7. Школа неореалізму в Теорії Міжнародних Відносин.

Термін "неореалізм" відображає прагнення частини учених до збереження переваг класичної традиції, з одного боку, й одночасно до збагачення її з урахуванням нових міжнародних реалій і досягнень інших теоретичних течій. Виникнення школи неореалізму пов'язують з публікацією в 1979 p. книги американського науковця, К. Уолца. Настоюючи на тому, що теорія міжнародних відносин повинна ґрунтуватися на цілісності світу та розумінні існування глобальної системи, елементами якої є держави, К. Уолц зробив крок до зближення з транснаціоналістами. При цьому системний характер міжнародних відносин зумовлений, на його думку, властивостями структури міжнародної системи. Структурні ж властивості міжнародної системи є результатом взаємодії між великими державами. Великі держави також визначають зміст, форми і направленість своїх взаємовідносин з малими та середніми країнами. Така точка зору К. Уолца навіть дала привід називати неореалізм "структурним реалізмом" або просто "структуралізмом".

Основні положення структуралізму стосовно регіональних систем розвинув датський дослідник Б. Бузан. Регіональні системи він розглядає як проміжні між глобальною міжнародною і державною системами. Найважливішого особливістю регіональних систем є, з його точки зору, комплекс безпеки. Сусідні держави настільки сильно зв'язані в питаннях безпеки, що національна безпека однієї з них не може бути відокремлена від національної безпеки інших. Водночас ці держави піддаються маніпулюванню і впливу з боку великих держав.

На основі цієї методології датський учений М. Мозафарі здійснив аналіз структурних змін, які відбулися в Перській затоці в результаті іракської агресії проти Кувейту, а потім розгрому Іраку фактично американськими військами. Він зробив висновок про переваги структуралізму в порівнянні з іншими теоретичними напрямами в міжнародних відносинах. Разом з тим М. Мозафарі показав і слабкі сторони неореалізму, серед яких положення про вічність і незмінність таких характеристик міжнародної системи, як її "природний стан", баланс сил, статичність тощо.

Можна констатувати, що недоліки неореалізму, як й інших теоретичних напрямів, далеко не завжди можна виправдати. Ці концептуальні побудови часто нездатні відобразити радикальні зміни на світовій арені. Така невдоволеність станом і можливостями науки про міжнародні відносини привела до виникнення соціології міжнародних відносин як самостійної дисципліни й теоретичного наукового напряму.

8. Соціологія міжнародних відносин. Французька соціологічна школа.

З метою продовження попередньої думки розпочнемо цей пункт з аналізу поглядів на теорію французького соціолога Ж.Ж. Роша. На його думку, будь-якій теорії властиві такі недоліки як консерватизм, тенденція до редукціонізму, а також до гегемонізму. Консерватизм -- оскільки теорія як результат складних і тривалих зусиль по узагальненню багатьох аналітичних досліджень прагне до збереження накопиченого, захисту його від проникнення неприйнятних для неї (теорії) положень і висновків. Редукціонізм -- бо кожна теорія будується на фундаменті, який складається з однієї або кількох аксіом. Гегемонізм -- так як будь-яка теорія грунтується на презумпції раціонального. У зв'язку з цим явище, яке не вписується органічно у її пояснювальні рамки, проголошується ірраціональним і розглядається як маргінальне, що не впливав на загальні висновки або й підлягає навіть знищенню. Звідси, будь-якій теорії загрожує небезпека виродження в теогонію.

Прагнення уникнути вказаних недоліків, а також, як уже зазначалося, подолати обмеженість різних теоретичних напрямів у галузі міжнародних відносин спонукало багатьох дослідників (насамперед французьких -- Р. Арона, Г. Бутуля. Л. Пуар'є. Б. Баді, М. Мерля та ін.) звернутися до соціології міжнародних відносин. Її визначення можна дати, грунтуючись на дефініції coціoлoгії російського ученого С. Фролова: наука, яка вивчає "структури суспільства, їх елементи й умови існування, а також соціальні процеси, що протікають у цих структурах" (Фролов С. Социология. -- М., 1994. -- С. 15). Звідси, соціологія міжнародних відносин -- дисципліна, яка покликана аналізувати структури єдиної міжнародної системи на основі соціологічного підходу та використання соціологічних методів (насамперед методик прикладного аналізу, якими є контент-аналіз, івент-аналіз і когнітивне картування, а також біографічного методу, методу включеного спостереження, експерименту, масового опитування тощо).

Фактично аналіз проблематики міжнародних відносин з позицій соціологічного підходу означає дотримання свого роду "транстеоретичного" принципу, який вимагає:

1) розглядати міжнародні відносини з позицій глобальності (єдності) й системності (цілісності);

2) взаємозалежність тенденцій і зв'язків;

3) поєднання "макро"- і "мікропарадигм".

Звернемося до аналізу конкретних досягнень у галузі науки про міжнародні відносини представників французької соціологічної школи як найвпливовішої з точки зору розвитку соціології міжнародних відносин. Р. Арон у своїй фундаментальній праці "Мир і війна між націями" виділив чотири аспекти вивчення міжнародних відносин з позицій соціології. Він описав їх у відповідних розділах цієї книги: "Теорія", "Соціологія", "Історія" і "Праксеологія".

