2. Психоаналіз групи

2.1 Вільфрід Р. Біон: Добрий дух групи, базові позиції і протоментальна система

Вільфрід Р. Біон займає у «Психоаналізі групи» панівну позицію завдяки своєму найвагомішому твору «Досвід у групах» («Erfahrung in Gruppen»). Із Біоном пов'язана диференціація групових процесів на робочу групу та групу базових позицій. Біон виходить із того, що в окремих осіб невроз виявляється як проблема, відтак у групі його теж слід вважати проблемою (Віоп, 1990, с. 7). «Добрий дух групи» Біон визначає через:

• спільну мету;

• спільне визнання «меж групи»;

• здатність втрачати членів групи або приймати нових;

• відсутність підгруп із непорушними межами;

• оцінювання кожного члена групи за його внеском у групу;

• здатність приймати незадоволення всередині групи;

• наявність засобів для подолання незадоволення;

• найменша кількість учасників обмежується трьома, оскільки, починаю­чи з 3-х учасників і більше, відбуваються кількісні зміни в міжособистіс-них стосунках.

У центрі уваги Біона — лідерство у групі. Ця позиція, яку щоразу займає ведучий, дає пояснення, яке лідерство практикують інші учасники. У зв'язку із групою Біон говорить про:

групову ментальність. Це одностайне вираження волі групи, до якої інди­віди роблять свій анонімний внесок;

групову культуру. Це такі аспекти поведінки групи, які виникають із кон­флікту між груповою ментальністю та бажаннями індивіда;

диференційовані групи. Позначаються також як робочі групи. Це групи, які свідомо йдуть до мети. Робочі групи виражають «визнання необхідності розвитку і не покладаються на дієвість магії» (там само, с. 71). Робоча група може розпастися і перейти у групу базових позицій;

базові позиції: залежність, боротьба-втеча й утворення пар.

Для групи базова позиція є безумовною позицією. Індивіди поводяться так, ніби усві­домлюють позицію, і це є причиною того, чому тлумачення базової позиції стає зро­зумілим. Воно вносить у загальну поведінку групи смисл, проте позиція висловлюєть­ся не часто, навіть якщо учасники діють згідно з нею [...] Отже, у нас ситуація, у якій індивіди поводяться як власне індивіди, але не як члени групи, усвідомлюють базову позицію. Із цим усе гаразд: група не має свідомості і не є здатною до вираження; і те, і друге притаманне індивіду. Проте можна сказати, що почуття безпеки є в кожному емоційному стані, притаманному трьом базовим позиціям. Проте зрозуміло, що в залежних групах почуття безпеки перебуває в нерозривному зв'язку із рештою по­чуттів та уявлень, із яких складається базова позиція залежної групи. Через це різни­ми є почуття безпеки у групах боротьби-втечі та утворення пар, які у двох випадках перебувають у нерозривному зв'язку із рештою почуттів та уявлень цієї групи (там само, с. 68).

На думку Біона, із його досвіду роботи з групами випливає,

що страждання індивіда ідіопатично пов'язане із базовою позицією, згідно з нею чи­няться дії. Це означає, що страждання виникає через конфлікт між емоційним станом групи і тією частиною індивіда, яка співпрацює із груповим завданням збереження цього стану. Емоційний стан кожної з базових позицій виключає підпорядковані двом іншим базовим позиціям емоційні стани, але не почуття, які належать до диференці­йованої групової структури (там само, с. 70).

Біон уважає позицію потрібною,

бо емоційний стан наявний іще до настання базової позиції і слідує за певними прото-ментальними феноменами, які знаходять у ньому своє вираження. [...] Іноді корисно уявити собі базову позицію як таку, що активізується свідомо вираженими думками, в інших випадках — розбурханими почуттями, результатом протоментальної діяль­ності. [...] У протоментальній системі існують прототипи трьох базових позицій. [...] Протоментальну систему я уявляю собі як недиференційоване соматичне і психологіч­не чи ментальне. Це матриця, із якої виходять феномени. [...] Із цієї матриці виходять почуття, які належать до базової позиції і зміцнюють, пронизують, опановують у деяких випадках ментальне життя групи. [...] Неактивовані базові позиції обмежу­ються ментальним життям групи: коли диференційована група пронизана почуттями, які відповідають базовій позиції залежності, тоді базові позиції боротьби-втечі й ут­ворення пар обмежуються межами протоментальної фази (там само, с. 74).

