Глава 26

П равове регулювання страхової діяльності

§ 1. Поняття страхової діяльності. Законодавство про страхову діяльність

В умовах функціонування ринкової економіки, основу якої складає господарська (підприємницька) діяльність з використанням різних форм власності, та механізму дер­жавного регулювання відносин у сфері економіки потреба суб'єктів господарської діяльності у захисті своїх майно­вих прав та охоронюваних законом інтересів від різнома­нітних ризиків зростає.

Інтерес у створенні адекватного розвиненим економіч­ним відносинам ринку страхових послуг проявляють не тільки суб'єкти господарювання, але і держава, яка заін­тересована у страховому захисті державного майна. Ці пи­тання вирішуються шляхом впровадження в Україні пе­ревірених світовою практикою форм і видів страхування.

Відповідно до ч. 2 ст. 333 ГК страхування є однією із скла­дових фінансової діяльності суб'єктів господарювання.

Страхування є однією з галузей економіки України, в якій за останні роки спостерігається зростання основних показників. Однак існують негативні чинники, які стри­мують розвиток ринку страхових послуг:

недосконалість захисту прав споживачів страхових по­слуг;

низький рівень співвідношення страхових платежів з відрахуванням платежів, переданих на перестрахування українським страховикам, і валового внутрішнього продук­ту, незначна клієнтська база страховиків, а також зосере­дження страхової діяльності переважно на майновому стра­хуванні юридичних осіб;

_{17 6-97 - 513 -}

нерозвиненість довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення та відсутність пра­вового регулювання діяльності страховиків у сфері обов'яз­кового медичного страхування;

недостатність надійних фінансових інструментів для інвестування;

велика кількість страхових компаній з низьким рівнем капіталізації, а також слабкий розвиток національного перестрахового ринку;

використання страхового ринку суб'єктами господарю­вання для оптимізації оподаткування та витоку коштів за кордон;

недостатній рівень кадрового та наукового забезпечен­ня страхового ринку;

низький рівень страхової культури населення.

Концепцією розвитку страхового ринку України до 2020 року¹ передбачено, що основними принципами розвитку страхового ринку є:

вільний рух капіталів та страхових послуг на території України;

захист прав споживачів страхових послуг, включаючи формування системи гарантування забезпечення виплат за договорами довгострокового страхування життя та за договорами страхування, передбаченими Законом Украї­ни «Про недержавне пенсійне забезпечення»;

вільний вибір страховика;

прозорість діяльності учасників страхового ринку;

уніфікація процедур страхування;

використання міжнародного досвіду;

державне регулювання та нагляд у сфері страхування, а також формування системи запобіжного (пруденційного) нагляду, включаючи впровадження системи оцінки діяль­ності страховиків на основі застосування міжнародних стандартів обліку і фінансової звітності;

невтручання органів державної влади в поточну діяль­ність учасників страхового ринку;

рівність перед законом усіх учасників страхового ринку;

функціонування страхового ринку на засадах вільної конкуренції.

Всі ці принципи реалізуються при здійсненні страхо­вої діяльності.

^{1 Офіційний вісник України. - 2006. - № 36. - Ст. 2127.}

_{- 514}

(Страхова діяльність - це врегульована нормами права господарська діяльність страхових організацій з надання страхових послуг за рахунок сформованих страхових фондів, що здійснюється на підставі ліцензії, як правило, а метою отримання прибутку.

Зі змісту законодавства про страхування можна зроби­ти висновок, що страхова діяльність охоплює такі види гос­подарської діяльності як: страхування, перестраховуван­ня і фінансову діяльність, пов'язану з формуванням, роз­міщенням страхових резервів та їх управлінням.

Страхуванням у сфері господарювання є діяльність, спрямована на покриття довготермінових та короткотер­мінових ризиків суб'єктів господарювання з використан­ням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання (ч. 5 ст. 333 ГК).

Згідно з ч. 1 ст. 352 ГК страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з надан­ням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страху­вання подІЕ\(страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальника­ми страхових платежів.

Відносини щодо здійснення страхової діяльності регулю­ються рядом нормативно-правових актів, які залежно від сфе­ри їх дії поділяються на загальне законодавство про підприє­мництво (в частиш, що стосується підприємницької діяль­ності на страховому ринку) і спеціальне законодавство про страхову діяльність як окремий вид підприємництва.

Серед загальних нормативно-правових актів, що засто­совуються для регулювання-страхової підприємницької діяльності, передусім слід назвати Господарський та Ци­вільний кодекси України, Закони України «Про влас­ність», «Про господарські товариства», «Про ліцензуван­ня певних видів господарської діяльності» тощо.

