7. Поняття міжнародного порядку (продовження до пит. 6).

Проблемі міжнародного порядку належить одне з центральних місць оскільки в ній концентрується бачення взаємодіючих на світовій арені соціальних спільнот як складових частин, елементів єдиного соціуму - "міжнародного суспільства", - характер стосунків між якими все більше нагадує характер відносин, які існують у рамках тих або інших внутрішньодержавних кордонів. При збереженні своїх відмінних рис (відсутність центральної влади, плюралізм суверенітетів, територіальна розділеність і т.п.), рудиментів "права сильного", конфліктів і війн міжнародні відносини наших днів уже ніяк не можуть бути подані у виді "природного стану", коли сильний робить усе те, що він хоче, а слабкий - лише те, що може. Звичайно, як єдиної соціально-політичної організації, керованої єдиним урядом на основі загальних законів, міжнародного суспільства не існує. Важко припускати, що воно взагалі можливо в якому-небудь доступному для огляду майбутньому. Проте настільки ж важко і заперечити, що держави і народи, які населяють планету, пов'язані сьогодні нитками єдиної світової економіки, здебільшого поділяють співставимі ідеали і цінності, представлені в спільних політичних і інших структурах, нарешті, зштовхуються з загальними викликами і проблемами. Інакше кажучи, існує той мінімум єдності й організації, який цілком дозволяє говорити про те, що існування міжнародного суспільства - цілком очевидна реальність. А це означає, що такою ж реальністю є і міжнародний порядок.

Аналіз проблеми міжнародного порядку потребує з'ясування ряду питань. По-перше, це питання про те, що таке "міжнародний порядок", що вкладається в зміст цього поняття. По-друге, це питання про типи міжнародного порядку в історії людського суспільства. По-третє, - питання про характерні риси повоєнного міжнародного порядку. І, нарешті, по-четверте, це питання про особливості сучасного міжнародного порядку і про можливість і шляхи побудови якісно нового світового порядку. Роздивимося ці питання більш докладно.

У визначенні міжнародного порядку варто виходити з характеристики соціального, або суспільного (соцієтального) порядку. Суспільний порядок - це така організація соціального життя, яка протилежна анархії, а остання, як відомо, заперечує всяку владу одних соціальних спільнот над іншими, проповідує непокору будь-якому правлінню і нічим необмежену свободу особи. Інакше кажучи, суспільний порядок - це певна організація в житті соціуму, її регулювання на основі визначених (наприклад, державно-правових) норм і загальних (наприклад, національних, культурних, морально-етичних і т.п.) цінностей.

Поняття "міжнародний порядок" відноситься до глобальної соціальної спільності, утвореної сукупністю різноманітних суспільних суб'єктів (акторів), що діють на світовій арені. Виникає питання, чи можливий суспільний порядок у сфері міжнародних відносин, яка характеризується відсутністю єдиної центральної влади, різноманіттям незбіжних між собою цінностей, а також відсутністю вищого органу, який визначав би правомірність або неправомірність дій учасників міжнародних відносин? Адже загальні цінності тут грають дуже слабку роль, а норми міжнародного права, по суті, носять необов'язковий характер.

Намагаючись відповісти на поставлене запитання, варто мати на увазі те, що із самого початку історії міжнародних відносин людству було властиво прагнення до їхнього свідомого регулювання, в основі якого лежала загальна потреба їхніх учасників у безпеці і виживанні. В міру зростання ступеня зрілості міжнародних відносин, це прагнення знаходило своє вираження в усе більш інтенсивному розвитку міжнародного права, створенні і зміцненні міжнародних організацій і інститутів, у посиленні їхньої ролі в стабілізації міжнародного життя і, нарешті, у поступовому формуванні на цьому шляху цілісної глобальної міжнародної системи (1).

Таким чином, міжнародний порядок - це такий устрій міжнародних (насамперед міждержавних) відносин, який покликаний забезпечити основні потреби держав та інших інститутів, створювати і підтримувати умови їхнього існування, безпеки і розвитку. У даному випадку мова йде про інституціональне розуміння, яке, звичайно, не вичерпує всього змісту поняття "міжнародний порядок".

У літературі, присвяченій аналізу міжнародних відносин не існує однозначного, загальновизнаного визначення міжнародного порядку. Деякі дослідники схильні зводити його до сукупності юридичних норм, зводячи тим самим до міжнародного права, інші роблять упор на міжнародну стабільність, треті зв'язують із зберіганням на міжнародній арені визначеного статус-кво у відношеннях між державами. Наприклад, із погляду американського автора Т. Франка, основу міжнародного порядку складає законність - сукупність правил, створених у ході узвичаєних юридичних процедур, які характеризуються ясністю, взаимозв'язанністю і вписуються в існуючу систему міжнародного права (2). Проте з позицій, заснованих на існуванні міжнародного суспільства, така точка зору представляється занадто вузькою, оскільки вона не тільки зводить проблему міжнародного порядку до міждержавних відносин, але і ці останні розглядає лише в одному вимірі.