Біон виявляє,

що в кожній цій групі необхідно шукати матрицю наявних захворювань у двох місцях: у відношенні індивіда до базової позиції групи і до себе самого як учасника збере­ження цієї групи та в протоментальних стадіях двох інших базових позицій (там само, с. 75).

Біон уводить такі позначення для своєї системи: РМ — Протоментальна система; ОА — Базова позиція залежності; ЄР — Базова позиція утворення пар; вК — Базова позиція боротьби-втечі.

Поняттям валентність Біон позначає готовність індивіда «піти на зв'язок із групою шляхом базових позицій і дій згідно з базовими позиціями» (там само, с. 84).

Біон узагальнює:

Кожна група індивідів, яка зійшлася з робочою метою, демонструє діяльність ро­бочої групи. Це означає, що духовна діяльність спрямована на служіння цьому зав­данню. Дослідження свідчить, що перешкодою цим прагненням іноді стають афек­тивні сили трібів темного походження. Ця [...] психічна активність отримує певну згуртованість, якщо припустити, що група діє афективно, так, ніби певні базові по­зиції стоять вище її цілей. У результаті досліджень виявилося, що базові позиції, які можна певною мірою окреслити трьома формулами (залежність, утворення пар, боротьба-втеча), витісняють одна одну на зразок реакції на нез'ясований імпульс. Окрім того, вони ніби мають спільну сполучну ланку й, імовірно, є різними аспекта­ми одного і того ж. Відтак кожна базова позиція має риси, які настільки точно відповідають надзвичайно примітивним стосункам часткових об'єктів, що рано чи пізно звільняється психотичний страх, який належить до цих примітивних стосунків. Страхи та притаманні їм механізми описала Мелані Кляйн, їхні зображення найточ­ніше відповідають емоційним станам, які знаходять «клапан» у закритій групі. Пове­дінка групи за таких обставин стає згуртованою, якщо розглядати її наслідком ба­зової позиції. З точки зору диференційованої діяльності робочої групи, базові по­зиції видаються джерелом афективних сил трібів, мета яких значно відрізняється від зовнішнього завдання групи і навіть від тих завдань, які за основною схемою сімейної групи відповідають поглядам Фройда на групу. Проте все виглядає по-іншому, якщо розглядати базові позиції з точки зору психотичного страху, поєдна­ного із фантазіями примітивних стосунків до часткових об'єктів, як це показала Мелані Кляйн та її співробітники. У цьому ракурсі видається, що феномени базових позицій мають значно більше ознак захисних реакцій від психотичних страхів і не стільки суперечать поглядам Фройда, скільки доповнюють їх. На мій погляд, необ­хідно проникнути в напруження сімейної структури, а також у більш примітивні страхи стосунків часткових об'єктів. Я дотримуюся думки, що в останніх можна знайти найглибші витоки всієї групової поведінки (там само, с. 140).

Розробляючи свою групову теоретичну модель у клініці Тавінсток у Лон­доні, В. Біон зауважив, що у групі розгортаються архаїчні процеси, які похо­дять із ранніх ступенів розвитку стосунків матір-дитина. Пов'язані із цим стра­хи сприймаються як велика загроза. Члени групи намагаються уникнути цих регресивно спровокованих небезпек через домовленість про несвідомі базові позиції, які нібито надають захист. Якщо за допомогою тлумачень вдається усвідомити несвідомі страхи, повернення в робочу групу знову стає можли­вим. Упродовж однієї сесії може відбуватися часта зміна від групи базової позиції до робочої групи, хоча можлива і зміна базових позицій.

Базову позицію, яку визначає більшість учасників, на думку Біона, добре помітно у груповому процесі. Сприйняття відповідної панівної базової позиції дає важливі точки відліку для тих несвідомих страхів, які опановують групу у відповідний момент. Це сприйняття, як рятівний якір для тлумачень саме цих несвідомих страхів, може стати сигналом у групі. За допомогою тлумачень група базових позицій може знову стати робочою групою.

