6.1.4. Циклічна теорія п.Сорокіна

Особливості поглядів Питирима Сорокіна на періодизацію суспільства полягають у тому, що він концентрує свою увагу головним чином на еволюції духовного життя, у значній мірі залишаючи осторонь процеси матеріального виробництва. Він був

Іщдним з перших американських соціологів, який звернув увагу на проблеми аксіології - вчення про цінності. При цьому поняття про цінності в Сорокіна тісно пов'язано з уявленням про три вищі типи цивілізацій («суперкультур»): ідеаціональної, сенситивної та ідеалістичної. Це не «локальні цивілізації», як у Шпенглера і Тойнбі, а, швидше, певний тип світогляду, властивий не якійсь окремій людині, класу чи соціальній групі, а пануючий у даний період у свідомості величезних мас людей, суспільства в цілому. Світогляд же є не що інше як визначена система цінностей. Які типи світогляду виділяє Сорокін?

1. Релігійний світогляд, пов'язаний з ідеаціональною суперсистемою. Він, за Сорокіним, характеризує такий тип розвитку людської історії, коли пануюче становище серед всіх інших форм ідеології займає релігія. Судячи з використовуваного емпіричного матеріалу, Сорокін аналізує цей тип суперкультури, насамперед, на базі середньовіччя. У цей період католицька церква дійсно мала монополію на ідеологію. Вплив цієї ідеології на всі інші форми суспільної свідомості і духовного життя - науку, філософію, мистецтво, мораль - ні в яке порівняння не йде з тим впливом, який сама вона відчула з їх боку. Слід зазначити, що Сорокін не намагається з'ясувати причини, що лежать в основі такого стану речей (не торкаючись питань ні феодальної власності, ні церковного землеволодіння), і фактори, які ведуть до його зміни. Він просто констатує факти і приходить до висновку, що могутність церкви в епоху середньовіччя обумовлюється пануванням релігійної свідомості.

2. Сенситивна суперкультура, навпаки, пов'язана з домінантою матеріалістичного світовідчування. Тому вона багато в чому являє собою пряму протилежність ідеаціональній суперкультурі. Ця епоха настає тоді, коли релігійний світогляд цілком здає свої позиції матеріалістичному. Такий стан речей, вважає Сорокін, неминуче веде до зміни всього укладу суспільного життя. Відмінності ідеаціональної і сенситивної суперкультур - це, насамперед відмінність ідеалів. Люди ідеаціональної суперкультури весь свій інтерес зосереджують на цінностях вічних, неминущих (і насамперед - на релігії). Представники ж сенситивної суперкультури усю свою увагу спрямовують на цінності, що носять тимчасовий, минущий характер, матеріальний інтерес у них завжди переважає над ідеальним, релігійним. Сенситивна суперкультура, стверджує Сорокін, переважала в античній цивілізації з III до І ст. до н.е. А в сучасному західному суспільстві вона наступила лише в XVI ст. і в даний час хилиться до свого остаточного (чи чергового?) занепаду.

3. Ще одна фаза розвитку суспільства - ідеалістична суперсистема. її панування не пов'язане з якимсь новим видом світогляду (яких може бути лише два - або релігійний, або матеріалістичний). Воно € переходом від одного до іншого. Це змішана культура, і напрямок її розвитку залежить від напрямку переходу - від сенситивної суперкультури до ідеаціональної чи навпаки. В даний час, стверджує Сорокін, людство знову стоїть на порозі появи нової ідеаціональної суперкультури, тому що пануванню сенситивної підходить кінець.

Взагалі ідея такого циклічного розвитку цілком у дусі загальних поглядів П.Сорокіна на спрямованість соціального розвитку як на деякий нелінійний прогрес. З усіх кривих, що ілюструють процеси розвитку, він віддає перевагу синусоїді. Моделлю такого руху міг би також стати маятник: дві крайні фази його коливання відображають перебування суспільства в ідеаціональному і сенситивному станах, нижня ж крапка - в ідеалістичному.

Неважко переконатися в тому, шо такий підхід у чомусь перегукується з законом інтелектуальної еволюції О.Конта. З тією лише (щоправда, дуже істотною) різницею, що в Конта відсутня ідея циклічної повторюваності, і людство в нього, виходячи з тривалої теологічної стадії і пройшовши слідом за цим через невизначено-туманну метафізичну, вступає у світле завтра позитивної чи наукової стадії, якій немає кінця.

6.2. Еволюційний і революційний шляхи соціального розвитку

Однією з центральних проблем соціології XIX ст. була проблема соціальної зміни. Теорії соціального розвитку, що виявляли інтерес до довгострокового і великомасштабного розвитку людського суспільства, зосереджували свою увагу на характері і причинах фундаментального розриву між європейськими індустріальними цивілізаціями і «примітивними» суспільствами. А науково-дослідна інформація про особливості життя й укладу примітивних суспільств у достатку надходила в цей період від таких наукових дисциплін, як етнографія й антропологія. Дослідники задавалися запитанням: чому в одних суспільствах прогресивні зміни наростають швидкими темпами, а інші застигли на тому ж економічному, політичному і духовному рівні розвитку, на якому знаходилися тисячоліття назад? По суті справи, теорії соціальної зміни зосереджувалися на природі капіталістичного чи індустріального розвитку й одночасно - на очевидній відсутності соціального розвитку в тих суспільствах, які

274

І^гали частиною колоніальної імперії Європи. Таким чином, Споконвічно теорії соціального розвитку виявляли цікавість до 'довгострокового і широкомасштабного макророзвитку. ■г Соціологічні теорії соціальної зміни, особливо в XIX ст.,

щожна умовно розділити на теорії соціальної еволюції і теорії соціальної революції. У перших соціальну зміну, як передбачалося, включало основні стадії розвитку, такі як «військове суспільство» і «індустріальне суспільство», по яких суспільство прогресувало від простих сільських, аграрних форм до більш складних, диференційованих індустріально-урбаністичним. Цей тип еволюційної теорії розроблявся О.Контом, Г.Спенсером, Е.Дюркгеймом. Аналіз соціальної зміни у функціоналізмі і сьогодні продовжує до деякої міри традиції еволюційної теорії, розглядаючи зміну як адаптацію соціальної системи до свого оточення. Теорії ж революційної соціальної зміни, особливо ті, що вели своє походження ^;від К, Маркса, підкреслювали важливість класового конфлікту, політичної боротьби і впливу імперіалізму як принципових механізмів фундаментальних структурних змін.

Така відмінність еволюційних і революційних теорій проводить між ними вододіл майже антагоністичного характеру. Однак і крім нього, теорії соціальної зміни можуть бути класифіковані з погляду: 1) рівня аналізу (макро- чи мікро-); 2) питання про те, чи виникає аналіз з факторів внутрішніх чи зовнішніх стосовно суспільства, інституту чи соціальній групі; 3) причин соціальної зміни (з числа найрізноманітніших: демографічний тиск, класовий конфлікт, зміни в способі виробництва, технологічна інновація, розвиток нових систем переконань тощо); 4) агентів зміни (інноваційні еліти інтелектуалів, соціальні девіанти, робітничий клас); 5) характеру зміни (поступове поширення нових цінностей і інститутів чи радикальне руйнування соціальної системи).

В цьому параграфі ми спробуємо розглянути основні особливості двох концептуальних підходів до процесу соціальної зміни - еволюційного і революційного, а також привернути увагу читача до деяких їх різновидів.