7. Ризики при здійсненні валютно-фінансових операцій на світовому фінансовому ринку: проблеми і ефективність їх управління

1. Класифікація ризиків при здійсненні валютно-фінансових операцій.

2. Ризик-менеджмент в процесі проведення операцій на світовому фінансовому ринку.

3. Регулювання ліквідності банківських установ.

4. Управління кредитними ризиками.

5. Особливості ризиків інвестиційної діяльності.

6. Валютні ризики та методи їх уникнення.

7. Управління операційними ризиками.

8. Ризики партнерства та їх менеджмент.

1. Класифікація ризиків при здійсненні валютно-фінансових операцій.

Поняття «ризик» розповсюджується практично на всю діяльність господарюючого суб'єкта, а отже, існує різноманіття ризиків, що виникають в роботі компанії. Класифікація цих ризиків представляє достатньо складну проблему. Це підтверджується тим, що поняття «класифікація ризиків» виникло одночасно з появою поняття «ризик».

Під класифікацією розуміють систему супідрядних понять якої-небудь області знання або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення зв'язку між цими поняттями. Таким чином, класифікація ризиків означає систематизацію безлічі ризиків на підставі якихось ознак і критеріїв, що дозволяють об'єднати підмножини ризиків в загальніші поняття.

Одним з перших класифікацією ризиків зайнявся Д.М. Кейнс. Він підійшов до цього питання з боку суб'єкта, що здійснює інвестиційну діяльність, виділивши три основні види ризиків:

1. підприємницький — невизначеність отримання очікуваного доходу від вкладення засобів;

2. кредитора — не повернення кредиту, включаючий юридичний (ухилення від повернення кредиту) і кредитний ризик (недостатність забезпечення);

3. зміна цінності грошової одиниці — вірогідність втрати засобів в результаті зміни курсу національної грошової одиниці (ринковий ризик).

Ці ризики тісно переплітаються. Так, позичальник, беручи участь в ризиковому проекті, прагне одержати як можна більшу різницю між відсотком по кредиту і нормою рентабельності; кредитор же, враховуючи високий ризик, прагне також максимізувати різницю між чистою нормою відсотка і своєю відсотковою ставкою. В результаті ризики «накладаються» один на одного, що не завжди помічають інвестори.

В даний час найчастіше виділяються наступні ризики: операційний (operational risk); ринковий (market risk); кредитний (credit risk).

Цей розподіл ризиків застосовують провідні банки — розробники систем аналізу, вимірювання і управління ризиками.

До базових ризиків іноді додають декілька варіантів, що зустрічаються в тій або іншій послідовності, а саме наступні ризики: діловий (business risk); ліквідності (liquidity risk); юридичний (legal risk); пов'язаний з регулюючими органами (regulatory risk).

Можливий також їх розподіл на ризики, властиві фінансовим інститутам і не властиві їм.

Підходи до ризиків, властивих банкам і банківським організаціям, пропрацьовані достатньо ретельно. Основні документи, якими керуються ризик-менеджери західних компаній, розробляються Базельським комітетом з банківського нагляду (Basle Committee on Banking Supervision).

Якнайповніше класифіковані ризики в Основних положеннях по управлінню ризиками деривативів (Risk Management Guidelines for Derivatives), відповідно до яких організація схильна до ризиків наступних видів:

кредитний (включаючи ризик погашення) — ризик того, що учасник-контрагент не виконає повністю свої зобов'язання або на необхідну дату, або у будь-який час після цієї дати;

ринковий — ризик втрат, зафіксованих на балансових і позабалансових позиціях, через зміну ринкових цін. Це ризик зміни значень параметрів ринку, таких, як відсоткові ставки, курси валют, ціни акцій або товарів, кореляція між різними параметрами ринку і мінливість цих параметрів;

втрати ліквідності — ризик того, що фірма не зможе в конкретний момент погасити свої зобов'язання наявним капіталом;

операційний — ризик, пов'язаний з недоліками в системах і процедурі управління, підтримки і контролю;

юридичний — ризик того, що відповідно до чинного на даний момент законодавства партнер не зобов'язаний виконувати свої зобов'язання по угоді.

