7.10.4. Ділова культура як культура нової соціальної спільності

Ділова культура головним чином пов'язана з формуванням нової соціальної спільності підприємців, хоча про ділову культуру можна говорити й у більш мирному соціальному контексті. Під діловою культурою ми розуміємо культуру підприємців і керівників, маючи на увазі при цьому цінності і норми, що регулюють поведінку

_: і діяльність у процесі ділової активності при переговорах і висновках угод, виконанні договірних зобов'язань, при організації діяльності

і людей, у діловому спілкуванні, у відношенні до працівника і

: споживача.

У діловій культурі можна виділити два шари: ціннісний і Ментальний.

Ціннісний шар з"являється як культурний феномен, що може передаватися як традиція й обумовлює етичну сторону ділових відносин, зовні виявляється як стереотип, як звична посадова Поведінка, актуальні цінності і норми практичної діяльності.

і Ментальний шар ділової культури пов'язаний з ситуаціями,

\, Коли звичні норми і цінності не ефективні і люди починають

, Конструювати нові.

У сучасних умовах успішним може бути тільки підприємець з високим рівнем загальної і ділової культури. За результатами соціологічних досліджень, найбільший пріоритет у ділових відносинах респонденти віддають гуманності, надійності, високій загальній культурі, умінню красиво вдягатися, правильно говорити.

На які ж цінності орієнтуються сьогодні українські підприємці, що визначає їх ділову культуру?

За дослідженнями, проведеними вітчизняними соціологами, це такі цінності:

• бути незалежним - 58,6%;

• мати близьких за духом співробітників - 39,7%;

• заробити гарні гроші, мати високий рівень життя - 34,8%;

• реалізовувати свої особисті якості - 34,2%;

• працювати з висококваліфікованими колегами - 31,2%;

• створювати собі високу ділову репутацію - 27,6%;

• реалізовувати свої професійні якості - 25,5%;

• працювати над складними, цікавими проблемами і реалізовувати організаторські здібності - 20%;

• зайняти престижну посаду - 6,1 %.

Наведені дані показують орієнтацію українських підприємців в основному на західні цінності, серед яких головна - незалежність.

Соціологи виділяють такі особливості ділової культури сучасних українських підприємців:

• схильність до маніпулювання, до завуальовування цілей і приховання своїх інтересів;

• рішення ділових проблем на рівні міжособистісних відносин, які заміняють контрактні;

• установка на тимчасову вигоду;

• управлінська некомпетентність, яка виявляється в нереалізованості рішень і службовому блефі;

• психологічні установки на тиск, натиск, твердість позиції і прагнення нав'язати партнеру власні умови.

У Європі ділова культура вже сформувалася і має устояні цінності, що орієнтують підприємців на творчість, незалежність і взаємокорисність. На етапі формування української ділової культури виникає проблема її взаємодії з європейською і східною діловою культурою, проблема збереження специфічних рис власне української ділової культури.

На закінчення відзначимо, що соціологія культури являє собою важливу галузь соціологічного знання. Дослідження культури

_в соціології дозволяє визначити загальне і специфічне в соціокультурних процесах різних суспільств.

7.11. Соціологія сімейно-шлюбних відносин

7.11.1- Сім'я, етапи її розвитку

Сім'я - це первинний осередок соціальної спільності людей, заснований на шлюбі чи кревному спорідненні, один з найдревніших соціальних інститутів, який виник значно раніш класів, націй, держав.

Сім'я - складне соціальне явище, у якому переплітаються різноманітні форми соціальних відносин і процесів. Важко порівняти з нею будь-яке інше соціальне утворення, у якому задовольнялося б стільки різноманітних людських і суспільних потреб. Сім'я є такою соціальною групою, що накладає свій відбиток на все життя людини. Усе це призводить до того, що стосовно сім'ї не так легко почати об'єктивне наукове дослідження. Як зазначив американський соціолог Гуд: «Ми знаємо про сім'ю занадто багато, щоб досліджувати її об'єктивно».

На перших етапах розвитку людського співтовариства сім'ї, у нашому розумінні, не існувало, мали місце безладні зв'язки. Першою соціальною санкцією в інтимних відносинах чоловіка і жінки стало виключення із статевого спілкування батьків та їх дітей. Це та історична межа, з якою дошлюбний стан первісного суспільства переходить у соціально регульовані відносини.

Першою історичною формою сім'ї можна вважати материнську сім'ю в складі роду в епоху матріархату; іноді її називають тотемічною сім'єю. Це була порівняно велика група найближчих родичів за жіночою лінією в перших чотирьох - п'ятьох поколіннях. У сім'ї такого типу існує груповий шлюб, батько дітей не завжди може бути встановлений, і тому походження визначалося за материнською лінією.

Будинкова громада як форма сім'ї існувала у всіх індоєвропейських народів і дожила до наших днів (Південна Індія, Тібет). Вона відрізняється спільним проживанням декількох поколінь в одному великому будинку. Залежно від того, по якій лінії визначається походження, виділялися материнська і батьківська будинкові громади. Якщо рід очолює жінка, то в спільному будинку Живуть лише родичі по жіночій лінії, а чоловіки жінок, членів громади, живуть у сім'ях своїх матерів і відвідують своїх дружин у певних випадках. У цих громадах часто зустрічалася поліандрія (тобто багато чоловіків). Зрозуміло, що батьківська будинкова громада містила в собі родичів батьківської лінії. Зустрічалася і

білатеральна будинкова громада, у якій походження визначалося і по батьківської, і по материнській лінії.

