2. Теорія політичної рівноваги як різновидність традиційної парадигми.

Різновидністю класичного підходу до міжнародних відносин є теорія політичної рівноваги, її дотримувалися голландський мислитель Бенедикт Спіноза (1632 -- 1677), англійський філософ Девід Юм (1711 -- 1776) і швейцарський юрист Емерік де Ваттель (17І4 -- 1767). Погляди останнього на проблеми міжнародних відносин особливо характерні для прихильників теорії політичної рівноваги.

Е. де Ваттель вважав, що Європа уже не безпорядне нагромадження окремих державних частин. Він писав: "Європа становить політичну систему, певне ціле, в якому все зв'язано з відносинами та різними інтересами націй, які проживають у цій частині світу". Звідси, постійна увага суверенів до всього, що відбувається у Європі. Саме це, на думку Е. де Ваттеля, породило знамениту ідею політичної рівноваги, рівноваги влади. Під цим він розумів такий стан справ, при якому жодна держава не в змозі абсолютно переважати над іншими та встановлювати для них закони.

Водночас швейцарський юрист у повній відповідності з класичною традицією вважав, що інтереси окремих осіб вторинні у порівнянні з інтересами нації (держави). Також законна і справедлива превентивна війна проти сусіда, що поводить себе загрозливо. У цьому випадку, як вважав Е. де Ваттель, доцільніше створювати коаліції, які б у випадку необхідності протистояли наймогутнішій державі та заважали їй диктувати свою волю.

3. Ідеалістичний напрям в історії розвитку суспільно-політичної думки з міжнародної проблематики.

Виникнення ідеалістичного напрямку в поглядах на міжнародні відносини, а потім його розвиток пов'язані насамперед з ідеями іспанського теолога домініканця Франциско де Вітторіа (1486 -- 1546), голландського юриста Гуго Гроція (1583 -- 1645) і представника німецької класичної філософії Іммануїла Канта (1724 -- 1804). Свою назву напрям одержав тому, що його представники спиралися на відповідні філософські ідеї ідеалізму.

На думку Ф. де Вітторіа, у відносинах між людиною і державою пріоритет належить людині. Держава постає простою необхідністю, що полегшує проблему виживання людини. Природним правом людини є її право на свободу пересування. Іншими словами, природні права людини іспанський теолог ставив вище прерогатив держави, навіть випереджаючи сучасну ліберально-демократичну парадигму даного питання.

Засновник міжнародного права в буржуазній політичній науці Г. Гроцій закликав відмовитися від застарілих підходів у розв'язанні міжнародних конфліктів, виступав за використання державами в цьому плані лише мирних політичних методів і засобів. Питання співвідношення війни і права займає центральне місце в трьох книжках праці мислителя "Про право війни і миру". На його думку, тільки мир відкривав можливості для вирішення проблем, що виникають у соціальному житті народів. Звідси випливає вихідне положення концепції Г. Гроція -- необхідно утримуватися від застосування сили для зміни політичних ситуацій, оскільки "силова боротьба" -- не єдиний засіб відстоювання державних інтересів. Навіть у випадку розв'язання війни якоюсь державою треба спочатку використати процедуру примирення шляхом безпосередніх переговорів або врегулювати конфлікт за допомогою посередника.

Г. Гроцій вперше почав розробляти питання про справедливі і несправедливі війни. Несправедливими він вважав війни, які велися державами "задля власної вигоди", проти відсталих народів, неспроможних дати відсіч агресорові. Справедливі ж війни велися з метою захисту територіальних кордонів країни або іншого народу від агресії. Таке судження фактично приводить до висновку щодо необхідності колективної боротьби за підтримання миру. Прагнення голландського юриста до миру і злагоди знайшло розуміння у відомого німецького філософа І. Канта вже в інших історичних умовах.

У своїй знаменитій праці "Про вічний мир" І. Кант обгрунтував думку про здатність права сприятливо впливати на відносини між державами. Він вважав, що "вічний мир" настане після укладення мирних договорів і навіть виробив власний проект такої угоди, яка складалася з шести статей. У першій прелімінарній статті філософ пропонував установити спеціальний пункт, що держави при укладенні мирних договорів зобов'язуються не вміщувати в них статей чи положень, які б приховували у собі можливість виникнення нової війни. Друга стаття проголошувала заборону будь-яких видів "територіальних надбань" держав. У статті третій заявлялося, що постійні армії поступово зникнуть, а оборону країни здійснюватимуть добровільні об'єднання людей, що пройшли військову підготовку. П'ята стаття наголошувала на важливості відмовитися від будь-яких спроб змінити політичний устрій і правління іншої держави. Нарешті, у шостій статті проголошувалося, що жодна держава під час війни з іншою не повинна вдаватися до таких ворожих дій, які робили б неможливою взаємну довіру за майбутнього миру. У так званих "залишкових" статтях мова йшла про забезпечення досягнутого миру. При цьому особлива увага зверталася на таку основу міжнародного права як добровільний союз держав, у якому реалізується устрій, подібний до громадянського суспільства.

Таким чином, в основу поглядів представників ідеалістичного напряму покладена ідея про моральну та політичну єдність людства, а також невід'ємні, природні права людини. Прихильників ідеалізму завжди супроводжувала переконаність про можливість досягнення вічного миру між людьми або шляхом правового і морального регулювання міжнародних відносин, або іншими шляхами, пов'язаними з самореалізацією історичної необхідності.