Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
теорія грошей.модуль2.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
11.09.2019
Размер:
323.07 Кб
Скачать

Запитання на 2-ий Модульний контроль з «Теорії грошей і грошового обігу»

  1. Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти

Головним результатом функціонування грошової системи вважається розробка і реалізація грошово-кредитної політики. Вона являє собою комплекс взаємопов’язаних, скоординованих цілей і заходів, спрямованих на регулювання грошового ринку, що проводить держава через центральний банк. Об’єктами грошово-кредитної політики виступають такі елементи грошового ринку: — пропозиція (маса) грошей; — відсоткова ставка; — валютний курс; — швидкість обігу грошей.

Залежно від економічної ситуації в країні монетарна політика може бути спрямована на один або кілька об’єктів одночасно. Головним суб’єктом грошово-кредитної політики України є НБУ. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки — Міністерство фінансів, Міністерство економіки, безпосередньо Уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які служать орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості тощо). Водночас Верховна Рада регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та отримує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні. Грошово-кредитна політика характеризує цільову спрямованість. Вона направлена на забезпечення внутрішньої стабільності грошей. Реалізація цільової спрямованості грошово-кредитної політики зумовлюється стратегічними, проміжними і тактичними цілями. Стратегічні цілі вважаються визначальними або ключовими в загальноекономічній політиці держави.

Сутність проміжних цілей монетарної політики полягає у таких змінах економічних процесів, які сприяють досягненню стратегічних цілей. Так, якщо стратегічною ціллю є стабілізація цін, то проміжною — буде стримування зміни ринкової кон’юнктури.

Тактичні заходи мають короткостроковий характер щодо регулювання грошової маси, відсоткової ставки та валютного курсу для досягнення проміжних цілей.

Залежно від економічних змінних визнаються інструменти грошово-кредитної політики. Вони включають: а) проведення операцій на відкритому ринку; б) регулювання норм обов’язкових резервів; в) зміна банківської відсоткової ставки; г) регулювання курсу національної валюти та інші.

Суть проведення операцій на відкритому ринку полягає в тому, що купуючи цінні папери на ринку, центральний банк додатково спрямовує в обіг грошові кошти. І як результат, на початковому етапі він збільшує банківські резерви, а потім загальну масу грошей за умови, якщо не вплинуть інші фактори. Операції на відкритому ринку бувають динамічні й захисні.

Динамічні операції застосовуються для збільшення чи зменшення загальної пропозиції грошей за умови, якщо інші чинники не вплинуть на масу грошей. Захисні операції полягають у підтриманні загальної пропозиції грошей на незмінному рівні в умовах впливу на масу грошей інших чинників.

Регулювання норми обов’язкових резервів полягає в тому, що центральний банк встановлює для всіх банків і інших депозитних установ норму обов’язкового зберігання залучених коштів на кореспондентських рахунках без права їх використання і без сплати відсотка по них. Збільшуючи норму обов’язкового резервування, НБУ скорочує обсяг надлишкових резервів банків і зменшує їх кредитну спроможність.

Застосування змін банківського відсотка відбувається таким чином, що центральний банк встановлює ставки відсотків за кредити, які він надає комерційним банкам в порядку рефінансування (погашення старої заборгованості новою, продовження терміну кредиту тощо). Комерційні банки здебільшого застосовують такі зміни щодо своїх клієнтів.

Регулювання курсу національної валюти полягає в тому, що продаючи певну масу іноземних валютних цінностей, зменшуються банківські резерви і зменшується пропозиція грошей. І, навпаки, за необхідності збільшення маси грошей в обігу центральний банк купує певну масу іноземної валюти. Такі операції отримали назву валютної інтервенції. Хоч метою цих операцій є регулювання курсу національної валюти, вони опосередковано впливають на масу національних грошей в обігу.