Гіпотетична причина	Запропонована техніка	Представлення мети
Страждання індивіда ідіопа-тично пов'язане із базовою позицією, за якою чиняться дії. Страждання є результа­том конфлікту індивіда з емоційним станом групи, груповою ментальністю. Цей емоційний стан до на­стання базової позиції пере­буває у протоментальній си­стемі — соматичне та пси­хічне у ній не диференцію­ються.	Через страх виникає ва­лентність, це готовність інди­віда піти на зв'язок із гру­пою, керуватися несвідоми­ми базовими позиціями гру­пи. Сприйняття конфлікту між груповою ментальні­стю та бажанням індивіда, груповою культурою, що формується. Через розпізна­вання домінуючої базової позиції можна вказати на ви­тіснені страхи.	Базові позиції залеж­ності, боротьби-втечі, а також утворення пар ви­никають із реакцій на не-з'ясовані імпульси, дохо­дить до звільнення психо­тичних страхів, які нале­жать до надзвичайно при­мітивних стосунків част­кових об'єктів. Група про­понує «клапан» для цих страхів, за допомогою яких через тлумачення можна розпізнати їхні витоки.

2.2 Генрі Ецріель: Групове напруження і стосунки Тут і Тепер

До «Психоаналізу у групі» належить і Г. Ецріель, представник клініки Та-вінсток. Услід за В. Біоном, він виходить із чіткого тлумачення Тут і Тепер з одного боку та відмежовується від Біона — з іншого. Роботу Г. Ецріеля з групами визначають два теоретичні положення:

1. Концепція несвідомих об'єктних стосунків;

2. Концепція чіткого застосування інтерпретацій перенесення.

Г. Ецріель виходить із концепції групового напруження, яке виникає через:

1. бажані стосунки (required relationship);

2. стосунки, яких слід уникати (avoided relationship);

3. неприємності (calamity).

Ці об'єктні стосунки перебувають у динамічному взаємовідношенні (Heigl-Evers, Heigl, 1978, с. 46). Інтерпретації ведучого групи скеровуються насампе­ред на групове напруження. Цим можна показати,

що:

а) ця поведінка відображає специфічну форму, у якій індивід дає собі раду із загаль- ним груповим напруженням;

б) що існують певні причини (мотиви), які спонукають до такої поведінки і не надають переваги іншим можливостям подолати цю групову проблему (там само, с. 48).

Концепція Г. Ецріеля має такі переваги:

Г. Ецріель виходить із терапевтичної концепції, яка відповідає певній точці зору у психоаналізі. Це модель конфліктів, яку Ґрінсон використовував у інди­відуальному аналізі. При цьому йдеться про зосередження фокуса на опорі, бо він дає інформацію, якими є стосунки до інших, до групи. Фокус стосується запитань: як, що, яким чином і чому захищається? До цього долучається по­шук причин, травматичного досвіду, які не дозволяють висловити те, що мог­ло бути сказане, бо виникають побоювання перед виникненням певної поведін­ки партнера.

Концепція Г. Ецріеля виходить із того, що в кожній групі спостерігаються стосунки, які визначаються несвідомою захисною позицією. У цьому дослід­ник убачає стосунки, яких слід уникати, — насамперед до ведучого групи. І це тому, що існують побоювання перед неприємностями (calamity). Із цієї причини ведучий ідеалізується, аби уникнути тенденцій знецінення стосовно нього. Чому? Бо є страх перед помстою, агресивністю, тобто неприємностями (calamity).

Г. Ецріель убачає проблему індивіда у проблемі групи — у цьому кон­тексті вона може сприйматися. Дослідник відштовхується від того, що за до­помогою тлумачення, яке враховує і поведінку індивіда, і поведінку групи, можна обговорювати, розв'язувати та долати страх.

А. Гайґль-Еверс виокремлює такі основні гіпотези Г. Ецріеля:

1. Поведінка кожного члена групи містить у собі риси, які слід розуміти як спробу пом'якшити несвідоме напруження, яке бере початок у стосунках цієї особи до не­свідомих уявних об'єктів. Ці стосунки із несвідомими уявними об'єктами беруть поча­ток із нерозв'язаних інфантильних конфліктів.