Моногамна патріархальна сім'я - це сім'я, у якій главою сім'ї і власником майна є батько. Безпосереднього причиною переходу до такого типу сім'ї вважається поява приватної власності і пов'язаного з нею питання про успадкування.

Індивідуальна (пуклеарна, моногамна) сім'я найпоширеніша форма сім'ї в сучасному світі. Вона відрізняється тим, що є не тільки суспільною, але й юридично визнаною, утворюється в результаті правового акта - одруження цивільного чи церковного або того й іншого. Треба зазначити, що кількість членів сім'ї має постійну тенденцію до зменшення. Типова сучасна сім'я -чоловік, дружина, одна-двоє дітей. Поряд із зменшенням кількості членів сім'ї змінюється і характер взаємин між ЇЇ членами. Велика економічна самостійність подружжя веде до рівноправності і більшої самостійності кожного з них. Ослаблення емоційних зв'язків супроводжується ростом кількості розлучень, діти позбавляються повноцінного батьківського виховання, що, звичайно ж, веде до виникнення нових проблем у суспільстві. Крім того, відзначається збільшення позашлюбних союзів, де сім'я з'являється як окремий осередок суспільства, але в гой самий час не є правовим інститутом. Трансформація сім'ї впливає і на взаємини між батьками та дітьми. Насамперед, це проявляється в тому, що рішення батьків має все менше ваги у справі укладення Шлюбів їх дітьми, діти перестають бути носіями сімейних традицій. Соціальні умови дозволяють їм і без опори на традиції сім'ї утвердитися в суспільстві. Сучасна сім'я усе більше трансформується в таку соціальну спільність, в основі якої -шлюбний зв'язок, побудований на любові, взаємній повазі.

У 2002 році кількість шлюбів на 1000 населення склало 6,3 шлюби, розлучень - 3,7. Рівень розлучень дуже відрізняється в міській і сільській місцевості. У великих містах співвідношення між шлюбами і розлученнями 2:1. У сільській місцевості ситуація зовсім інша. З загальної кількості шлюбів, що розпадаються, 38 відсотків приходиться на сім'ї, що проіснували менш чотирьох років. Швидко збільшується число позашлюбних дітей. В даний час кожен п'ятий народжений - позашлюбна дитина.

Процес зниження рівня шлюбності почався в Україні ше в 70-і роки XX ст. Лібералізація норм матримоніальної поведінки. активне поширення більш вільних форм шлюбу і моделей сім"ї прискорили розвиток цього процесу. Приблизно з 1987 р. почалося обвальне падіння народжуваності. За п'ять років кількість народжених скоротилася з 2,5 млн до 1,6 млн, коефіцієнт народжуваності, тобто кількість народжених на кожну тисячу

446

населення, скоротився на 38 відсотків. У 1992 р. уперше за весь післявоєнний період зафіксоване явище депопуляції, тобто коли число померлих стало перевищувати число народжених і почався Процес природного зниження чисельності населення. Якщо такі тенденції збережуться, то через п'ятдесят років населення України скоротиться вдвічі. Депопуляція, що відбувається в Україні, є результатом не тільки стрімкого падіння народжуваності, але й збільшення числа померлих. До початку 80-х рр. XX ст. Україна за рівнем тривалості життя опинилася на рівні таких країн-аутсайдерів, як В'єтнам і Таїланд. Від Японії, що є світовим лідером за тривалістю життя (для чоловіків - 73,4, для жінок - 78,3 роки), наша країна відстає відповідно на 12 і 5 років. Для України характерна висока смертність чоловічого населення. У нашій країні сформувалася складна і не типова для жодної країни структура причин смертності, у якій патологія традиційного і сучасного типів сусідять один з одним. Особлива специфіка ситуації полягає в надзвичайно високій смертності від нещасливих випадків, отруєнь і травм. Висока смертність від травматизму в Україні - чисто чоловіча проблема, жіноча смертність від цих причин не виходить за світові рамки.

Зміни у формуванні, розвитку і стабільності сім'ї в Україні та у їх демографічній поведінці породжені не стільки кризовими явищами останнього десятиліття, а являють собою накопичений результат демографічних змін, що відбуваються в країні протягом довгих років.

Значення сім'ї в житті суспільства і людини у вітчизняній науці довгий час недооцінювалося. Уявлення про відмирання інституту сім'ї в соціалістичному суспільстві, властиві 20-х рр. XX ст., що підтримувалися офіційними ідеологією і пропагандою, виявилися дуже живучими. Ґрунтувалися вони на негативному ставленні до старої сім'ї, що поступово поширювалося на цей інститут взагалі й укоренилося в суспільній свідомості. При цьому Ідеологічно орієнтована пропаганда розглядала сім'ю як щось «особисте», що протистоїть інтересам суспільства. Термін «домашня господарка» має зневажливий відтінок дотепер. У демографічному ж відношенні надмірна зайнятість жінок сприяла прагненню сім'ї обмежити дітонародження, це стало важливим фактором зниження рівня народжуваності.

