- •Тема 1. Предмет теорії міжнародних відносин
- •Тема 2. Формування соціально-політичної думки з проблематики міжнародних відносин
- •Тема 3. Сучасні теорії і концептуальні основи міжнародних відносин
- •Тема 4. Система міжнародних відносин, її структура і середовище
- •Тема 5. Учасники міжнародних відносин: їхні ресурси, цілі та засоби
- •Тема 1. Предмет теорії міжнародних відносин
- •1. Поняття, зміст і критерії міжнародних відносин.
- •2. Сутність, цілі та функції міжнародної політики.
- •3. Специфіка предметного поля і проблема інституціоналізації науки про міжнародні відносини.
- •4. Проблема законів у cфepi міжнародних відносин: закон -- закономірність -- тимчасові правила.
- •5. Поняття та зміст основних закономірностей і тенденцій розвитку сучасних міжнародних відносин.
- •Тема 2. Формування соціально-політичної думки з проблематики міжнародних відносин
- •1. Класичний або традиційний напрям політичної думки з проблем зовнішньої політики і міжнародних відносин.
- •2. Теорія політичної рівноваги як різновидність традиційної парадигми.
- •3. Ідеалістичний напрям в історії розвитку суспільно-політичної думки з міжнародної проблематики.
- •4. Погляди представників марксистської парадигми на міжнародні відносини.
- •Тема 3. Сучасні теорії і концептуальні основи міжнародних відносин
- •1. Проблема класифікації сучасних теорій міжнародних відносин.
- •2. Політичний ідеалізм у науці про міжнародні відносини.
- •3. Політичний реалізм г. Моргентау та р. Арона.
- •4. Модернізм або "науковий" напрям в аналізі міжнародних відносин.
- •5. Транснаціоналізм: причини виникнення, зміст, різновиди.
- •6. Неомарксистська концепція міжнародних відносин.
- •7. Школа неореалізму в Теорії Міжнародних Відносин.
- •8. Соціологія міжнародних відносин. Французька соціологічна школа.
- •9. Основні напрямки дослідження міжнародних відносин після закінчення "холодної війни".
- •Тема 4. Система міжнародних відносин, її структура і середовище
- •1. Системний підхід до аналізу міжнародних відносин.
- •2. Типи, структура, закони функціонування і трансформації міжнародних систем.
- •3. Поняття, різновиди й основні компоненти середовища міжнародних відносин.
- •4. Соціальне середовище глобальної системи міжнародних відносин.
- •5. Позасоціальне міжнародне середовище. Роль геополітики в Теорії міжнародних відносин.
- •6. Міжнародна система і міжнародний порядок. Особливості світопорядку в сучасних умовах.
- •7. Поняття міжнародного порядку (продовження до пит. 6).
- •8. Історичні типи міжнародного порядку.
- •9. Повоєнний міжнародний порядок.
- •10. Особливості сучасного етапу міжнародного порядку.
- •Тема 5. Учасники міжнародних відносин: їхні ресурси, цілі та засоби
- •1. Зміст понять "актор", "учасник" міжнародних відносин.
- •2. Держава як центральний міжнародний актор.
- •3. Недержавні учасники міжнародних відносин.
- •4. Цілі та засоби в міжнародних відносинах.
- •5. Сила як засіб міжнародних акторів. Елементи сили.
- •6. Розмежування політичної науки і мв та його наслідки.
- •7. Історичні підстави державно-центристської моделі мв.
- •8. Еволюція міжнародних відносин і державно-центристський підхід.
- •9. Зростаюче розмаїття акторів міжнародних відносин.
- •Тема 6. Національні інтереси і проблема співвідношення національної та міжнародної безпеки
- •1. Поняття "національна безпека", "національний інтерес" і "міжнародна безпека" в тmb.
- •2. Система і структура національної і міжнародної безпеки в сучасному світі.
- •3. Проблеми безпеки: теоретичні дискусії й інституціональний контекст.
- •4. Дискурси про міжнародний порядок і професіонали безпеки.
- •5. Поле безпеки і його трансформації.
- •Тема 7. Проблема правового регулювання мв
- •1. Міжнародне право як юридична база системи міжнародних відносин. Принципи міжнародного права.
- •2. Особливості взаємодії права і моралі у міжнародних відносинах.
- •Тема 8. Етичний вимір міжнародних відносин
- •1. Різноманіття трактувань міжнародної моралі.
- •2. Основні імперативи міжнародної моралі.
- •3. Про дієвість моральних норм у міжнародних відношеннях.
- •Тема 9. Епістемологія і методи досліджень теорії міжнародних відносин
- •1. Поняття "методу" і "методології".
- •2. Методика, методологія і методи дослідження в тмв.
- •3. Роль прикладного аналізу мв у системі сучасного наукового знання.
- •4. Базові методики прикладного аналізу мв.
- •5. Вивчення міжнародних відносин з позицій прикладного моделювання.
- •6. Застосування арифметичних засобів як самостійна проблема прикладного вивчення міжнародних відносин.
- •Тема 10. Конфлікти і співробітництво у міжнародних відносинах
- •1. Основні підходи до дослідження міжнародних конфліктів.
- •2. Зміст і форми міжнародного співробітництва.
