1. Психоаналіз у групі

1.1. Семюел Річард Славсон: Перебудова розподілу лібідо

Важливим представником початкового періоду є Семюел Річард Славсон, який народився у 1890 р. в Україні, у 1904-го емігрував у США. Основний твір «Аналітична групова терапія» («Analytische Gruppentherapie») закріпив його понад півстолітню теоретичну та практичну роботу. Значення С. Славсона та його вплив на подальший розвиток групової психотерапії часто недооцінені, праця всього його життя зводиться до психоаналізу окремої особи у групі.

С. Славсон наголошує на значенні реальних стосунків окремого члена у групі. Центральним є поняття «соціального голоду». Це потреба бути разом із друзями (Slavson, 1977, с. 11). Кожен окремо, на його переконання, є соціаль­ним атомом. Групову мобільність С. Славсон уважає вирішальним агенсом у душевному розвитку та реалізації, яких людина може досягти лише за допо­могою груп (там само, с. 29).

Мета полягає у внутрішній душевній перебудові функцій і відносин між Воно, Я та Над-Я у перерозподілі лібідо. С. Славсон уважає, що це можна досягнути шляхом:

• зміцнення Я внаслідок коректури ідентифікації та зміцнення автономії свідомості;

• зміцнення Я завдяки утворенню відповідних захистів Я;

• корекції Над-Я;

• підвищення почуття власної гідності. Операціональними елементами для С. Славсона є:

1. Перенесення;

2. Катарсис;

3. Інсайт;

4. Випробування реальності;

5. Сублімація.

Групове Я для С. Славсона існує реально й персоніфікується через веду­чого групи. Дослідник інтерпретує індивідуальні та групові захисти та перено­си з тією метою, аби кожен окремий член групи як індивід отримав інсайт.

Семюел Славсон виходить із того, що за допомогою невід'ємного, тобто вільної асоціації, повинні вводитись та інтерпретуватись і сексуальне, і несек-суальне лібідо, первинна і вторинна ворожість, а також агресія.

С. Славсон насамперед виявляє зацікавлення розподілом енергії Я, бо що більше вона споживається «патогенними станами, то менше вона може бути використана для розширення особистості» (там само, с. 241).

Що менше енергії необхідно використовувати для того, аби побороти ворожість, агре­сію, страхи та почуття провини та зміцнити захист і опір, то більшою є кількість енергії, яка залишається в розпорядженні функцій. Це співвідношення можна виразити у рівнянні: ЕЕ = Ее + Еа +Еі +Еу +Ег +Ее.

При цьому ЕЕ виражає загальну суму енергії особи; Еб позначає витрати енергії, яка пов'язана із переживанням почуття провини; Еа належить до страху; Еі — до воро­жості, Е\ — до витіснення, Ег — до зіткнення із зовнішньою реальністю, Ее — до розвитку особистості та розширення тощо. Із рівняння чітко видно, що Ег та Ее відпо­відно зростають, коли Еа, ЕГ та Е\ зменшуються (там само, с. 242).

На думку С. Славсона, ключ до терапії дає аналіз патогенезу утворення Я:

У групі панує повна свобода, яка дозволяє без загрози розплати чи втрати статусу висловлювати думки, судження, роздратування, злість, ворожість та інші заборонені почуття, що звільняє Я від тягаря, який воно несе. Той факт, що таке виведення шкідли­вих афектів відбувається у присутності інших, тих, хто розуміє, відчуває симпатію та емпатію, визнає такі відвертості, веде також і до зміцнення почуття власної гідності (там само, с. 244).

Там, де порушення функцій Я спричинені незадовільними прототипами під час ідентифі­кації, вони можуть бути значно зменшені шляхом коригуючих ідентифікацій у гру­повій терапевтичній ситуації (там само, с. 248).

Агресія та відступ відіграють у терапії, на думку Семюела Славсона, важ­ливу роль. «Психотерапія повинна скеровуватись (залежно від випадку) на невротичний синдром чи на формування характеру, з якого він виходить. Ро­бота з агресією та відступом стосується сукупності душевних синдромів і не може відокремлюватися від цілісної особистості» (там само, с. 488).