Орієнтація на «малодітну сім'ю» сприяла зміні в укладі Життя людей, формуванню нового соціального стану жінки. У сучасній сім'ї на перший план вийшли такі потреби, як бажання мати об'єкт турботи й опіки, потреба в самовираженні, у передачі Життєвого і культурного досвіду тощо. А для задоволення цих потреб сім'ї багато дітей не потрібно.

В Україні труднощі перебудови суспільства, пережиті не одним поколінням українців, викликали в батьків прагнення забезпечити дітям більш високий рівень життя, ніж власний. Це стало важливим мотивом до обмеження подружжям числа дітей у сім'ї. За результатами дослідження 2002 року, 51,9% опитаних вважають ідеальної сім'ю з двома дітьми, але планують мати двох дітей лише 20,7%; ідеальною вважають сім'ю з трьох дітей - 17,9%, а планують мати трьох дітей тільки 3,4% опитаних. Останній перепис населення відобразив також існування такої специфічної категорії шлюбно-сімейних відносин, як окреме проживання чоловіків. Хоча частка їх відносно невелика: дружина проживає окремо від чоловіка в 3,2 одружених чоловіків, чоловік проживає окремо в 4,6 одружених жінок. Ці факти відбивають специфіку сучасного розвитку сімейно-шлюбних відносин.

Зміни, що відбуваються з сім'єю в Україні протягом усього XX і початку XXI ст„ не випадкові. Сьогодні в Україні сім'я така, яка є. Тому ностальгія за традиційною сім'єю не має сенсу: сім'я вже не зможе стати іншою, повернення до минулого неможливе, як би ми цього не хотіли. Для сім'ї минулого в сучасному суспільстві немає ні соціальної, ні економічної бази. Криза ж, якщо вона і існує, стосується швидше традиційної сім'ї, яка поступається місцем сім'ї сучасного типу.

Для визначення сутності сім'ї необхідно розглянути її функції, структуру, рольову поведінку її членів. Поряд із соціологією ці проблеми вивчають економіка, демографія, етнографія, психологія, педагогіка тощо.

7.11.2. Структура сім'ї

Ми вже підкреслювали, що сім'я - первинний і найважливіший інститут суспільства завдяки тим функціям, які вона реалізує. Саме через сім'ю змінюються покоління людей, у ній з'являється на світ людина, продовжується людський рід, відбуваються первинна соціалізація і виховання дітей, нарешті, реалізується така благородна функція, як турбота про старих. На сім'ю лягає організація побуту, споживання, а також значна частина господарсько-економічних функцій.

Структура сім'ї - сукупність відносин між ЇЇ учасниками, у тому числі і відносин влади. Виділяються авторитарні сім'ї, у яких складається тверде підпорядкування главі сім'ї, частіше - чоловіку, дітей - батькам, і сім'ї демократичного типу, де розподіл ролей, влади відбувається не відповідно до традицій, а на основі особистісних якостей, здібностей подружжя, для них характерна рівноправність у прийнятті рішень, добровільний розподіл обов'язків.

448

Основні рольові відносини в сім'ї: чоловік, дружина, мати, батько, теі№ свекруха, старша дитина, молодша дитина тощо.

Авторитарна, чи традиційна, сім'я в основному відходить в минуле. Вона панувала в тих умовах, коли жінка вела господарство, арроджувала і виховувала дітей, а чоловік був господарем, часто -Іідноосібним власником майна, і забезпечував економічну самостійність сімейства, тобто існувала об'єктивна основа для авторитарної сім'ї. І зовсім інша справа, коли жінка має більш високий рівень освіти, ніж у чоловіка, активно бере участь в економічному забезпеченні сім'ї, є співвласником власності. У цьому варіанті більше умов для формування рівноправних відносин між членами сім'ї. Звичайно, тут є й інша сторона медалі. Ріст економічної самостійності жінки, її активна участь у суспільному виробництві ведуть до перевантаження жінки, знижуються її можливості у вихованні дітей, збільшується число розлучень, знижується народжуваність тощо.

7.11.3. Функції сім'ї

Функція продовження роду - це найважливіша і нічим не замінна функція сучасної сім'ї. Весь досвід свідчить, що в міру розвитку цивілізації в сім'ї знижується кількість дітей, адже діти - це своєрідна страховка подружжя для забезпечення своєї старості. Зараз, чим вищий рівень і якість життя населення, культура й освіченість, тим нижча народжуваність. Йде не розширення, а скорочення популяції, старіння населення. Соціологи і демографи йазивають це явище демографічною революцією. При його аналізі приходиться рахуватися з масою обставин. На рівні народжуваності позначаються співвідношення міського і сільського населення, релігійні і національні традиції, генетичний фонд, соціально--вкономічні умови. За медичною статистикою, до 15 відсотків сімей не Ікають дітей через безплідність чоловіка чи дружини, причому в співвідношенні 40:60,

Зниження народжуваності і, одночасно, дитячої смертності може зіграти злий жарт із людською популяцією. Зараз виживають Діти зі слабкою й обтяженою спадковістю. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВОЗ), у високорозвинених країнах частка немовлят, у яких фіксуються ознаки поразки олігофренією (включаючи слабкі і проміжні форми), досягає 10-12 відсотків. У важкій формі хвороба уражає 3-3,5 відсотка дітей. За вибірковим Дослідженням в одному з регіонів України, серед причин цього Захворювання пияцтво батьків складає 80 відсотків випадків. Причому є одна особливість. Алкоголіки, люди з обтяженою

спадковістю, соціально безвідповідальні, як правило, мають більше дітей, ніж нормальні, здорові.