Систему спеціального законодавства про страхову діяльність очолює Закон України від 7 березня 1996 р.(в редакції Закону України від 4 жовтня 2001 р.) «Про стра­хування»¹, що регулює відносини в сфері страхування і

^{1 Відомості Верховної Ради України. - 1996. — № 18. — Ст. 78}

_{і?» _ 515 -}

спрямований на утворення ринку страхових послуг, поси­лення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ» організацій та громадян.

Серед актів спеціального законодавства можна виділи­ти ряд постанов Кабінету Міністрів України: від 13 липня 1998 р. № 1083 «Про порядок та умови обов'язкового авіа­ційного страхування»¹, від 17 серпня 1998 р. № 1280 «Про впровадження механізму страхування експортних та кре­дитних ризиків»², від 29 квітня 1999 р. № 747 «Про впо­рядкування діяльності страхових брокерів»³ та інші.

Слід зазначити, що відповідно до наказу Міністерства фінансів тимчасово, до затвердження Міністерством фінансів України нормативно-правових актів з питань страхової діяльності і набуття ними чинності, застосову­ються нормативно-правові акти Комітету у справах нагля­ду за страховою діяльністю, який було ліквідовано згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 року № 15 73 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» .

Важливе місце в системі законодавства про страхову діяльність відводиться Правилам страхування, що розроб­ляються страховиком для кожного виду страхування окре­мо і підлягають затвердженню Уповноваженим органом яри видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Відповідно до ст. 17 Закону «Про страхування» Прави­ла страхування повинні містити:

перелік об'єктів страхування;

порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;

страхові ризики;

виключення із страхових випадків і обмеження страху­вання;

строк та місце дії договору страхування;

порядок укладення договору страхування;

права та обов'язки сторін;

дії страхувальника у разі настання страхового випадку;

перелік документів, що підтверджують настання стра­хового випадку та розмір збитків;

¹ Офіційний вісник України. — 1098. — № 28. — Ст. 1053.

² Там само. — 1998. — М 33. — Ст. 1228. ^в Там само. — 1999. — № 18. — Ст. 790.

_-516-

^{порядок і умови здійснення страхових виплат;}

отрок прийняття рішення про здійснення або відмову в адій єн енні страхових виплат;

причини відмови у страховій виплаті або виплаті стра­хового відшкодування;

умови припинення договору страхування;

порядок вирішення спорів;

страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;

страхові тарифи та методику їх розрахунку за договора ми страхування життя;

особливі умови.

Уповноважений орган має право відмовити у видачі ліцензії, якщо подані правила страхування суперечать чинному законодавству та не відповідають вимогам цієї статті.

У разі коли до правил страхування вносяться зміни, стра­ховик повинен подати ці зміни Уповноваженому органу для погодження.

§ 2. Правове становище учасників \ страхової діяльності

Головними учасниками, які здійснюють страхову діяль­ність, є страховики - юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або това­риств з додатковою відповідальністю згідно з Законом Ук­раїни «Про господарські товариства» з урахуванням особ­ливостей, передбачених Законом «Про страхування», а та­кож які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Ук­раїні здійснюється виключно страховиками - резидента­ми України.

В окремих випадках, встановлених законодавством Ук­раїни, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону «Про страхування».

Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищува­ти ЗО відсотків його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10 відсотків. Ці вимоги не поширю-

_{- 517-}

* ч#

ються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.

При створенні страховика або збільшенні зареєстровано­го статутного фонду статутний фонд повинен бути сплаче­ний виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випус­каються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю (далі - Уповноважений орган), але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду.

Законом встановлені певні особливості формування ста-гутного фонду страхової компанії. Забороняється викори­стовувати для формування статутного фонду векселі, кош* ги страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Відповідно до ст. 8 Закону «Про страхування» страхова діяльність підлягає ліцензуванню.

Уповноважений орган, яким є Державна комісія з регу­лювання ринків фінансових послуг в Україні, здійснює в /становленому порядку ліцензування діяльності фінансо-зих установ, затверджує ліцензійні умови провадження діяльності з надання фінансових послуг і порядок контро-тю за їх додержанням; видає страховикам ліцензію на про-зедення конкретних видів страхування і перестраховуван-ія, передбачених статтями 6, 7 Закону «Про страхуван-їя»¹. Ліцензійні умови провадження страхової діяльності затверджені розпорядженням Державної комісії з регулю­вання ринків фінансових послуг України від 28 серпня Ю03р.№40².

Страховики, які отримали ліцензію на страхування жит-

?я, не мають права займатись іншими видами страхування.