Тема 2. Формування соціально-політичної думки з проблематики міжнародних відносин
1. Класичний або традиційний напрям політичної думки з проблем зовнішньої політики і міжнародних відносин.
Теорія міжнародних відносин - важлива і невід'ємна частина сучасної політичної науки. Також як і політологія, теорія міжнародних відносин аналізує насамперед реалії сучасного світу, спираючись на теоретичний фундамент, створений багатовіковим розвитком політичної думки. Перші зовнішньополітичні концепції виникнули одночасно з появою держав. Більшість суджень про зовнішню політику і міждержавні відносини, висловлені древніми мислителями, сьогодні звучать дуже наївно. Проте не можна заперечувати того, що деякі з цих концепцій аж до нинішнього сторіччя використовувалися в реальній зовнішньополітичній практиці окремих держав.
Наприклад, зовнішня політика традиційного Китаю протягом сторіч у значній мірі надихалася ідеями, що беруть свій початок у двох основних напрямках старокитайської політичної думки, - конфуціанстві і легізмі. Конфуціанство породило уявлення про виняткове положення Китаю стосовно сусідніх країн і народів, його перевазі над ними і призвело згодом до ізоляціонізму. У основі зовнішньополітичної концепції легізму лежав прагматичний принцип вигоди і користь стосунків Піднебесної з тими або іншими "варварами" (під який розумілися всі інші народи). Оскільки легізм робив ставку на примус і насильство як найбільш ефективні засоби управління людьми, остільки і в зовнішньополітичній сфері він орієнтувався на них, що вилилось у виправданні агресивних війн. Проблема війни і миру виявилася центральної для усіх без винятку напрямків зовнішньополітичної думки з моменту її виникнення. Подібний погляд на роль силового чинника в міжнародних відношеннях продемонстрував давньогрецький мислитель Фукідід (471-401 рр. до н.е.) у своїй історії "Пелопоннеської війни". Одночасно Фукідід зазначив, що в основі політики держав лежать не стільки дії конкретних особистостей, скільки об'єктивні і незалежні від волі людей, інтереси. Основну причину воєн та політичних дій він вбачав у чисто матеріальних чинниках, передусім намаганні боротися за власний добробут і процвітання. Цю ж ідею пізніше розвинув інший давньогрецький історик Полібій (біля 200 -- біля 120 р. до н.е.), який стверджував, що причиною будь-якої війни є торгівельні суперечності держав. Такий погляд на зовнішню політику відповідає концептуальним підходам, що склалися в набагато більш пізні періоди і отримав назву класичного або традиційного напрямку.
У подальшому класична парадигма міжнародних відносин була розвинена і конкретизована до певних історичних обставин флорентійцем Ніколо Макіавеллі (1469 -- 1527), англійським мислителем Томасом Гоббсом (1588 -- 1679), а найбільш завершеної форми набула в праці німецького генерала Карла фон Клаузевіца.
Т. Гоббс ставився до питань міжнародного життя, виходячи із своєї концепції "війни всіх проти всіх", яка є природним станом людських взаємовідносин. Для припинення взаємного знищення під час війни люди приходять до розуміння необхідності укладення суспільного договору. Його наслідком стає держава -- Левіафан. Це відбувається шляхом добровільної передачі людьми своїх прав і обов'язків державі в обмін на гарантії суспільного порядку, миру і безпеки. Але при цьому держави продовжували залишатися у природному стані і єдиним регулятором міждержавних відносин залишалася сила. Т. Гоббс допускав можливість підтримання миру між народами за умови створення політичних організацій, які стояли б над державами, тобто свого роду світового уряду. Отже, у підході до розв'язання проблеми війни англійський мислитель віддавав перевагу не правовим, а політичним засобам.
Що стосується одного із засновників політичної науки Нового часу, яким вважається Н. Макіавеллі, то його безперечною заслугою є те, що він одним із перших в історії політичної думки став розглядати державу з точки зору інтересів людини і виводити її природні закони з розуму і досвіду, а не з технології. Італійський мислитель зробив висновок про тісний зв'язок між зовнішньою політикою держави і добробутом людей, які в ній проживають. Водночас він вважав мир лише моментом історичного кругообігу, а війни неминучими, так як люди більш схильні до зла, а не до добра, і тому віддають перевагу воєнним рішенням при зіткненні з проблемами. Крім того, на думку Н. Макіавеллі, негативну роль у налагодженні мирних конструктивних взаємовідносин між державами відіграє церква. Звідси він робив висновок, що в умовах того часу мир був неможливий і завдання держав полягає у перетворенні зовнішньої політики в ефективний засіб захисту своїх інтересів, причому будь-якими способами.
В цілому Н. Макіавеллі позбавляв зовнішню політику моралі й правових норм. Він надавав вирішального значення силі як фактору міжнародних відносин. Розглядав її як мету, до якої повинні прагнути держави, і водночас як основний засіб їхніх дій на міжнародній арені. Разом з тим італійський мислитель запропонував закріпити як норму міжнародних відносин право народів на об'єднання і безпеку від зовнішнього втручання. Він пропонував відмовитися від найманих військ і воювати лише за ті території, населення яких не ставиться вороже до тих, хто воює.