У першому розділі визначаються основні правила та концептуальні знаряддя аналізу. Р. Арон показав на основі порівняння міжнародних відносин із спортом, що існують два рівні теорії. Перший покликаний відповідати на питання, "які прийоми гравці мають право застосовувати, а які ні; яким чином вони розташовуються на різних лініях ігрового майданчика; що роблять для підвищення ефективності своїх дій і для руйнування зусиль противника". На другому рівні розробляється відповідний план на гру, уточнюються завдання кожного гравця і його дії у тих або інших типових ситуаціях, які можуть скластися на майданчику. Тут як типові види поведінки учасників міжнародних відносин виділяються та аналізуються стратегія і дипломатія, розглядається сукупність засобів і цілей, характерних для будь-якої міжнародної ситуації, а також типові системи міжнародних відносин.

На цій основі будується соціологія міжнародних відносин, предметом якої є насамперед поведінка міжнародних акторів. Соціологія покликана відповісти на питання, чому даний актор веде себе на міжнародній арені саме так, а не інакше. Звідси, її головне завдання -- вивчення всіх закономірностей і особливостей, що визначають насамперед політику держав і хід міжнародних подій.

Зробити це неможливо без використання історичних досліджень. Тому соціолог повинен постійно звертатися і до теорії і до історії.

У четвертій частині книги Р. Арона, яка присвячена праксеології, з'являється ще один символічний персонаж -- арбітр. Стосовно міжнародних відносин це означає, що їх аналіз не може обмежуватися тільки спостереженням і описанням, а вимагає також суджень і оцінок про ті чи інші події, фактори та акторів на арені світової політики.

Ще один представник французької соціології міжнародних відносин -- Гастон Бутуль -- обґрунтував основні положення полемології -- комплексного вивчення війн, конфліктів та інших форм "колективної агресивності" із залученням методів демографії, математики, біології й інших точних і природничих наук. Основне завдання полемології -- об'єктивне та наукове вивчення війн як соціального феномену, що піддається спостереженню так само, як і будь-який інший соціальний феномен, але окрім того здатен пояснити причини глобальних змін у суспільному розвитку впродовж історії людства. Полемологія ґрунтується на чотирьох основних положеннях:

по-перше, саме війна породила історію, оскільки остання почалася виключно як історія збройних конфліктів. Причому на даний час малоймовірно, що історія перестане бути "історією воєн";

по-друге, війна не дозволяє державам і народам перебувати в самоізоляції, тому вона є найенергійнішою і найефективнішою формою цивілізаційних контактів;

по-третє, війни є рушіями технічного прогресу;

по-четверте, війна виступає найпомітнішою з усіх перехідних форм соціального життя, результатом і джерелом як порушення, так і відновлення рівноваги.

Г. Бутуль підкреслює, що полемологія спирається на величезну джерельну базу, а тому він пропонує класифікувати факти за такими напрямами: 1) опис матеріальних фактів по мірі зменшення їх об'єктивності; 2) опис видів фізичної поведінки на основі уявлень учасників воєн про їх цілі; 3) перший етап пояснення: думки істориків й аналітиків; 4) другий етап пояснення: теологічні, метафізичні, моралістські, філософські погляди й доктрини; 5) вибірка та групування фактів і їх первинна інтерпретація; 6) гіпотези відносно об'єктивних функцій війни; 7) гіпотези відносно періодичності воєн; 8) соціальна типологія воєн, тобто їх залежність від типових рис того або іншого суспільства.

На основі цієї класифікації Г. Бутуль обгрунтував типологію причин воєнних конфліктів:

- порушення взаємної рівноваги між суспільними структурами (наприклад, між економікою і демографією);

- утворені в результаті такого порушення політичні кон'юнктури;

- випадкові причини і мотиви;

- агресивність і войовничі імпульси як психологічна проекція психосоматичних станів соціальних груп;

- ворожнеча і войовничість підкоряються несвідомому бажанню принести своїх дітей у жертву власній насолоді. "Комплекс цапа-відбувайла" -- фрустрації, страхи, невдоволення, злість, які накопичуються, повертаються проти зовнішнього ворога, що не завжди розглядається як безпосередній винуватець, але якому приписуються ворожі наміри. "Дамоклів Комплекс" -- почуття незахищеності є підґрунтям для реакцій страху, агресивності й насилля та може в будь-який момент викликати відповідні дії. Цей комплекс розглядається як найважливіший з точки зору своїх соціополітичних наслідків.

Безумовно, очевидним недоліком полемології є фактичне протиставлення війни (динамічного стану суспільства) мирові як "стану порядку і спокою". Відповідно, полемологія протиставляється "іренології" -- соціології миру. По суті остання взагалі позбавляється свого предмету, оскільки, як писав Г. Бутуль і вважали його однодумці, "вивчати мир можна тільки вивчаючи війну". Водночас не можна не бачити суттєвого впливу полемології в розробку проблематики, дослідження причин і характеру збройних конфліктів. Найважливіше, виникнення полемології відіграло значну роль у становленні, легітимізації та подальшому розвитку соціології міжнародних відносин.