9. Основні напрямки дослідження міжнародних відносин після закінчення "холодної війни".

1. Концепція "зіткнення цивілізацій" С.Хантінгтона. Теорія міжнародних відносин як розділ сучасної політичної науки сформувалася і розвивалася в умовах біполярного світу. Це не могло не відбитися на концептуальних підходах і проблематиці міжнародно-політичних досліджень. Всі значні прогнози розвитку міжнародних відношень припускали збереження й у майбутньому приблизно тієї ж ситуації, що існувала чотири десятиліття після закінчення другої світової війни. Хоча деякі політологи пророкували можливість змін у системі міжнародних відносин, її еволюцію убік багатополярності, але і вони виходили з того, що обидві наддержави - СРСР і США - як і раніше будуть грати найважливішу роль.

Реальні зрушення у світовій політиці виявилися наскільки радикальними, настільки і несподіваними для більшості дослідників міжнародних відносин. В один момент розсипалися багато теоретичних концепцій, що здавалися непорушними. Політична картина світу змінюється настільки стрімко, що наукова думка не завжди за нею встигає. Серед політологів спостерігається, з одного боку, деяка розгубленість, а, з іншого боку, прагнення хоч якось пояснити нові світові реалії і спрогнозувати динаміку подальших змін у світі.

Одна з перших спроб дати теоретичне обгрунтування пов'язаних із закінченням "холодної війни" змін була розпочата ще на рубежі 80-90-х років американським вченим і дипломатом Френсісом Фукуямою. У своїй голосній роботі "Кінець історії" він висунув тезу про повне вирішення конфлікту двох ідеологій -ліберальної демократії і комунізму, який лежав в основі "холодної війни". Комунізм потерпів поразку, і відкрилися перспективи для торжества принципів ліберальної демократії в усьому світі. Отже, на думку політолога, наступив "кінець історії", тобто стан безконфліктності. Точка зору Фукуями зазнала критики як ідеалістична і спрощена.

Більш серйозну дискусію викликала опублікована в 1993 році стаття авторитетного сучасного політолога С.Хантінгтона "Зіткнення цивілізацій?". Вчений визначає цивілізації як соціокультурні спільноти самого вищого рангу і як самий широкий рівень культурної ідентичності людей. Для кожної цивілізації характерно наявність деяких об'єктивних ознак: спільність історії, релігії, мови, звичаїв, особливостей функціонування соціальних інститутів, а також суб'єктивної самоідентифікації людини. Спираючись на роботи А.Тойнбі й інших дослідників, С. Хантингтон виділяє вісім цивілізації: західно-християнську, православно-християнську, ісламську, конфуціанську, латиноамериканську, індуїстську, японську й африканську. З його точки зору, цивілізаційний фактор у міжнародних відносинах буде постійно посилюватися. Цей висновок обгрунтовує в такий спосіб. По-перше, відмінності між цивілізаціями, основу яких складають релігії, найбільше суттєві, ці відмінності складалися сторіччями і вони сильніші, ніж між політичними режимами. По-друге, посилюється взаємодія між народами різної цивілізаційної приналежності, що веде як до зростання цивілізаційної самосвідомості, так і до розуміння відмінностей між цивілізаціями і спільністю в рамках своєї цивілізації. По-третє, зростає роль релігії, причому остання виявляється нерідко вирішальною щодо пояснення цивілізаційних коренів. По-п'яте, культурні відмінності менше піддаються змінам, ніж економічні і політичні, і, отже, менше сприяють компромісним розв'язанням. По-шосте, політолог відзначає посилення економічного регіоналізму, нерозривно пов'язаного з цивілізаційним чинником - культурно-релігійна схожість лежить в основі багатьох економічних організації й інтеграційних угруповань.

Вплив цивілізаційного чинника на світову політику після закінчення "холодної війни" С.Хантингтон бачить і в появі синдрому "братерських країн". Цей синдром полягає в орієнтації держав у взаємовідносинах між собою вже не на спільність ідеології і політичної системи, а на цивілізаційну близькість. Крім того, як приклад реальності цивілізаційних відмінностей він указує на те, що основні конфлікти останньих років відбуваються на лініях розламу між цивілізаціями -- там, де проходить межа зіткнення цивілізаційних полів (Балкани, Кавказ, Ближній Схід).

Прогнозуючи майбутнє, С.Хантингтон приходить до висновку про неминучість конфлікту між західною і незахідними цивілізаціями, причому головну небезпеку для Заходу може представляти конфуціансько-ісламський блок -гіпотетична коаліція Китаю з Іраном і поруч арабських і інших ісламських держав. Політолог пропонує заходи, які, на його думку, повинні зміцнити Захід перед новою навислою над ним небезпекою. Серед іншого він закликає звернути увагу на так звані "розколоті країни", де уряди мають прозахідну орієнтацію, але традиції, культура й історія цих країн нічого загального з Заходом не мають. До таких країн С.Хантингтон відносить Туреччину, Мексику і Росію. Від зовнішньополітичної орієнтації останньої в значній мірі буде залежати характер міжнародних відносин доступного для огляду майбутнього, тому інтереси Заходу потребують розширення, підтримки і співробітництва з Росією.

