3.Природні кам’яні матеріали

До природних матеріалів належать: бутовий камінь, булижний камінь, щебінь, пісок тощо. Бутовий камінь – це великі камені довільної (направленої) форми розміром до 500 мм., які одержують подрібненням скельних гірських порід: вапняку, доломіту, пісковику, граніту. Застосовується для мурування фундаментів, будівництва гідротехнічних споруд, стін, допоміжних приміщень та ін. Різновид – бруковий камінь (бруківка), шматки каменю з довжиною ребра до 300 мм. Булижний камінь одержують розколюванням великого каміння, яке добувають у кар’єрі, чи з окремих каменів-валунів. Його застосовують для влаштування шляхів і відкосів, для виробництва щебеню. Щебінь – продукт подрібнення природних або штучних кам’яних матеріалів. Різновиди: щебінь з відходів гірничо-збагачувальних підприємств, вугільної, металургійної, хімічної та інших галузей (а також щебінь, який одержують подрібненням чи розмелюванням гірських порід, видобутих попутно). Застосовують його в шляховому будівництві і в якості заповнювача в бетоні. Пісок – зернистий матеріал (величиною до 5 мм.), який утворився в результаті природного, рідше штучного, руйнування та дроблення твердих кристалічних порід. Це – пухка сипуча суміш із зерен величиною від 0,15 до 5 мм. Зерна природного піску складаються з кварцу (золотоносного, молочного або рожевого кольору) та інших гірничоутворюючих порід (зерен польового шпату, слюди тощо).

5.Будова деревини,основні характеристики та властивості. Захист деревини від руйнування і згорання

Будова деревини

Стовбур становить головну частину дерева. На поперечному розрізі стовбура розрізняють такі основні частини: кору, луб, камбій, власне деревину ( що складається із заболоні і ядра) і стрижень. Макроструктуру стовбура розглядають у трьох напрямках: поперечному (перпендикулярній осі стовбура), радіальному (що проходить через вісь стовбура) і тангенціальному (що йде в площині осі стовбура, на деякій відстані від неї) (рис. 3.1.1). Ріст деревини, що відбувається у весняний і літній періоди року, припиняється восени. Утворений у період росту новий шар деревини складається із клітин, що з'явилися навесні (великих й пухких), і клітин, що утворилися влітку (дрібних, щільних, з товстими стінками). Колір літньої деревини темніше через більшу щільність клітин, така деревина називається пізньою. Видима в поперечному перерізі стовбура деревина складається з концентричних шарів, що одержали назву річних. Ріст дерева в діаметрі й у висоту визначає собою і характер побудови річних кілець за висотою у формі конусів, що добре видно на тангенціальному розрізі стовбура. На радіальному розрізі річні шари помітні у вигляді поздовжніх смуг, а на тангенціальному - гіперболічних ліній. Чим ближче розріз до вершини дерева, тим менше річних кілець, визначити вік дерева за річними кільцями можна лише по нижньому його розтині. У процесі життя дерева відбувається відмирання внутрішніх клітин деревини. Рис. 3.1.1 – Схема будови деревини хвойних і листяних порід : а) дуба; б) смереки; 1 – стрижньовий промінь; 2 – смоляной хід При цьому протоплазма і ядро клітини розпадаються, а оболонка просочується лігніном (рис. 3.1.2).

Рис. 3.1.2 – Будова стовбура дерева на торцевому перерізі: 1 – кора; 2 – луб; 3 – камбій; 4 – заболонь; 5 – ядро; 6 - стрижень

Рис. 3.1.3 – Перерізи стовбура дерева: 1 – радіальний; 2 – тангенціальний; 3 – торцевий; 4 – стрижньові промені

Кора має два шари – зовнішній корковий, що являє собою мертву кірку, яка охороняє дерево від зовнішніх впливів і пошкоджень, і внутрішній – луб'яний, по якому живильні речовини надходять із крони. Камбій – наступний за корою шар, утворений життєдіяльною тканиною, в якій розвиваються клітини для росту деревини й частково кори. Нові клітини утворюються шляхом розподілу вихідних клітин на дві частини, причому одна з них залишається в камбіальному шарі, а десять інших переходять у деревину. Оболонки клітин через деякий час перетворюються в целюлозу. Мертві клітини становлять більшу внутрішню частину деревини, в якій припиняється рух вологи, нагромадження запасів живильних речовин й утворення смоли. Клітини при цьому ущільнюються. Якщо ця частина деревини зафарблюється, то її називають ядром, такі породи звуться ядровими (дуб, смерека, кедр). Зовнішню світлу частину деревини, де протікають всі життєві функції дерева, називають заболонню. У деяких порід ядро відсутнє. Такі породи називають заболонними (осика, береза, вільха). Деревні породи з однаковим фарбуванням поперечного перерізу, що містять різну кількість вологи в центральній і периферійній частинах, називаються породами зі спілою деревиною (бук, ялина, ялиця). Стрижень - пухка тканина, що складається з тонкостінних клітин. Стрижень й деревна тканина, що утворилися в ранньому періоді, становлять стрижньову трубку. Ця частина стовбура є найбільш слабкою. У радіальному розрізі дерева можна розрізнити поздовжні смуги-стрічки - стрижневі промені, що мають значний вплив на міцність.

Властивості деревини Властивості деревини як функціональні, так й естетичні, визначаються структурою і складом породи. Властивості деревини однієї і тієї ж породи розрізняються залежно від віку дерева, місця і умов росту, вологості деревини, розташування волокон та інших факторів. У деревини розрізняють позитивні й негативні властивості. Захист деревини від гниття Для боротьби з грибами, які руйнують деревину, застосовують спеціальні речовини – антисептики. Їх підрозділяють на дві групи: водорозчинні й нерозчинні. До водорозчинних антисептиків відносяться фтористонатрієві, дінітрофенолят натрію й мідний купорос. Фтористий натрій - тонкомолотий білий порошок, сильний антисептик, добре проникає в деревину, не має запаху, не горючий, не має шкідливого впливу на метал. Антисептики на основі дінітрофенолу добре проникають у деревину й важко з неї вимиваються, але застосовувати їх без спеціальних хімічних добавок не можна, тому що вони отруйні й шкідливо діють на людину, викликаючи подразнення слизової оболонки. Водонерозчинні антисептики бувають маслянисті й кристалічні.

Захист деревини від займання

Щоб уникнути займання, передбачають конструктивні заходи: віддаляють дерев’яні конструкції від джерел нагрівання; влаштовують захисні футеровки з вогнестійких матеріалів (цегли, бетону); покривають шаром малотеплопровідного мінерального матеріалу (азбестового, азбестоцементного, пористої штукатурки тощо). Для оберігання від вогню деревину просочують вогнезахисними сполуками (антипіренами). Антипірени готують на основі фосфорнокислого чи сірчистого амонію, бури, борної кислоти. При нагріванні вони легко плавляться й перекривають доступ кисню або виділяють гази, які не підтримують горіння. Вогнезахисті фарбові суміші виготовляють із розчинного скла, піску або крейди та лугостійкого пігменту. При нагріванні фарба пузириться й утворюється пористий захисний шар, який знижує температуру на поверхні деревини.