4. Управління кредитними ризиками.

Кредитний ризик виникає не тільки при кредитуванні на термін, наприклад юридичних або фізичних осіб, при покупці будь-яких боргових зобов'язань (державних цінних паперів, корпоративних облігацій, векселів), але і при поточних розрахунках. Відповідно до цього виділяють ризики прямий кредитний, дефолту по цінних паперах (непогашення боргового зобов'язання, невиплати купонів і т.д.), невиконання позабалансових зобов'язань (по похідних фінансових інструментах), розрахунковий.

Основними елементами управління кредитним ризиком є: аналіз фінансового стану позичальників і контрагентів, забезпечення кредиту, установка лімітів на операції, резервування.

Традиційний метод мінімізації цього ризику при кредитуванні юридичних або фізичних осіб — прийняття застави (забезпечення кредиту) у вигляді ліквідних активів або цінного майна.

В той же час ринок міжбанківського кредиту традиційно носить бланковий (непокритий) характер, і вірогідність неплатежу для нього залежить від фінансової стійкості банків-контрагентів. Аналогічна ситуація і на фондових ринках, де головним чинником кредитного ризику є фінансовий стан емітента.

Основні операції на міжбанківському ринку носять короткостроковий характер, наприклад при кредитах overnight або продажу валюти банку на умовах обміну платежами протягом дня (операція FOREX).

Ризик невиконання позабалансових зобов'язань реалізується при невиконанні гарантій, порук, наприклад по кредитах, що приводить до прямих фінансових втрат банку. Ризик похідних фінансових інструментів (форвард, опціон) пов'язаний з втратами в результаті невиконання зобов'язань, використовуваних, як правило, для покриття збитків через зміну вартості фінансових інструментів і страхування відповідних ризиків.

Принципи кредитної політики складають основу стратегії банку, мають як загальні, так і специфічні риси для окремих банків. Найзагальніші характеристики виглядають таким чином:

консерватизм. Банку слід дотримуватися консервативної кредитної політики, прагнучи повністю покривати свої ризики. Кредит видається тільки надійним позичальникам, що мають високу якість менеджменту;

пріоритет наявності забезпечення. Найважливішою умовою рішення про видачу кредиту повинна бути наявність досить ліквідного забезпечення, вартість якого з урахуванням дисконту, що враховує витрати на реалізацію застави і його можливе знецінення, повинна бути достатня для покриття основної суми кредиту і відсотків по ньому. Застава повинна бути застрахована;

контроль за цільовим використовуванням кредиту, збереженням застави, фінансовим станом клієнта. Слід знайти можливість контролю за діями клієнта і його фінансовими потоками шляхом оплати його рахунків, контролю надходжень, збереження застави і т.д. Після видачі проводиться моніторинг фінансового стану клієнтів;

диверсифікація кредитного портфеля. Банк повинен дотримуватися диверсифікації кредитного портфеля, по можливості обмежуючи концентрацію кредитів по однотипних сферах бізнесу, галузях, регіонах, видах застави і т.д. Важливим чинником зниження ризику є перевага видачі більшого числа менших кредитів, ніж меншого числа більших;

обмеження ризику на одного позичальника. Ризик встановлюється залежно від типу позичальника;

обмеження сукупного кредитного ризику. Залежно від ступеня ліквідності банку, наявності депозитної бази і величини капіталу, нормативів центрального банку встановлюється максимальний кредитний ризик на банк, тобто обмеження на розмір кредитного портфеля банку в цілому;

активний маркетинг надійних позичальників. Для забезпечення якості кредитного портфеля слід вести активний пошук надійних позичальників, особливо серед клієнтів банку. Крім того, така стратегія є найважливішим чинником розвитку клієнтської бази.

Встановлення лімітів на операції пов'язане з введенням наступних обмежень: по величині сукупного кредитного портфеля, по клієнтах, по величині непокритого кредитного ризику, по концентрації (по сферах бізнесу, галузях промисловості, географічних регіонах, видах забезпечення і т.д.), по повноваженнях органів, відповідальних осіб, регіональних підрозділів.

Рівень ризику може бути зменшений за рахунок залучення великої кількості незалежних один від одного позичальників. Не менш ефективний принцип зниження концентрації кредиту — розміщення більшої кількості середніх кредитів, ніж малої кількості великих. Шляхом лімітації виробляють диверсифікацію по галузях, регіонах.

У разі виникнення прострочень по кредиту велику роль виконує добра воля клієнта в розумінні своєї відповідальності і його бажання повернути кредит. При цьому можливе досягнення компромісу. Як правило, добросовісний клієнт наперед попереджає банк про свої проблеми, просить змінити умови договору.

Найголовніше — чітко оцінити ситуацію і зрозуміти, чи можна знайти з неї вихід: при освоєнні кредиту клієнт може потерпіти невдачу не тільки через свої прорахунки. Проте у будь-якому випадку засоби повинні бути повернені банку. Найчастіше стоїть проблема реалізувати заставу або допомогти клієнту. Якщо санація бізнесу клієнта економічно виправдана, розробляється бізнес-план, банк одержує розширені повноваження.