2. Кожна особа у групі намагається «втиснути» інших у роль, яка відповідає власним домінуючим несвідомим фантазіям. Призначену роль індивід визнає, якщо вона збігається з його домінуючими несвідомими фантазіями. Тільки-но всі учасники взя­ли на себе ролі, виникає спільне групове напруження, яке є своєрідним спільним зна­менником для цих ролей. Ролі за своїм змістом визначаються захисними механізма­ми, які певна особа розвинула щодо несвідомих потреб, про які йдеться (Heigl-Evers, Неі₈1, 1978, с. 49).

Інтерпретації терапевта насамперед скеровані на групове напруження.

Гіпотетична причина	Запропонована техніка	Представлення мети
Стосунків уникають, бо вони наповнені страхом. Ідеться про травматичні пе­реживання, які призвели до побоювань перед неприєм­ностями, наприклад,страх перед агресією, втратою любові.	Групове напруження сто­сунків, яких слід уникати, чітко інтерпретується — і лише Тут і Тепер. Основний акцент: як, що і чому захи­щає група у стосунках із ве­дучим?	Необхідно віднайти трав­матичний досвід, бо при­значення ролей та їхнє прийняття ведуть до гру­пових напружень, які роз­в'язуються після тлума­чення опорів і звільня­ються від несвідомих страхів.

2.3. Дітер Ольмаєр: Інтенсивні групи

До «Психоаналізу груп» слід також включити концепцію психоаналітич­них інтенсивних груп Дітера Ольмаєра:

Під психоаналітичними інтенсивними групами [...] розуміють групи, які проводять за дуже короткий час (приблизно один тиждень) і дуже часто (щодня по дві сесії трива­лістю 90 хв.). Ідеться про малі групи кількістю учасників не більше 12. В основі покладено психоаналітичний метод; надається значення інтерпретаційним інтервенці­ям, які насамперед стосуються констеляцій перенесення та опору й актуалізуються в роботі з особою та у функції групового аналітика. Підбадьорювань, повчань і порад стосовно зовнішньої реальності уникають. Тлумачення, а також сприйняття несвідо­мих процесів скеровуються на всю групу, а не на окремих її учасників. Таким чином, уможливлюється виникнення психоаналітичного процесу, який стає предметом спо­стереження і тлумачення (ОЬЛтеіег, 1999, с. 268).

Д. Ольмаєр дотримується думки, що в окреслених на початку рамках психоаналітичної інтенсивної групи присутні дієвість і дійсність інтрапсихіч­них процесів. «Учасникам відкривається доступ до простору психоана­літичних можливостей, до психічного розвитку в майбутньому» (там само, с. 283).

Інтенсивні групи викликають на себе шквал критики. Невдоволення пов'яза­не із тим, що можуть відкритися глибокі рани, які, проте, отримують недостатньо лікування, бо група за певний короткий проміжок часу закінчується. Критикам можна протиставити те, що такий процес можливий і в довготривалих групах. Коли лавина почуттів минає, обов'язок вимагає подбати про психічний захист учасників групи.

Гіпотетична причина	Запропонована техніка	Представлення мети
Інтрапсихічні, несвідомі процеси обтяжують сприй­няття реальності; те, що відбувалось Там і Тоді, зав­дає шкоди індивіду Тут і Тепер, вражає його сприй­няття зовнішньої реаль­ності.	Тлумачення групового проце­су, які передовсім стосують­ся перенесення та опору; сприйняття несвідомих групо­вих фантазій тлумачиться групі як цілому.	В інтенсивних групах зав­дяки обмеженим від са­мого початку часовим рамкам учасникам на­дається доступ до просто­ру психоаналітичних можливостей, до психіч­ного розвитку в майбут­ньому.

2.4 Герман Арґеляндер: Розщеплення групи за структурною моделлю на Воно, Я і Над-Я

Концепція Г. Арґеляндера виходить із того, що група розщеплюється на Воно, Я і Над-Я і відповідно тлумачиться.