У нормалізації демографічної ситуації повинне бути зацікавлене суспільство чи держава, але вони поводяться надто егоїстично: політики скаржаться на зниження народжуваності, інтелігенти - на падіння моральності, ректори вузів - на зниження інтелектуального потенціалу абітурієнтів, генерали - на слабке здоров'я призовників.

Отже, народжуваність не є особистою справою. Виходить, треба допомагати сім'ї, проводити активну демографічну політику.

Наслідки депопуляції населення, що почалася в Україні, будуть численні, важкі і торкнуться всіх сфер життєдіяльності суспільства. Величина втрат через процеси старіння населення, погіршення відтворення трудових ресурсів буде значно більшою, ніж від нинішньої економічної кризи, і для їх компенсації буде потрібний час, вимірюваний поколіннями.

Інша найважливіша функція сім'ї - виховання дітей. Взагалі, сім'я впливає на все життя людини, але найсильніше - у найперші роки життя дитини, коли закладаються моральні, психологічні, емоційні основи особистості. Тут легше всього реалізувати індивідуальний підхід до дитини, вчасно помітити позитивні і негативні якості. Причому необхідно враховувати, що на перші роки життя припадає ряд піків у розвитку особистості. Звичайно, у кожної сім'ї є свої межі виховних можливостей: не тільки економічні, освітні, тимчасові, але й моральні. Авторитет батьків повинен будуватися не на дидактичних повчаннях, фізичних покараннях чи матеріальному заохоченні, а на особистому прикладі.

Розвиток дитини органічно уписаний в життєдіяльність сім'ї. Сучасна наука накопичує усе більше даних про роль сімейного виховання в стимулюванні інтелектуального розвитку дитини: чим змістовніше і багатогранніше спілкування в сім'ї, тим швидше дитина накопичує знання, навички мови, мислення. Сьогодні навіть для дітей, що залишилися без піклування батьків, держава організовує нетрадиційні дитячі будинки, дитячі будинки сімейного типу.

У цивілізованому суспільстві поруч із сімейним вихованням вибудовується ціла система державного, суспільного виховання дітей. Вона допомагає сім'ї, але цілком замінити її не може.

Перетерплює трансформацію і така функція сім'ї, як турбота про старих батьків. Відомо, що ще на початку століття в деяких народів Сибіру і Крайньої Півночі, наприклад у чукчів, існував звичай умертвляти старих, коли вони вже не можуть бути помічниками в сім'ї. Здавати безпомічних старих дорослими дітьми у будинки для старих і;ірпди звільнення житлової площі хіба менш

450

Ьгако й аморально? Варто пам'ятати, що в сучасному суспільстві ця функція сім'ї усе більше змінюється. її матеріальний характер усе більше замінюється на моральний, вона набуває форм турботи, Підтримки. Правда, існує жарт, що обов'язок справжніх батьків Довести своїх дітей до пенсії. Дійсно, зараз чимало молодих сімей Значною мірою живе за рахунок підтримки своїх батьків. Саме тому працюють багато пенсіонерів.

іі З розвитком цивілізації господарсько-економічна функція

деретерплює найбільшу трансформацію. Зрозуміло, що селянське, фермерське господарство на основі праці членів сім'ї, сімейний магазин, особисте підсобне господарство і сучасна міська сім'я реалізують різні за типом господарсько-економічні функції, розрізняються вони також у залежності від співвідношення в сім'ї ©рганізації виробництва і споживання, споживання матеріальних і )їуховних благ, нарешті, у залежності від структури і типу сім'ї.

7.11.4. Соціологічний аналіз шлюбних відносин ?' Визначення шлюбних відносин

І.. Як було вже зазначене вище, сучасна сім'я будується в

Йсновному на шлюбних відносинах. Соціологи досліджують: мотиви їретупу в шлюб, причини припинення шлюбних відносин, усю гаму І&любних відносин між представниками різних соціально-демографічних груп.

V- Під шлюбом ми розуміємо історично обумовлену форму

^ідносин між чоловіком і жінкою, через яку суспільство упорядковує |с відносини як у правовому, так і морально-етичному плані. рЦоправда, одна студентка на іспиті дала таке визначення «Шлюб -|де правова форма, через яку суспільство упорядковує і закріплює Йрава жінки й обов'язки чоловіка». Помітимо, що вона не так вже

Йалека від істини.

ї/■

"■■■ Шлюбні відносини являють собою складну гаму відносин

рж людьми: від природно-біологічних до економічних, правових, етичних, соціально-психологічних, естетичних тощо. |_? Необхідність їх регулювання з боку суспільства визначається

«їм, що від стану шлюбних відносин залежать ріст населення, виховання підростаючого покоління, а виходить, і майбутнє самого ^Успільства і держави.