Всі ці ризики включають значне число конкретних ризиків, наприклад: операційний ризик — ризики обману, аварій, стихійних лих; кредитний — ризики не повернення основної суми кредиту, позичальника; ринковий — ризики відсотковий, валютний.

Яскравим прикладом того, що ризики тісно переплітаються, може служити ситуація з сумно відомим англійським банком Barings.

У класифікації, що міститься в Основних положеннях по управлінню ризиками деривативів, враховуються і комерційні, і фінансові ризики, які «розкидані» по всіх категоріях.

Специфікою банківської організації є те, що об'єктом її діяльності є фінансові кошти і потоки. Для інших організацій же ця класифікація може бути дещо урізаною, оскільки в ній в неповній мірі враховані так звані промислові, виробничі ризики, які часто виділяють в окрему категорію. Дещо відособлено стоять інвестиційні ризики, які через специфіку включають значну частину вищезгаданих ризиків.

Всього налічується більше 40 різних критеріїв ризиків і більше 220 видів ризиків. Можна, наприклад, операційні ризики розділити на дві частини:

1) пов'язані з виробництвом (формують поняття виробничих ризиків);

2) пов'язані з невиробничою діяльністю компанії.

Далі можливо виділити наступні ризики:

організаційні — ризики, пов'язані з помилками менеджменту компанії, її співробітників; проблемами системи внутрішнього контролю, погано розробленими правилами робіт і ін., тобто ризики, пов'язані з внутрішньою організацією роботи компанії (наприклад, «проблема 2000» (millennium bug), яка могла привести до значних втрат);

ринкові — ризики, пов'язані з нестабільністю економічної кон'юнктури: ризики фінансових втрат через зміну ціни товару, зниження попиту на продукцію, валютний, втрати ліквідності та ін.;

кредитні — ризик того, що контрагент не виконає свої зобов'язання в строк. Існують як у банків (класичний ризик не повернення кредиту), так і організацій, що мають дебіторську заборгованість або працюючих на ринку цінних паперів;

юридичні — ризики втрат, пов'язаних з тим, що законодавство або не було враховано, або змінилося в період операції; ризики невідповідності законодавств різних країн, некоректно складеної документації, внаслідок чого контрагент може не виконувати умови договору, та ін.;

техніко-виробничі — ризики нанесення збитку навколишньому середовищу (екологічний ризик); ризик виникнення аварій, пожеж, поломок; ризик порушення функціонування об'єкту внаслідок помилок при проектуванні і монтажі, ряд будівельних ризиків і ін.

Ризики можна класифікувати також по інших ознаках.. По наслідках прийнято розділяти їх на три категорії:

1. допустимий ризик — ризик рішення, в результаті нездійснення якого організації загрожує втрата прибутку. В межах цієї зони підприємницька діяльність зберігає свою економічну доцільність, тобто втрати мають місце, але не перевищують розміру очікуваного прибутку;

2. критичний ризик, при якому організації загрожує втрата прибутку. Зона критичного ризику характеризується небезпекою втрат, які явно перевищують очікуваний прибуток і в крайньому випадку можуть привести до втрати всіх засобів, вкладених організацією в проект;

3. катастрофічний ризик, при якому виникає неплатоспроможність організації. Втрати можуть досягти величини, рівної майновому стану організації. Це також будь-який ризик, пов'язаний з прямою небезпекою для життя людей або виникненням екологічних катастроф.

Основою для класифікації ризиків також може служити і дія на результати діяльності організації. Відповідно до цього ризики можуть бути чистими (можливість отримання збитку або нульового результату) і спекулятивними (вірогідність одержати як позитивний, так і негативний результат).

Існує велика кількість класифікацій залежно від специфіки діяльності компанії. Окремо класифікуються інвестиційні ризики, ризики на ринку нерухомості, на ринку цінних паперів і ін.

Фінансові ринки представляють дуже складне, нестабільне, високотехнологічне середовище. Саме тому робота на них пов'язана з найрізноманітнішими фінансовими ризиками. У той же час саме інструменти фінансового ринку створюють можливості для ефективної протидії багатьом видам ризику, в тому числі безпосередньо у фінансовій сфері.

