Карл Маркс як теоретик революційного розвитку суспільства

Починаючи з середини ХІХ ст., енергійно заявляє про себе марксизм як наукова система філософських, економічних та соціально-політичних поглядів, створена К.Марксом і Ф. Енгельсом. Назване вчення було створене на основі критичного переосмислення німецької класичної філософії (в основному праць Гегеля і Фейєрбаха), англійської політекономії в особі А.Сміта й Д.Рікардо та утопічного соціалізму, розробленого Сен-Сімоном, Фур’є і Оуеном.

Карл Маркс (1818-1883рр.) народився у німецькому містечку Трір у сім’ї адвоката. Закінчив Берлінський університет і в 25 років захистив докторську дисертацію з філософії. За своїми поглядами він був тоді “молодогегельянцем” і з філософії Гегеля робив атеїстичні та революційні висновки. Обізнаність з працею Фейєрбаха “Сутність християнства” зумовила перехід Маркса з позиції молодогегельянства на позиції фейєрбахіанства. Захоплюючись філософією Фейєрбаха, Маркс займається журналістикою, знайомиться з життям простого люду, діяльністю тих установ, які управляють суспільством. Намагаючись розібратися в суперечностях епохи, він самостійно вивчає політичну економію і пов’язує її з пролетаріатом, котрий все серйозніше заявляє про себе. Роздуми Маркса про долю робітників були також пов’язані з діяльністю різноманітних робітничих союзів, в один з яких – “Союз комуністів” – увійшов молодий Маркс. У цей же час він знайомиться з Ф. Енгельсом.

У чому полягає новизна марксиської теорії?

На противагу філософам, які вважали рушійною силою суспільного розвитку Бога, Маркс і Енгельс таким соціальним рушієм вважали діяльність широких мас і на перше місце поставили суспільне буття людей, тобто реальний процес їхнього життя. Жоден з попередників Маркса й Енгельса не аналізував соціальну проблему з точки зору переваги матеріального над духовним у житті людей. У цьому зв’язку була всебічно проаналізована роль матеріального виробництва як фундамента суспільного розвитку.

Поняття способу виробництва матеріальних благ Маркс і Енгельс використовують у загальносоціологічному контексті, намагаючись за його допомогою пояснити усю різноманітність форм соціального життя. Матеріалістичне розуміння історії виходить з того, що система виробничих відносин становить той базис, на якому формуються всі інші відносини людей – політичні, правові, моральні та ін. Економічна сфера в такому випадку відіграє визначальну роль, від неї залежить рівень життя людей та розвиток духовних процесів. Історія, зазначає Маркс, є не що інше, як діяльність людей, які намагаються досягти своїх цілей. Процеси соціальних змін здійснюються не самі по собі, а внаслідок людської діяльності та людських потреб. Величезну роль відіграє духовний фактор, особливо рівень людської свідомості та організованості.

На початку своєї наукової та політичної діяльності К.Маркс дотримувався концепції соціальної революції. У “Критиці гегелівської філософії права”, а ще докладніше в переписці з Руге, він зазначав, що вищою метою суспільства є створення демократичної держави, а вільна людина – це республіканець. Кінцева мета революційного руху – перехід до демократичної держави. А “Економічно-філософських рукописах 1844 року” Маркс ототожнює комунізм з гуманізмом, і навпаки.

Характерною особливістю Марксової концепції соціальної революції є те, що в ній проглядається негативне ставлення її автора до політики взагалі. Політична свобода, на думку Маркса, є ілюзорна свобода, один із видів рабства. Що стосується Енгельса, то він також характеризує державу як зло, як форму відчуження людської сутності. Справжня свобода, з його точки зору, вимагає інших форм правління. Фактично тут у зародку міститься ідея про відмирання держави в майбутньому, яка більш ґрунтовно була розроблена в пізніх працях класиків марксизму та особливо в книзі В.І. Леніна “Держава і революція”.

70-ті початок - 80-х років ХІХ ст. стали важливим етапом у поглибленні та систематизації теорії марксизму. Паризька Комуна 1871 року стала поворотом пунктом в історичному розвитку західного суспільства. Протягом кількох років після Паризької комуни Маркс і Енгельс вели боротьбу проти анархізму, особливо з питань влади, держави і політики. Відстоюючи ідею держави, класики марксизму підкреслювали, що будь-яке суспільство не може функціонувати без системи управління. У первісно-общинному суспільстві управління не мало політичного чи ідеологічного характеру, коли ж виникла держава (разом з класами, у рабовласницькому суспільстві), остання стала виконувати не тільки економічну та функцію придушення експлуатованих класів,а й політичну, ідеологічну та інші функції.