Звичайно, інстинкт розмноження закладений у природі всього живого, але людина вкладає в нього гедоністичний зміст лйасолода). Один жартівник помітив, що краса жінки - суспільне Надбання. Спілкування з цікавою, чарівною жінкою піднімає в Чоловіка настрій, можливо, і працездатність, напевно, і навпаки.

Зміст шлюбних відносин визначається ступенем розвиненості суспільства. Чим примітивніші суспільні відносини, тим більше місця в сімейно-шлюбному союзі займають чисто фізіологічні і господарсько-економічні моменти. Наприклад, міркування на цей рахунок Ж.Езерта, автора «Загальної соціології»: «Чоловік, від природи неспокійний розумом і тілом, воліє діяти вільно, отже, йому потрібна допомога, що дала б йому волю, звільнивши від турбот домашнього господарства. Жінка підкоряється цієї долі тому, що її фізіологічні недоліки і турбота про дитину, яка є її справою, змушують її бути прив'язаною до будинку, подобається їй це чи ні. Таким чином, обоє скріплюють угоду, не рівну, але вірну, що робить співробітництво переважаючим, ніж життя нарізно».

Чим більше розвинуте суспільство, тим більшу роль у шлюбних відносинах відіграють соціально-психологічні, етичні, естетичні і, звичайно, сексуальні моменти. Про це можна судити за такими показниками, як мотиви вступу молодих людей у шлюб.

Мотиви вступу в шлюб

Соціологи виділяють три мотиви: шлюб по любові, шлюб з розрахунку і шлюб за шаблоном. Мотиз любовного потягу в шлюбних відносинах не має потреби в коментарях. Шлюб за шаблоном відбувається тоді, коли спрацьовує міркування «Усі мої однолітки заводяться сім'ями, як би і мені не спізнитися». У таких випадках домінуюче значення мають не усвідомлене до кінця статевий потяг, бажання мати дітей. Іноді людина думає, що в основі лежать мотиви любові. Насправді така любов зводиться до того, що з декількох кандидатур він чи вона вибирають кращу: симпатичнішу, чи розумнішу, навпаки, не дуже симпатичну - ніхто не відіб'є, буде краще до мене ставитися, більше мене цінувати.

Помітимо, що розумні і красиві жінки часто залишаються самотніми. Теж загадка для соціолога. На рівні робочої гіпотези можна припустити, що, по-перше, багатьом чоловікам не хочеться, щоб дружина була розумною чи сильнішою від нього. І, по-друге, красиві жінки часто вважають, що красою, чарівністю вони ощасливили свого супутника; «Я тобі віддала свою молодість». Типово жіноча логіка. Чоловік, принаймні сильний, упевнений у собі, такої демонстрації часто не виносить.

Шлюбом з розрахунку є підстави вважати той, у якому різниця у віці між чоловіками дуже велика. У 1977 р. у СРСР жодна жінка молодше 25 років не вийшла заміж за чоловіка старше 50 років. На вік 45-49 років приходилося 500 шлюбів, де дружина була молодша на 25 років. Дані опитувань показують, що від 72 до 86 відсотків женяться по любові, 9-23 - за шаблоном і 5-9 відсотків - з розрахунку. Це на думку опитуваних. Однак люди навіть в анонімних

'опитуваннях намагаються здаватися краще, ніби пристосовуються до загальноприйнятих установок суспільної думки.

Шлюби по любові виявляються самими міцними. Шлюби за црблоном можуть переростати в шлюби по любові. І навпаки, у щлюбах по любові поступово ідеалізація поступається місцем реальним поглядам.

В останні роки спостерігається тенденція зниження середнього віку людей, які вступають у шлюб. Щоправда, серед ранніх шлюбів до половини приходиться на частку так званих змушених. Помічено, що ранні шлюби збільшують імовірність розлучень. Половина всіх шлюбів, де наречена молодше 18 років, закінчується розлученням.

_н За даними американських соціологів, серед жінок, що

рийшли заміж у 17-18 років, вважають свій шлюб удалим тільки 18 відсотків опитаних, а серед жінок, що вийшли заміж у 28 років і ^ідьше, задоволені своїм шлюбом 58 відсотків. Серед чоловіків, що Лсенилися в 18-21 рік, розглядали свій шлюб як задовільний 28 відсотків опитаних, а з тих, хто женився в 28-30 років, шлюбом задоволений 61 відсоток.

V Рівень освіти впливає на відношення в дошлюбних зв'язках. Дія чоловіків ця залежність виглядає таким чином: чим вищий рівень освіти, тим рідші дошлюбні сексуальні зв'язки. Для жінок, навпаки, едм вищий рівень освіти, тим більше вільні вони у своїй сексуальній доведінці. Мали дошлюбні статеві зв"язки ЗО відсотків жінок, що Закінчили початкову школу, 47 відсотків - середню і 60 відсотків - доледж. Звичайно, усі ці процеси досить динамічні.

