8. Ризики партнерства та їх менеджмент.
Тим часом в найближчому майбутньому банки вимушені надавати управлінню ризиками партнерства набагато більше уваги і засобів, ніж сьогодні. Це обумовлено дією ряду чинників.
По-перше, банківська система несе набагато більше втрат, від класичної діяльності за наданням кредитів і позик ніж від ринкових операцій з тими ж цінними паперами. Останнім часом велика частина банкрутств банків пов'язана саме з ризиками партнерства, тобто з «провалами» на ринку позикових капіталів і лише окремі випадки банкрутства обумовлені ринковими ризиками.
По-друге, поява новітніх банківських продуктів і процесів, що набули поширення в 90-х роках, буквально підштовхує до радикальних змін в управлінні ризиками партнерства, що зажадає від банків значних витрат на необхідну адаптацію систем управління і на перепідготовку персоналу.
По-третє, розповсюдження новітніх продуктів і процесів потребує також перегляду і зміни банківських нормативів (так званих пруденціальних норм), пов'язаних з управлінням ризиками.
По-четверте, банківські нормативи, зокрема що розробляються на міжнародному рівні, все частіше переглядаються у бік посилення заходів внутрішнього контролю в банках.
Ризик партнерства, як правило, пов'язаний з тим, що партнер, що підписав з банком фінансовий контракт (договір), може з тих або інших причин відмо витися від погашення своїх зобов'язань і оплати відсотків по них. Вартість ризику партнерства в кожен конкретний момент визначається рядом чинників: вірогідністю неспроможності або банкрутства позичальника, величиною непогашених зобов'язань, часткою погашення боргу і сумою одержаних кредитором гарантій. Цю залежність можна виразити наступною формулою:
(7.1)
де Cit — вартість ризику партнерства для позичальника i на момент t;
Pit — вірогідність банкрутства позичальника i, розрахована на момент t;
Nit — сума зобов'язань позичальника i на момент t;
Tit — частка погашених зобов'язань позичальника i, оцінена на момент t;
Gi — сума гарантій, одержаних кредитором від позичальника i.
Ризик партнерства пов'язаний з активами (в цьому випадку він виступає як кредитний ризик), з пасивами банку, а також з його забалансовими операціями. Він може зачіпати інтереси будь-якого економічного суб'єкта — кредитора, позичальника і фінансового посередника. Найсерйознішим є ризик втрати капіталу (активів). Ризик, пов'язаний з пасивами, примушує економічних суб'єктів диверсифікувати джерела фінансових ресурсів і створює загрозу їх дорожчання.
Досвід управління ризиками партнерства показує, що організація і методи цього управління залежать від наступних двох головних чинників:
від природи банківських продуктів або послуг, що є об'єктом фінансового контракту. Існують чотири головні типи таких продуктів: 1) позики і кредити фізичним особам і індивідуальним підприємцям (як правило, вони численні, але кожний з них невеликий за об'ємом); 2) фінансування інвестицій організацій і місцевих органів влади (чисельність інвестиційних позик звичайно невелика, але сума кожної позики значна); 3) казначейські позики і короткострокові кредити для погашення грошових зобов'язань організацій і органів влади (їх об'єми можуть розрізнятися, а терміни, як правило, менше, ніж у інвестиційних позик); 4) міжбанківські кредити (надаються на короткі терміни, але на дуже великі суми);
від «життєвого циклу» фінансового контракту. Він включає, як правило, три етапи: 1) вибір ризиків (укладення контракту);
реалізацію контракту (моніторинг за виконанням зобов'язань);
завершення (закриття) контракту, тобто повне погашення зобов'язань в намічений контрактом термін.
Традиційні методи управління ризиками партнерства на різних етапах реалізації контракту представлені в табл. 7.1.
Таблиця 7.1