в тому, аби створити «генія», надзвичайну людину. Це також завдання індивіда створити геніальну думку, «відблиск духу» (на­прикінці свого життя дослідник найбільше цікавився «внутрішньою групою» індивіда). У зв'язку із цим Біон накидав проект групового аналітика як «місти­ка у групі», який визначається цим завданням і цим сподіванням. Його інтер­венції у групі повинні мати парадоксальну, образну та багатозначну дію, аби не підпасти під Status quo групи.

Навіть якщо не завжди легко йти за Біоном, цим твердженням він висуває на передній план вирішальний момент. Групи можуть бути смертельно нудні, безконечно варитися у власному соку, а її керівництво, слухняно і терпеливо прагнучи показати та опрацювати всі опори, не підготувавши ґрунт для нових і незвичних ідей та уявлень, готує останнє помазання сомато-психічному, уже коматозному пацієнтові. Біон — містик і гностик — уважає важливим воскре­сіння, створення нового із старого. Як знайти дорогу туди — сказати важко. Можливо, завдяки тому, що груповий аналітик не лише уважно спостерігає за груповим процесом, не лише досліджує та рефлектує своє контр-перенесення, а й уміє переноситись у стан «мрійливості» («reverie»), який нагадує сон наяву. Якщо це відбувається «без спогадів і жадань» («without memory and desire») (Віоп, 1970, c. 41), тобто, не тримаючись за минуле і не орієнтуючись на ба­жання майбутнього, ведучий групи може іноді побачити невеликий, але важли­вий відрізок латентної мрії групи.