і,,, Позашлюбна сім'я

%■» Позашлюбні союзи - це союзи фактичні, їх створює саме

рраво тим, що фіксує межі шлюбу. Право принципове відмовляє

|юзашлюбним союзам у визнанні за ними характеру правових

Зносин і тим самим позбавляє їх правового захисту. Тим часом

£раво регулює відносини позашлюбних батьків і їх дітей. І робить це

Незалежно від того, прихильні ці закони до таких шлюбів і дітей чи

Щ. Цим право проникає в сферу позашлюбних союзів і визнає, що

|хня дія має важливі наслідки.

!• Регулювання правом позашлюбних відносин йде такими

Основними напрямами:

і • право регулює відносини дітей, народжених поза

V шлюбом, з їх позашлюбними батьками;

• право роз'яснює деякі питання особистих і майнових інтересів, а також відносини позашлюбних партнерів;

• не намагаючись зробити позашлюбні союзи в принципі неможливими, право накладає заборони в тих випадках.

коли позашлюбний союз може мати шкідливі біологічні і соціальні наслідки. Соціологи виділяють дві основні групи цих наслідків:

• заборони, пов'язані з особистістю партнера, тобто з його віком, родинністю чи фізичним і душевним станом;

• заборони, що стосуються характеру виникнення позашлюбного союзу.

Позашлюбні союзи можна класифікувати за різними підставами. Югославський соціолог М.Босанц приводить досить докладну класифікацію позашлюбних сімей:

• за суб'єктивними ознаками партнера: а) вік - позашлюбний союз можуть організувати дві повнолітні особи, б) цивільний стан - жоден з партнерів не є одруженим; обоє партнери одружені, але не один з одним; один з партнерів є одруженим із третьою особою, а інший не є одруженим;

• за ознаками публічності позашлюбні сім'ї можна підрозділити на анонімні і не анонімні. Анонімними с ті позашлюбні сім'ї, що з різних причин ховаються позашлюбними партнерами від суспільного середовища. Із соціальної точки зору такі союзи найбільш небажані. Не анонімними позашлюбними сім'ями є ті, у яких чоловік і жінка не ховають вступ у дані відносини перед суспільним середовищем;

• за тривалістю: випадкові, короткострокові зв'язки; тимчасові позашлюбні сім'ї і конкубінат. Випадкові короткочасні зв'язки не є в повному розумінні позашлюбною сім'єю, тому що не виконують цілий ряд функцій, що належать сім'ї. Ці зв'язки найчастіше анонімні, є часто непередбаченими і несподіваними джерелами позашлюбної народжуваності. Для суспільства ці зв'язки вкрай небажані. Тимчасові позашлюбні сім'ї - це ті союзи, що тривають якийсь час і, як правило, не анонімні. Іноді вони обмежуються обіцянками шлюбу, а іноді завершуються його укладенням. Це фаза передшлюбного статевого життя, що усе частіше зустрічається в сучасному суспільстві. Конкубінат (назва це існує з часів римського права) - це тривалий зв'язок чи тривалий час існуюча позашлюбна сім'я, у якій чоловік і жінка не мають намір формально закріпити шлюб. Серед позашлюбних сімей конкубінат займає провідне місце. Це легальні відносини, етично прийняті і виправдані чоловіком і жінкою. Конкубінати часто грунтуються в зрілі роки партнерами, що залишилися неодруженими з різних причин. Чоловік і жінка в такій сім'ї мають життєвий досвід, шо допомагає уникати гострих конфліктів, які часто руйнують шлюбні і позашлюбні союзи молодих людей.

454

З позиції суспільних інтересів варто відрізняти ті позашлюбні сім'ї, партнери яких мали дітей в іншій сім'ї, і дітей, що мають, у даній сім'ї. У цілому необхідно враховувати, що позашлюбна сім'я -це факт реального життя, з яким варто вважатися.

7,11.5. Жінка і сучасна сім'я

Розвиток правового регулювання сімейно-шлюбних відносин

Любов любов'ю, але в суспільстві складається більш-менш тверда правова регуляція сімейно-шлюбних відносин. Закони завжди закріплювали нерівноправне становище жінки. Цар вавілонської династії, Хаммурапі в 1750 р. до н.е. установив: «Якщо дружина чоловіка буде захоплена лежачою з іншим чоловіком, то потрібно їх зв'язати і кинути у воду. Якщо господар дружини пожаліє життя своєї дружини, то цар пощадить життя свого раба». Чоловіча невірність не тільки не засуджувалася, а навіть навпаки - заохочувалася.

В другій половині XIX ст. ідея рівності чоловіка і жінки оголошувалася божевільною і такою, що призводить до виродження і загибелі людства.

Багато систем західних країн закріплюють нерівність замужньої жінки. У ряді штатів США право власності на майно і контроль за ним надано тільки чоловіку. Виключне право управління майном має чоловік у Швейцарії, Японії, Нідерландах, Бразилії тощо. У Франції чоловік вирішує питання, чи може його дружина займатися тією чи іншою професією. Жінка ставиться в нерівноправні умови при розірванні шлюбу.

У нашому законодавстві становище інше, у жінки більше прав. Але прийшли до цього не відразу.