Праця С. Славсона є ідеальним вступом у психоаналітичний спосіб мис­лення. Перед очима читача поступово розгортається новий світ групового пси­хоаналізу, показано шлях Семюела Славсона в його теоретичному поступі від психоаналітика до групового психоаналітика.

Гіпотетична причина	Запропонована техніка	Представлення мети
Травматичні спогади осі­дають у катакомбах несвідо­мого і зумовлюють пережи­вання неспокою, відтак енергії Я використовуються патогенними станами.	Внутрішнє душевне пере­формування функцій і відно­шень між Воно, Я і Над-Я, перерозподіл лібідо через усвідомлення несвідомих конфліктів, а також первин­ної та вторинної агресії за до­помогою групи.	Виведення назовні шкідли­вих афектів у присутності інших, тих, хто розуміє, відчуває симпатію та ем­патію; тлумачення перено­су та опорів окремого індивіда у групі.

1.2. Александр Вольф та Емануель Шварц: Індивід під впливом групи

У розділі 1 «Психоаналіз у групі» слід назвати Вольфа і Шварца. Вони ставлять індивіда у центр уваги, переноси центруються навколо керівника гру­пи, групові процеси залишаються загалом поза увагою. Перебіг терапії розді­ляється на фази, які мають різну мету, через що ведучий групи застосовує різні засоби. Структурування тут відбувається чіткіше, аніж в індивідуально­му аналізі.

Проводиться пряме розпитування про сни певного змісту із пропозицією всім висловити асоціації стосовно цих снів. Члени групи стимулюють і вплива­ють один на одного, але аналізується лише хтось один.

Вольф і Шварц

переконані в тому, що [...] терапевт як людська істота у лікувальному процесі є важливим чинником. [...] Ми І...] дотримуємося думки, що психоаналітик як особа вступає в аналітичні відносини. Це не означає, що він відмовляється від своєї об'­єктивності, нейтральності та зобов'язань під час слухання та дослідження пацієнта чи відсуває його потреби на периферію терапевтичного досвіду. Це означає, [...J що існує транстерапевтичний досвід, який пацієнт може здобути в інтеракції з ана­літиком, його життєвою філософією та системою цінностей (Wolf, Schwartz, 1973, с. 42).

Зрештою, безпека залежить від здатності зберігати силу або просто залишатися на самоті. Приналежність — це гарна річ, але належати всім, окрім себе, означає знову наразити себе на небезпеку. (John Wood Krutch, цитується за Wolf, Schwartz, 1973, с. 4).

Гіпотетична причина	Запропонована техніка	Представлення мети
Індивід перебуває у залеж­ності, занадто пристосо­вується, не може реалізува­ти свою самість, бо це для нього означало би наразити-ся на надто велику небезпе­ку; він постійно сподіваєть­ся на допомогу ззовні.	Чіткіша структуризація, аніж в індивідуальному пси­хоаналізі, терапевт прямо розпитує про сни, щодо цьо­го спільні асоціації у групі, взаємний вплив, але аналі­зується лише окремий учас­ник.	Самореалізація з виникнен­ням небезпеки залишитись на самоті, необхідності по­кладатися лише на себе. Метою є здатність на са­моті зберігати свої сили, належати своїй власній са-мості.

1.3 Вальтер Шіндлєр: Сімейний зразок індивіда — умовні рефлекси у груповому процесі

Вальтер Шіндлєр розробив сімейну модель. Терапевтична група охоп­лює максимально сім осіб, аби не порушувати рамки сім'ї. В. Шіндлєр вихо­дить із того, що завчені в ранньому віці способи поведінки автоматично, сте­реотипно та сліпо переносяться на осіб у теперішній ситуації. Через це Шіндлєр порівнює перенесення із умовними рефлексами. Для дослідника важливо про­аналізувати не лише контр-перенесення, але й перенесення окремих членів групи між собою і перенесення групи як цілого. Групу як ціле в розумінні В. Шіндлєра слід сприймати як робочу команду, у якій індивід бере участь шляхом інтеракцій. Лише вони, вважає В. Шіндлєр, піддаються спостережен­ню та інтерпретації:

Багато авторів розглядають групу як особу — це припущення, на мою думку, не має теоретичного обґрунтування. Група насправді лише поняття, а не особа; згідно з цим, можна наблизитися до членів групи всередині групи, а до групи як цілого — лише символічно, наприклад, як до материнського символу, на що я вказував у своїй роботі 1951 року (Schindler, 1976, с. 328).