Практика і методологія контролю і управління фінансовими ризиками є найкритичнішою для фінансово-банківської діяльності. Успішний ризик-менеджмент — найважливіша умова конкурентоспроможності і надійності будь-якої фінансової організації. Як показують численні приклади, найзначущіші види ризику (кредитний, інвестиційний, валютний) можуть привести не тільки до серйозного погіршення фінансового стану кредитної організації, але і навіть до втрати капіталу і банкрутства. Правильна оцінка і управління дозволяють значно мінімізувати втрати.

Головна задача ризик-менеджменту полягає у виявленні і запобіганні можливим несприятливим подіям, знаходженні шляхів мінімізації їх наслідків, створенні методологій управління.

Особливо гостро проблема управління ризиками виявляється при різних кризових ситуаціях, до яких особливо схильні фінансові системи, що формуються, наприклад кризи банківської ліквідності українського ринку (серпень 1995 р.), масштабної фінансової кризи 1998 р. Особливу важливість управління фінансовими ризиками показав також досвід кризових ситуацій на світових фінансових ринках в 1997 р.

Традиційно головними учасниками фінансового ринку є банки, тому дослідження цієї проблеми логічне проводити стосовно особливостей практики банківського бізнесу.

Ступінь банківських ризиків визначається як економічними умовами, так і стратегією і рівнем менеджменту банку. Ризик-менеджмент вимагає досить складних процедур і інфраструктуру контролю.

Традиційно загальний рівень ризику в банку оцінюється критерієм достатності капіталу, який виконує роль резерву (страховки) для покриття ризику.

Класифікація ризиків вельми багатоманітна. Фінансові операції відрізняються різним ступенем ризику. Прийнято виділяти наступні види ризиків: системний, ризик країни, кредитний, інвестиційний, валютний, відсотковий, ліквідності, концентрації, операційний, правовий, ринковий, ризик репутації, зловживань, технологічний і ін.

Виділяють ризик по видах позичальників (корпоративний клієнт, банк, приватна особа і т.д.); ризики, пов'язані з конкретними видами фінансових інструментів (кредит, вексель, боргове зобов'язання, форвард і ін.) і банківських операцій (кредитний, інвестиційний, валютний). Крім того, розрізняють внутрішні ризики, пов'язані з внутрішнім середовищем банку, зовнішні, зокрема системні, відповідно із зовнішніми умовами діяльності банку. Сукупний банківський ризик показує повну величину ризику банку.

Одна з головних стратегічних задач банку — забезпечення оптимуму між прибутковістю і ризиком. Стратегія, пов'язана з високоризиковими операціями, приводить до збитків, зниження ліквідності. Навпаки, якщо прибутковість нижча за ринковий рівень, банк починає випробовувати складнощі по залученню ресурсів, що вимагають певного рівня витрат.

Отже, банку вигідно функціонувати в точці оптимуму конкуруючих процесів, тобто з оптимальним рівнем прибутковості і достатності капіталу. Для забезпечення нормального розвитку з метою стабілізації рівня ризику при зростанні активів необхідно збільшувати капітал.

Відомо, що ризик пов'язаний з терміном вкладень. Чим більше термін, тим більше ризик. Основні принципи управління ризиками містяться в матеріалах Базельського комітету.

Центральне місце в життєздатності і конкурентоспроможності кредитної організації належить визнанню важливості ризик-менеджменту. Керівництво банку несе повну відповідальність за об'єми ризику, прийняті банком, і можливу величину втрат, їх об'єктивну оцінку. Як показує досвід, проблеми починаються саме через відсутність розуміння ролі контролю ризиків в управлінні банком. Вищий менеджмент зобов'язаний надавати особливу увагу упровадженню процедур ризик-менеджменту, донесенню їх важливості до всього персоналу банку. Необхідно виділяти внутрішні і зовнішні складові ризиків, чітко розуміти, які ризики підлягають управлінню, які не підлягають.