Сім'я: гендерний аспект

Жінці в сім'ї належить ключова роль. Але усе виткано з ■Протиріч. З одного боку, ріст освіти, професійна кар'єра збагачують інтелектуальний і емоційний світ жінки. З іншого боку, різко 'Скорочують кількість часу, який вона може присвятити вихованню Дітей. Відзначено і зворотна кореляція між рівнем професійної зайнятості і рівнем народжуваності.

Уміння будувати сім'ю - особливий дарунок жінки. Опитування показують, що тільки у чверті сімей не буває сварок і конфліктів. Саме від жінки найчастіше залежить уміння створювати Цю безконфліктну ситуацію.

Велика частина жінок указує на брутальність чоловіка як одну з причин сімейних конфліктів і розлучень. На першому місці стоїть пияцтво. Щоправда, нерідко розлучення здійснюються без

достатніх підстав. 14,5 відсотка справ закінчуються примиренням, а З відсотки, що подали заяву в суд, не з'являються.

Більш повної реалізації соціальної ролі матері, виховательки заважає нерозвиненість соціальної сфери, служби побуту. Уся служба побуту бере на себе лише п'яту частину домашньої праці, прання білизни в пральнях - тільки 3 відсотки. Свою негативну роль грає і суспільна психологія - традиційний розподіл на чоловічі і жіночі види домашньої праці. Чомусь вийшло так, що суспільство механізувало й автоматизувало ті види домашньої праці, що традиційно виконували чоловіка. Чи візьміть рекламу побутових приладів - пральної машини, пилососа. На ній завжди зображена симпатична жінка, а не чоловік. У результаті в жінки виходить подвійний робочий день. Загальні витрати часу на ведення домашнього господарства в країні оцінюються в млрд людино-годин і порівнянні з витратами часу у всьому суспільному виробництві. Але якщо чоловік витрачає на домашню роботу в середньому 1 годину в день, то витрати жінки - 4-5 годин.

Соціологія сімейно-шлюбних відносин досліджує тендерні чи соціально-культурні відмінності між чоловіками і жінками. Тендерні проблеми пов'язані із соціальним аспектом у понятті «чоловіче» і «жіноче». Стереотипи наполегливо вимагають від нас відповідності тим стандартам «дійсних» чоловіків і жінок, що прийняті суспільством тепер. Щоправда, в інтерпретації результатів практично будь-якого тендерного дослідження майже завжди присутня феміністична тенденційність. Одним словом, жіноча проблематика в соціології є традиційною, чого не можна сказати про специфічно чоловічі проблеми. Іноді створюється враження незначності чи повної їх відсутності. Безпроблемність чоловічого соціального буття стала навіть стереотипом суспільної свідомості.

Першого ж дослідження тендерних проблем показали, що серед чоловіків більше, ніж серед жінок, зустрічається людей, що вважають себе невдахами. Чоловіки частіше прибігають до соціальної мімікрії через неможливість бути «дійсними чоловіками», вони намагаються ними здаватися. Серед чоловіків у два рази більше тих, хто не бажає своєму сину повторення власної долі.

7.12. Глобалістика і соціальна екологія: становлення і розвиток

7.12.1. Поняття «глобалістика»

Глобальні проблеми - це загальнолюдські проблеми, які зачіпають корінні інтереси всієї цивілізації, кожної людини. Виникнення даного напряму соціологічної думки пов'язують з

456

діяльністю Римського клубу, в якому відомі вчені, політичні діячі зробили небезуспішні кроки з моделювання можливих сценаріїв світового розвитку, глобальних оцінок стану людства на початку третього тисячоліття,

В даний час сформувалася й вітчизняна глобалістика, тобто науковий напрямок, який вивчає глобальні проблеми сучасного людства.

З екологічним конгресом у Ріо-де-Жанейро пов'язана перша спроба впливу на глобальні проблеми в планетарному масштабі. У ньому взяли участь 170 країн, і в тому числі більшість їх лідерів. Тут уперше була сформульована концепція стійкого розвитку суспільства. «Стійкий розвиток повинен уможливити розвиток технологічної основи праці, ріст суспільного багатства і добробут людей при одночасному збереженні навколишнього середовища для проживання нинішніх і майбутніх поколінь», - зазначав Д. Маркович.

Найважливішим теоретичним джерелом вітчизняної глобалістики стали ідеї, В.І.Вернадського про ноосферу. При відомій умовності оточуючий нас світ можна розділити на біосферу, техносферу і соціосферу. Людина впливає на біосферу, у результаті чого вона переходить у якісно новий стан - ноосферу. Ноосфера являє собою єдність природи і суспільства, в основі якого - свідома діяльність людей. Процеси формування і функціонування ноосфери є предметом вивчення соціальної екології. «Людина вперше реально зрозуміла, шо вона житель планети і може, і повинна мислити і діяти в новому аспекті, не тільки особистості, сім'ї, роду, держави чи їх союзів, але й у планетному аспекті», - писав видатний учений. Саме В.І.Вернадському належить ідея про діяльність людини як геологічний фактор, що своїми господарськими турботами докорінно змінює оточуюче її природне середовище. І дійсно, сучасна : цивілізація перетворює природу до невпізнанності. На її рахунку величезні безлісні простори, пустелі. Викиди вуглекислоти і фреону і сильно впливають на атмосферу і глобально змінюють нашу планету. Утім, є і численні приклади, коли людина своїм втручанням облагороджує природу, робить її більш комфортною, створює другу «природу» - штучне середовище свого проживання - сучасні міста, мегаполіси. Яскравим прикладом позитивного впливу на навколишню природу можна вважати міста ОАЕ. Але поки більше прикладів негативного впливу людини на навколишнє середовище. Наведемо кілька цифр. Щодня населення планети збільшується на 250 тис. чоловік, щодня до 500 млн автомобілів додається 140 тис. нових.