Я вбачаю у застосуванні поняття «група як ціле» небезпеку, тому що метою терапев­тичних намагань у групі за будь-яких обставин повинен бути індивід. [...] На мій по­гляд, [...] група як ціле взагалі не може аналізуватись, тому що вона, як уже зазнача­лось, просто не існує. Вона є поняттям (там само, с. 331).

Група є [...] місцем із власною атмосферою і не може персоніфікуватися. Вона є символом і лише як такий може у певних моментах аналізуватись. «Тут і тепер», те, як капітан маневрує своїм кораблем через океан, як він щоразу пристосовується до погоди — чи то шторм, гроза, сонячний день або дощ, може завжди аналізуватись. За допомогою цього порівняння я хотів сказати, що члени групи поступово повинні озна­йомлюватись із хвилями, які рухаються з океану до бухти. Перед тим я говорив про «материнську» бухту в океані, використовуючи при цьому прикметник, який букваль­но взятий із сім'ї. У материнській сімейній групі захист її членів від надто жорстких погодних умов повинен стати метою, аби створити здоровий сімейний клімат (там само, с. 333).

Якщо звертатися лише до групи як цілого, виникає небезпека викликати в індивіді масову реакцію, а групу привести до конформності (там само, с. 335).

На противагу багатьом іншим груповим терапевтам, я наважуюся проводити частко­вий аналіз індивіда у групі, який я потім виношу на інтеракційну дискусію [...]. Інші члени групи можуть давати свої коментарі з приводу цього матеріалу, взаємно його обговорювати і через узгодження чи мотивовані міркування пояснювати, свідомо або лише через асоціації. Іншими словами, члени групи коментують, як хор у грецькій драмі. Деякі терапевти надають перевагу техніці, яка уможливлює інтеракцію групи перед початком сесії. Мій метод загалом більш структурований, але обидва методи ведуть, звичайно, до інтеракції та інтерпретації. [...J За жодних обставин індивіду­альність не повинна зникати у колективі. Незважаючи на взаємну залежність, індивіда у групі слід розглядати відповідно.

В. Шіндлєр говорить про сприйняття матері: досвід, пов'язаний із маті­р'ю, стає актуальним і переноситься Тут і Тепер на інших людей. Дослідник говорить про дитину в нашому пацієнті, яка хоче бути нагодованою і догля­нутою, хоче відчути тепло — тепло тіла, якщо досвід був добрий (позитив­ний), або ж очікує холоду та відторгнення у перенесенні, якщо досвід був не­добрий (негативний).

Згідно з теорією В. Шіндлєра, група як ціле легко сприймається як матір, тому відіграє у груповій терапії суттєву роль. Батьком є той, хто повинен дбати про безпеку в сімейній групі.

У ставленні членів до групи повторюється ранній досвід із матір'ю. Якщо пацієнти на успішній стадії свого розвитку переживають безпеку, вони можуть розлучитись із групою (=матір'ю), бо вона може пом'якшити страх перед по­глинаючою, злою матір'ю тим, що уможливлює новий досвід, даруючи тепло, безпеку та довіру. В. Шіндлєр вимагає, аби ведуча/ведучий групи як садівник дбав про сприятливу атмосферу для розвитку. Сприятлива атмосфера допо­магає учасникам групи замінити стереотипні зразки з дитинства іншими, при­датнішими на цей момент.

Гіпотетична причина	Запропонована техніка	Представлення мети
Завчені у ранньому ди­тинстві способи поведінки застосовуються сліпо та стереотипно — так, ніби йдеться про умовні реф­лекси, які керують індиві­дом.	Слід проаналізувати контр-перенесення, а також пере­несення окремих членів гру­пи між собою. Групу як ціле слід вважати лише робочою командою.	Терапевт як добрий садів­ник дбає про правильні умови росту, він добро­зичливий і справедливий; так члени групи можуть відповідно до своїх по­треб розвинути в собі са­мобутність.