Статтею 38 Закону «Про страхування» встановлено, що

(ля одержання ліцензії страховик подає Уповноваженому

фгану заяву, до якої додаються:

¹ Див.: підпункт 8 п. 4 Положення про Державну комісію з регулю- ання ринку фінансових послуг, затвердженого Указом Президента ^країни від 4 квітня 2003 р. // Офіційний вісник України. — 2003. —

15. — Ст. 650.

² Офіційний вісник України. — 2003. — Мі 38. — Ст. 2047.

_{- 518-}

копії установчих документів та копія свідоцтва про реє-

довідки банків або висновки аудиторських фірм (ауди­торів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;

довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного то­вариства або товариства з додатковою відповідальністю;

правила (умови) страхування;

економічне обгрунтування запланованої страхової (пе-рестрахувальної) діяльності;

інформація про учасників страховика, голову виконав­чого органу та його заступників, копія диплома голови ви­конавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копія диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну ос­віту, інформація про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Уповноваженим органом.

Уповноважений орган зобов'язаний розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у строк, що не пере­вищує ЗО календарних днів з часу одержання всіх перед­бачених цією статтею документів.

Відповідно до ст. 39 Закону «Про страхування» підста­вою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на здійснення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного за­конодавства України.

Про відмову у видачі ліцензії Уповноважений орган по­відомляє юридичну особу в письмовій формі з зазначен­ням причини відмови.

Спори про відмову у видачі або відкликанні ліцензії роз­глядаються у судовому порядку.

Страхова організація (страхових) як господарське това­риство може створювати свої філії і представництва, проте здійснювати страхову діяльність мають право лише філії.

Філія страховика - це відокремлений підрозділ страхо­вика, який не є юридичною особою, може мати власну на­зву, яка повинна використовуватися згідно з Положенням про філію, має відокремлений баланс та здійснює страхову діяльність по видах, на які страховик одержав ліцензії, і право на проведення яких було надане філії загальними

_{- 519 -}

зборами учасників страховика в повному обсязі або з обме­женнями.

Представництво страховика - це відокремлений підроз­діл страховика, який не є юридичною особою, діє у відпов­ідності з Положенням про представництво, не має права займатися страховою, а також будь-якою підприємниць­кою діяльністю. Представництво виконує функції і задачі сприяння організації і здійсненню статутної діяльності траховика, виступає від імені страховика та фінансуєть-я останнім.

Оскільки страхові організації (компанії) створюються як господарські товариства, їх ліквідація здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Реорганізація страховика (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) проводиться у порядку, визна­чному чинним законодавством, з урахуванням особливо­стей по забезпеченню правонаступництва щодо укладан-їя договорів страхування, встановлених Уповноваженим >рганом,

У тих випадках, коли реорганізація страховика прово-щться за рішенням Уповноваженого органу, така реорга-іізація передбачає:

реорганізацію у страхового посередника відповідно до юрмативних актів, що регулюють діяльність страхових іосередників;

об'єднання кількох страховиків із визначенням поряд-су передачі страхових зобов'язань за умови погодження на де власників страховиків;

залучення до числа учасників страховика інших стра-совиків (у тому числі іноземних страховиків) за умови про-їєдєння ними всіх розрахунків за зобов'язаннями та бор­гами страховика, строк сплати яких уже настав.

При ліквідації страховика у разі, коли учасники стра­ховика прийняли таке рішення і страховик не має зобов'я­зань перед страхувальниками, Уповноважений орган прий-яає рішення про виключення страховика з Єдиного дер-кавного реєстру страховиків (перестраховиків).

Ліквідація страховика, що має зобов'язання перед стра­хувальниками, у разі визнання його банкрутом здійснюєть-ія у порядку, визначеному законом.

Виключення страховика з державного реєстру суб'єктів [ідприємницької діяльності органами державної влади і

_{- 520-}

органами місцевого самоврядування у зв'язку з його л і к ні дацією або реорганізацією здійснюється тільки після шшсення відповідних змін у Єдиний державний реєстр «страховиків (перестраховиків).

Діяльність на ринку страхових послуг здійснюють та­кож страхові посередники - страхові агенти, які провадять с пою діяльність згідно з Положенням про порядок прова­дження діяльності страховими посередниками, затвердже-н им постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. №1523.

Агентська діяльність - це діяльність суб'єктів підприє­мницької діяльності, уповноважених діяти від імені та на підставі доручення одного або більше страховиків, щодо рекламування, консультування, пропонування страху­вальникам страхових послуг та проведення роботи, пов'я­заної з укладенням та виконанням договорів страхування (підготовка і укладення договорів страхування, виконан­ня робіт з обслуговування договорів), у тому числі оформ­лення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхових сум або страхового відшкодування, а також здійснення цих виплат;

Неналежній контроль страховика за діяльністю його страхових агентів кваліфікується як порушення страхово­го законодавства.