Оскільки зміст терміна "міжнародний порядок" традиційно пов'язаний з міждержавними відносинами, С. Гоффманн запропонував відрізняти його від терміна "світовий порядок". З цього погляду, міжнародний (а вірніше сказати, міждержавний) порядок цілком може існувати без наявності світового порядку. Як приклад можна навести держави, між якими існують відносини взаємної поваги й у той же час повної байдужності до внутрішніх справ одна одної, що уможливлює в тій або іншій з них геноцид або економічну експлуатацію основної маси населення. Навпаки, світовий порядок немислимий без створення ефективних процедур міждержавного співробітництва, які припускають особливий міжнародний порядок, що відповідає загальним основним цілям і цінностям їхніх громадян. У юридичних термінах мова йде про різницю між правами держав (взаємній повазі суверенітету) і правами людини.

Різниця між аналізованими поняттями полягає й у тому, що якщо міжнародний порядок як більш-менш оптимальний устрій міжнародних відносин, який відображає можливості суспільних умов, існував практично на всіх етапах історії міждержавних відносин, то цього не можна сказати про світовий порядок.

Один із найбільших німецьких філософів XX в. К. Ясперс розумів світовий порядок як "прийнятий усіма устрій, що виник унаслідок відмови кожного від абсолютного суверенітету", як загальнолюдські цінності і юридичні норми, як "правовий устрій світу за допомогою політичної форми і пов'язуючого усіх етосу (етос (від грец. -- звичай, характер) -- термін давньогрец. філософії, що означає сукупність стабільних рис індивідуального характуру. -- І.Ж.)" (3). Світова історія дотепер не знала подібного устрою. Це не означає, проте, що світовий порядок неможливий у принципі. Навпроти, із розширенням кола учасників міжнародних відносин, а також посиленням взаємозалежності світу, що стимулюється і науково-технічним прогресом, і загостренням глобальних проблем, тенденція до загальносвітового устрою людського життя стає усе більш чіткою, набуваючи особливо зримі риси в наш час. У самій цій тенденції відбиваються загальносоціологічні процеси і закономірності, обумовлені діяльністю соціальних спільностей на світовій арені.

Таким чином, міжнародний порядок - важлива складова частина світового порядку, його ядро, але до нього не зводиться весь зміст світового порядку. Тому з погляду строго академічного підходу їх не варто ототожнювати. У той же час було б невірно й абсолютизувати їхню різницю. Вони мають спільні корені, спільні основи, які цементують єдність людського суспільства, забезпечують його цілісність. До числа таких основ відносяться міжнародні економічні обміни, зростаюче значення яких резюмується у формуванні єдиного світового ринку; науково-технічні досягнення (особливо в області комунікаційних систем, засобів зв'язку й інформації); політичні структури й інтереси; соціокультурні цінності. Вони грають неоднакову роль у формуванні і підтримці міжнародного порядку: на різноманітних етапах історичного розвитку одні з них виступають на передній план, тоді як значення інших знижується; точно так само зміни, що відбуваються в структурі, наприклад, політичних основ того або іншого типу міжнародного порядку, не ведуть автоматично до змін у світовій економіці або в ціннісних орієнтаціях міжнародних акторів, хоча і впливають на них. У той же час, правильне розуміння сутності і значення проблеми міжнародного порядку можливо тільки при комплексному розгляді основ його формування і функціонування.

Виходячи з цієї методологічної вимоги, С. Гоффманн приймає за відправний пункт свого аналізу проблеми міжнародного порядку його основні виміри - характеристики, що відбивають емпіричні дані, у яких резюмуються дослідження методів створення і підтримки міжнародного порядку (4).

Найбільш вивченим із них є горизонтальний вимір, тобто стосунки між головними акторами міжнародних відносин. При цьому, якщо міжнародна система носить у структурному відношенні багатополюсний характер, то механізмом підтримки в ній порядку є механізм політичної рівноваги. Що ж стосується біполярних систем, то і тут баланс сил виступає головним засобом від сповзання до безладдя.

Вертикальний вимір міжнародного порядку подано стосунками між сильними і слабкими акторами. Саме тріумф сили виступає гарантом ієрархічної і жорсткої організації міжнародних відносин і регулювання взаємодій у рамках імперій, що є типовим прикладом домінування в міжнародній системі вертикального виміру міжнародного порядку. При цьому насильство - головне, але не єдиний засіб зберігання імперії: історія показує, що вона піддається загрозі розвалу саме тоді, коли сила перетворюється в її єдину опору, а інші засоби - такі, як "вертикальна дипломатія", спеціальні органи імперської бюрократії і правові системи, а також економічні компенсації для лояльних васалів, - з тих або інших причинам дають збої і перестають діяти (там же, р. 679).

Основу функціонального виміру міжнародного порядку складає та роль, яку грають у стабілізації міжнародного життя різноманітні сфери міжнародних відносин - дипломатія і стратегія поведінки акторів, економічні обміни між ними, моральні цінності і політичні амбіції лідерів, а також деполітизована сфера діяльності приватних суб'єктів міжнародних відносин (наприклад, транснаціональних спільнот ділових людей, асоціацій учених, спеціалістів і т.п.). При цьому будь-який із зазначених аспектів функціонального виміру може служити як чинником, що стабілізує, тобто чинником підтримки міжнародного порядку, так і джерелом його дестабілізації і безладдя (там же, р. 681).

Головне ж полягає в тому, що в усіх вимірах міжнародного порядку основним засобом його підтримки на різних етапах історичного розвитку міжнародних відносин залишалася сила - і насамперед військова сила. Становище починає почасти змінюватися лише в останні десятиліття ХХ сторіччя. З'ясовування деталей цих змін потребує більш докладного розгляду питання про історичні типи міжнародного порядку.