Тема 1. „Житлові будинки”

1.1. Житлове середовище як об'єкт проектування

У масштабі населеного місця, житлового району або комплексу житлове середовище являє собою сукупність природного ландшафту, житлових будинків, об'єктів культурно-побутового обслуговування, транспортних і пішохідних шляхів, елементів озеленення й благоустрою. Сполучення цих елементів утворить цілісну систему - житлове середовище.

У межах одного будинку житлове середовище формується квартирами, елементами інженерно-комунікаційного забезпечення, а іноді й приміщеннями громадського призначення.

Якість житлового середовища визначається її функціонально-планувальними, гігієнічними, технічними й естетичними характеристиками, які рівнозначно важливі і для квартири для селитебних зон. Наявність цих характеристик забезпечує комфорт проживання, що є головною метою в проектуванні житла.

Дуже важливим є питання про створення сприятливого житлового cередовища, а саме повернення житловій забудові індивідуальних рис і архітектурної своєрідності, комплексність повсякденного культурно-побутового обслуговування і зв'язок з природою. Рішення екологічних завдань вимагає всебічного обліку природно-кліматичних даних (напрямок пануючих вітрів, характер рельєфу), а також дбайливого відношення до всіх природних ресурсів. Ефективним засобом створення нормальної екологічної обстановки в житловому середовищі є правильно обрані планувальні прийоми житлової забудови й типи житлових будинків.

Найбільшими можливостями для створення сприятливого житлового середовища є використання таких засобів: як озеленення, обводнювання, архітектура землі, використання дизайну, скульптури й синтезу мистецтв. Озеленення й обводнювання, крім художньо-естетичних функцій, також сприяють поліпшенню мікроклімату житла і навколишньої території.

1.2. Основні фактори, що впливають на проектування житла

Основні фактори, що впливають на проектування житла:

- соціальні; - демографічні;

- природно-кліматичні;

- містобудівні;

- конструктивні;

- економічні.

Проблема житла - одна з найгостріших проблем людства. Вона породжена соціальними причинами й має соціальний зміст. “Проблема будинку - проблема епохи. Від неї сьогодні залежить рівновага суспільства” - сказав Ле Корбюзье.

Система житла досить повно відбиває ієрархічну структуру суспільства:

1. Індивідуум - індивідуальний простір у квартирі;

2. Внутрісімейний осередок - приміщення для внутрісімейної групи;

3. Родина - житловий осередок (квартира);

4. Сусідське співтовариство - житловий будинок, житловий комплекс;

5. Міське співтовариство - житловий район, селище, місто.

Соціальна модель житла - це система вимог, пропонованих родиною до його функціональної програми й просторової структури.

Всім видам житла властиві деякі загальні соціальні функції:

- збереження здоров'я проживаючих у ньому людей (досягається за рахунок створення необхідних санітарно-гігієнічних умов);

- зміцнення родини й створення в ній здорового психологічного клімату (внутрісімейне спілкування);

- подальший розвиток родини (від житлових умов часто залежить кількість дітей в родині);

- виховання дітей;

- організація вільного часу (реалізується як у квартирі, так і поза нею);

- підвищення професійної кваліфікації (наукова праця та інші види надомної діяльності);

- створення умов для відпочинку (індивідуального й сімейного);

- виконання ролі психологічного притулку (можливість ізолюватися від зовнішнього оточення).

Всі ці функції зводяться до підвищення комфорту проживання людей і кожна з них повинна мати матеріально-просторове втілення.