На страховому ринку України функціонують і інші учас­ники, які справляють певний вплив на страхову діяльність.

Так, відповідно до ст. 13 Закону «Про страхування» стра­ховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єд­нання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх ут­ворення не суперечить законодавству України. Ці об'єд­нання не можуть займатися страховою діяльністю, а тому не можуть біти визнані її суб'єктами.

Об'єднання страховиків діють на підставі статутів і на­бувають прав юридичної особи після їх державної реєст­рації. Орган, що здійснює реєстрацію об'єднань страхо­виків, у десятиденний термін з дня реєстрації повідомляє про це Уповноважений орган.

Одним із таких об'єднань страховиків є Моторне (транс­портне) страхове бюро України, правове становище якого визначене Законом України від 1 липня 2004 р. «Про обо-

_{- 621 -}

в'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»¹.

Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'яз­кове страхування цивільно-правової відповідальності влас­ників наземних транспортних засобів за шкоду, заподія­ну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) орга­нізацією і здійснює свою діяльність відповідно до Закону, законодавства України та свого Статуту.

Статут МТСБУ затверджується зборами засновників (членів) МТСБУ, погоджується з Уповноваженим органом та реєструється відповідно до вимог законодавства.

МТСБУ не може виступати засновником чи співзаснов-ником юридичних осіб, що займаються підприємницькою діяльністю та/або мають на меті одержання прибутку.

Основними завданнями МТСБУ є:

здійснення виплат із централізованих страхових резер­вних фондів компенсацій та від шкодувань на умовах, пе­редбачених Законом;

управління централізованими страховими резервними фондами, що створюються при МТСБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій;

забезпечення членства України в міжнародній системі автомобільного страхування «Зелена картка» та виконан­ня загальновизнаних зобов'язань перед уповноваженими організаціями інших країн - членів цієї системи;

збирання необхідної інформації про обов'язкове стра­хування цивільно-правової відповідальності для узагаль­нення та внесення пропозицій щодо удосконалення меха­нізму здійснення обов'язкового страхування цивільно-пра­вової відповідальності;

співробітництво з уповноваженими організаціями інших країн у галузі страхування цивільно-правової відпо­відальності, координація обов'язкового страхування ци­вільно-правової відповідальності власників та/або водіїв транспортних засобів - нерезидентів у разі в'їзду їх на те-

^{1 Відомості Верховної Ради України. — 2005. —МІ. — Ст. 1}

_{- 522 -}

|іитіі|»ііо України та власників та/або водіїв транспортних ішгоПНі резидентів - у разі їх виїзду за межі України;

сні і»робітництво з органами Міністерства внутрішніх < п І ти України та іншими органами державної влади з пи~ •гинь обов'язкового страхування цивільно-правової відпо-нідальності;

розробка зразків страхових полісів і договорів обов'яз­ки ного страхування цивільно-правової відповідальності, що затверджуються Уповноваженим органом;

надання страховикам інформації щодо страхових ви­падків стосовно конкретних страхувальників.

МТСБУ є гарантом відшкодування шкоди:

на території країн - членів міжнародної системи авто­мобільного страхування «Зелена картка», заподіяної влас­никами та/або користувачами зареєстрованих в Україні транспортних засобів, якщо такі власники та/або корис­тувачі надали іноземним компетентним органам страхо­вий сертифікат «Зелена картка», виданий від імені стра­ховиків - членів МТСБУ;

на території України, заподіяної водіями - нерезиден­тами, на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов'язкове страхування цивільно-правової відпові­дальності та іфинципами взаємного врегулювання шкоди на території країн - членів міжнародної системи автомо­більного страхування «Зелена картка», за інших обставин, визначених чинним законодавством про цивільно-право­ву ^ відповідальність.

У разі якщо МТСБУ відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка» було здійснене відшкодування шкоди за страховика - члена об'єднання або за власника та/або користувача зареєстро­ваного в Україні транспортного засобу, який використову­вав за кордоном підроблений або змінений у незаконний спосіб страховий сертифікат «Зелена картка» та спричи­нив дорожньо-транспортну пригоду, відповідні витрати МТСБУ мають бути компенсовані такими особами в повно­му обсязі у порядку, визначеному для міжнародної систе­ми автомобільного страхування «Зелена картка».

Страховики, які мають дозвіл на страхування відпові­дальності операторів ядерних установок за шкоду, що може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, зобов'язані утворити ядерний страховий пул, який є юридичною осо­бою, що утримується за рахунок коштів страховиків.