Група як ціле прагне від чогось диетанціюватися, що проте їй належить (що частково має кожен у собі), але чого важко позбутися. Опір розвивається у протилежному напрямку. Він має тенденцію до індивідуального розмежування і несимпатично-чуже розглядає як щось собі неналежне. Індивід задіяний у цьому процесі групи і бере на себе функцію внутрішнього представництва найрізноманітніших видів. Група як ціле розвиває специфічну для себе внутрішню структуру, зовнішнє інтеракційне поле відсту­пає за внутрішньою динамікою, інтерсистемним конфліктом. Група страждає під тис­ком свого занадто обмежувального Над-Я і хоче від цього звільнитися. [...] Якщо вистачає терпіння, аби вичекати формування цього внутрішнього групового процесу і намагатися зрозуміти його суть, лише тоді відчутні несвідомі феномени думок, до яких можна пристосуватись у психоаналітичному способі роботи. Перенесення та опір групи, виходячи з їхньої внутрішньої динаміки, у полі перене­сення до терапевта набувають виміру, який є звичним для класичної психоаналі­тичної ситуації. [...] Індивідуальність через внутрішню зміну оживає І...) Перед терапевтом стоїть завдання викликати сумнів стосовно наявної внутрішньої рівно-

Гіпотетична причина	Запропонована техніка	Представлення мети
Через занадто обмежу­вальне Над-Я щоразу роз­вивається індивідуальний рух, Для, За чи Проти як знак суперечності всередині групової динамічної інте-ракційної моделі, при роз­щепленні групи на внутрішні інстанції Воно, Над-Я.	Сприйняття специфічної структури, що розвивається у цій групі, створення бази для звільнення від занадто обмежувального Над-Я. Те­рапія відбувається через участь групи у внутрішньому процесі, його організаційних ступенях і в регресивних і про­гресивних рухах.	Раціонально засвоєні сто­сунки залежності необхі­дно послабити, позбавити ґрунту внутрішні небезпе­ки, аби створити для Я більшу свободу, зміцнити Я у його позиції щодо Над-Я, Воно і зовнішнього світу.

ваги, мобілізувати регресивні та прогресивні процеси, послаблюючи при цьому раціонально засвоєні стосунки залежності всередині цієї структури і позбавляючи ґрунту фіксацію на внутрішній небезпеці, аби створити більшу свободу для Я (А^еіагшег, 1968, с. 913).

2.5 Йозеф Шакед: Велика група

Велика група представлена у цьому збірнику статтею Йозефа Шакеда. З розмови із ним стає зрозуміло, що він виходить із того, що потенціал агре­сивності суспільства можна зменшити, якби воно відкрито розглядало свої конфлікти. Що більше воно це робитиме, то здоровішим буде.

Якби в суспільстві було гармонійне поєднання вседозволеності та приму­су, тоді, можливо, не доходило би до вибухів насильства. Проблема є комп­лексною, стосується не лише психічного, визначальними є економічні та полі­тичні фактори. Раніше вважали, що стримувана сексуальність зумовлює надмірну агресію. Наше суспільство сексуально відвертіше, але чи знизило це готовність до насильства у ньому? Йозеф Шакед переконався на власному досвіді, що конфлікт поколінь — ключове слово «батьковбивство» — дуже добре опрацьовується у великій групі.

Наступний мотив для великої групи дослідник убачає у тому, що група уможливлює розширення меж аналізу. Йдеться про бажання продовжити влас­ний аналіз іншими засобами — у формі групового психоаналізу.

Гіпотетична причина	Запропонована техніка	Представлення мети
3 одного боку, нещадний авторитет, який спокушає маси, веде до того, що влас­не Над-Я делегується зов­нішньому авторитету. 3 іншого — суспільство, яке переживає розпад своїх уявлень про цінності, веде до невпевненості та дифуз­ної ідентичності. У по­єднанні зі соціоекономічни-ми факторами такі консте­ляції можуть призвести до вибуху насильства в су­спільстві; особливо загост­рюється ця небезпека у період криз.	На готовність до насильства, агресію у великій групі впли­ває поведінка ведучого: він викликає невпевненість гру­пи, спокушає її до частково­го послаблення самоконтро­лю, не керує групою. Мистецтво ведення групи по­лягає насамперед у тому, аби дозволити агресії наростати лише до рівня, на якому вона може рефлектуватись, а не­свідомі бажання — усвідом­люватись, бо за допомогою тлумачення обмежується страх.	Метою великої групи є контрольована регресія, аби зробити несвідоме свідомим, ознайомитися і визнати нові межі, вивчи­ти їх, стати скромнішими. Водночас велика група пропонує можливість роз­ширити власні межі, виз­наючи темні провалля у нас самих за допомогою спроби краще зрозуміти власне минуле і нашу культуру.