Ідея глобального моделювання виникла наприкінці 60-х початку 70-х рр. XX ст. У її витоків стояли такі вчені, як

Дж.Форестер, А.Печчеі, Е.Янг, Г.Тімман тощо. Особлива роль у розробці і застосуванні глобального моделювання належить Римському клубу - організації західних учених, бізнесменів, політиків і суспільних діячів, заклопотаних виробленням заходів для запобігання глобальних загроз. Римський клуб був створений у 1968 р. А в 1972 р. була опублікована перша доповідь Римському клубу під назвою «Межі росту». Авторський колектив, який очолив Деніз Медоуз, поставив завдання за допомогою математичних моделей і комп'ютерної техніки виявити межі росту світової цивілізації, навантажень антропологічного характеру.

Для глобальної свідомості, видно, цілком справедливі слова Х.Ортеги-і-Гассета: «Не тільки не важливо, але й не потрібно, щоб окремі частини соціального цілого збігалися у своїх прагненнях і ідеалах. Важливо і потрібно, щоб кожна група не забувала про інших і певною мірою розділяла їх життя».

За наявними даними, у процесі спалювання викопного палива щорічно виділяється 5 млрд тонн вуглекислого газу, з якого не менш половини залишається в атмосфері. З 1900 р. кількість вуглекислого газу в атмосфері збільшилося на 15 відсотків, а в даний час щорічно збільшується на 0,4 відсотки. Крім того, в атмосфері зростає вміст сірки і сполук азоту. У ряді регіонів світу ліси й озера отруюються кислотними дощами. Викиди вуглекислоти і фреону сильно впливають на атмосферу і глобально змінюють нашу планету (парниковий ефект, руйнування озонового шару). Забруднення вод хімічними і побутовими витоками набуває таких масштабів, що багато рік перетворилися в колектори для стічних вод і непридатні для пиття. Проблема чистої питної води стала найгострішою, по суті, глобальною, проблемою для людства. До речі, нагадаємо, що в озері Байкал - п'ята частина всієї прісної води планети, якщо не вважати антарктичного льоду.

Деградація навколишнього середовища в результаті господарської діяльності людини вийшла за рамки окремих територій і почала набувати глобальних масштабів. У природі стали з'являтися зміни планетарного характеру. Спостерігається трансграничний перенос хімічних і реактивних речовин, що призводять до випадання кислотних дощів, важких металів і радіоактивних опадів на території багатьох країн. Відбувається виснаження озонового шару й обумовлене цим украй несприятливий вплив на все живе -ультрафіолетове випромінювання, нагромадження інших речовин, що веде до посилення «парникового ефекту». Зміни планетарного характеру стали глобальними проблемами людства.

7.12.2. Становлення і розвиток і лоба лі стики в Україні

Довгий час у нашій країні в угоду класовому підходу відкидалася сама ідея існування глобальних, загальнолюдських проблем. Роботи західних філософів, економістів, футурологів Ігнорувалися, або затверджувалося, що це буржуазна пропаганда, яка покликана відвернути увагу мас від соціально-економічних проблем, революційних перетворень. Глобалістика пройшла приблизно такий асе шлях, що і генетика, кібернетика, педологія, які були у свій час оголошені лженауками, служницями імперіалізму. Зрозуміло, яка мужність була потрібна від учених, що піднімали ці проблеми.

Протягом декількох десятиліть домінувало однобічне розуміння перспектив розвитку світової цивілізації. Зміст його: соціальний прогрес фатально неминучий, перехід до соціалізму аксіоматичний, вірна тільки радянська модель громадського життя. Тобто суспільний прогрес визначений і одноваріантний, суспільний устрій спрощується: одна форма власності, стирання відмінностей між класами, містом і селом, націями тощо. Які тут соціальні прогнози, глобальні проблеми?

Вважалося, що ніяких антагоністичних протиріч, екологічних проблем в умовах планової економіки просто не може бути. Звідси -принцип підкорення природи, екологічна неграмотність і безвідповідальність. До місця і не до місця повторювалися слова І.В. Мічуріна: «Не можна чекати милостей від природи, узяти їх у неї -наше завдання».

У суспільній і індивідуальній свідомості усе більше утверджувалася думка, що людина володіє гнучкою адаптивністю і може пристосуватися до будь-яких техногенних впливів, екологічних ситуацій. Навіть згадали феномен царя Митридата, який, боячись отруєння, поступово тренував себе на адаптацію до отрути і досягнув таких успіхів, що коли йому треба було отруїтися, то він не зміг цього зробити - отрути не діяли на нього.