2. Геополітичні концепції 3. Бжезинського. Стосунки з Росією знаходяться й у центрі уваги іншого відомого американського політолога - З.Бжезинського. У своїй книзі "Без контролю. Глобальне безладдя на порозі XXI сторіччя", опублікованої в 1993 році, він також намагається дати прогноз розвитку міжнародних відносин після закінчення "холодної війни". Проте, на відміну від цивілізаційного підходу С.Хантінгтона, підхід З.Бжезинського заснований на традиційних геополітичних принципах. На його думку, розпад Радянського Союзу призвів до геополітичного вакууму в серцевині Євразії, що є головною причиною конфліктності по периметру всього пострадянського геополітичного простору. Разом з активізацією ісламу й об'єктивної нездатності США забезпечити контроль над ситуацією в регіоні Середнього Сходу, що веде до появи величезної зони нестабільності, що може охопити частину Південно-Східної Європи, Середній Схід і район Перської затоки, а також південну частину колишнього Радянського Союзу. Усередині цієї, за словами політолога, "воронки виру насильства" є безліч вузлів потенційних конфліктів, які несуть загрозу усьому світу. Ступінь загрози зростає, оскільки існує можливість залучення в конфлікт інших країн і особливо Китаю (під сумнів ставиться дотримання цією країною режиму нерозповсюдження ядерної зброї).

Головну ж загрозу американський політолог бачить у поновленні імперської політики Росії. Не вірячи в необоротність демократичних перетворень у цій країні, він вважає неминучим повернення до спроб "відродження імперії". Така орієнтація російської зовнішньої політики, на думку З.Бжезинського, небезпечна для Сполучених Штатів, їй необхідно всіляко протидіяти. Тому в ряді статей і виступів останніх років він розвиває ідею про Україну як геополітичну противагу Росії, засновану на переконанні, що головна умова відродження "російської імперії" полягає в поглинанні Росією України.

3. Концепція "світи-системи" І.Валлерстайна і перспективи розвитку сучасних міжнародних відносин. Для повноти картини наведемо ще один прогноз про майбутню роль Росії в системі міжнародних відносин відомого американського політолога І.Валлерстайна. Його зовнішньополітична концепція часто визначається як неомарксистська. Така характеристика справедлива лише в тому відношенні, що, подібно К.Марксові, І.Валлерстайн бачить головну детермінанту політики, у даному випадку міжнародної, в економіці. У своїй основі міжнародні відносини, за І.Валлерстайном, є насамперед відносини економічні. Головна категорія його аналізу - "сучасна світ-система", яка не зводиться до окремих держав. Об'єднує цю "сучасну світ-систему" єдина капіталістична "світ-економіка". Логіка капіталістичної "світ-економіки" неминуче відтворює розподіл країн світу на "ядро" і "периферію", причому перше завжди знаходиться в привілейованому положенні стосовно другої. Держави, що входять до складу ядра капіталістичної "світ-системи", мають можливість жити за рахунок експлуатації периферії. Такий порядок не зміниться ніколи, оскільки він випливає із самої сутності "світ-економіки".

Крім держав, що входять до складу ядра або периферії, існують ще і напівпериферійні держави. Ці держави не входять до складу ядра "світ-системи", але і не відносяться цілком до периферії. Такою типовою напівпериферійною державою, на думку І.Валлерстайна, була Росія, починаючи з реформ Петра I і Катерини II. Незважаючи на ці і наступні спроби реформування, Росії не вдалося ввійти до складу ядра, але одночасно вона зуміла уникнути долі периферійних країн, що стали в більшості колоніальними придатками головних держав світу. Традиційний "товар", що визначає місце і роль Росії в "світ-системі", - її геополітична міць і військова сила. Саме ці чинники змушували рахуватися з Росією інші держави і дозволяли їй мати статус "наддержави". Принципово не змінили цю ситуацію і роки Радянської влади. Як вважає І.Валлерстайн, зміни в окремій країні або навіть у групі країн не спроможні вплинути на фундаментальні властивості "світ-системи". З його точки зору, світова система соціалізму була повною фікцією, оскільки визначали логіку світового економічного розвитку закони капіталістичного ринку.

Майбутнє світу після закінчення "холодної війни" І.Валлерстайн схильний малювати у вовкуватих тонах. На відміну від С.Хантінгтона, причини прийдешніх конфліктів він бачить не в цивілізаційних, а в економічних чинниках. Політолог думає, що вже на початку XXI сторіччя можна очікувати викликів і навіть прямих нападів держав маргиналізованого, бідного і відсталого Півдня на багатий Північ, а також загарбницьких війн між самими державами Півдня, і все це може бути з застосуванням ядерної зброї.

Нестабільними будуть і відносини всередині самого ядра "світ-системи". Економічна конкуренція виявляє в ній три основних центри сили - США, Японії й об'єднана Європа. Але надалі неминуче об'єднання США і Японії в єдиний блок, що має антиєвропейську спрямованість. Неминучим вважає И.Валлерстайн і використання цим блоком Китаю для розширення своїх можливостей у конкурентній боротьбі з європейськими країнами. У цій ситуації противагою альянсу США з Японією і Китаєм може стати створення російсько-європейського блока. Росія знову буде затребувана в її традиційній ролі - центру геополітичної і військової могутності. Хоча сьогодні потенціал Росії ослаблений, І.Валлерстайн не сумнівається, що він буде незабаром відновлений.