11. Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу

Оцінка природних ресурсів

3. Технологічна

4. Економічна

Технологічна виз ступінь придатності ресурсів до певного виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Виражається в балах або категоріях. Проводиться перед економічною оцінкою.

Економічна оцінка – грошове вираження господарської цінності природних ресурсів, яке визначається за ефективністю їх відтворення. ЇЇ використовують щоб врахувати вплив природного фактора на ефективність виробництва, а також щоб стимулювати раціональне використання та охорону природних ресурсів.

Способи (підходи) економічної оцінки

7. Затратні передбачають оцінку за величиною затрат на видобуток освоєння використання, але ресурс кращої якості доступніший дістає нижчу оцінку ніж ресурс гіршої якості

8. Результативний при ньому проводиться оцінка ресурсів, які дають дохід, які є грошовим вираженням первинної продукції від експлуатації природного ресурсу.

9. Затратно-ресурсний підхід ґрунтується на поєднанні затрат на освоєння природних ресурсів і доходу від використання.

10. Рентний кращий ресурс отримує вищу вартість

11. Відтворювальний – економічна оцінка є сукупністю затрат на відтворення ресурсу на певну територію.

12. Монопольно-відомчий – розміри платежів мають відповідати фінансовим витратам спеціалізованих установ з управління природними ресурсами

12.Територіальний поділ праці – основа формування економічних районів

10. Територіальний поділ праці (ТПП) – процес виробничої спеціалізації території, зумовлений посиленням міжреґіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами. Це просторовий вияв поділу суспільної праці взагалі, зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій та їхнім географічним положенням; один з факторів підвищення продуктивності праці. Ступінь ТПП залежить від рівня суспільного поділу праці у даній країні й, таким чином, може відбивати ступінь розвитку її продуктивних сил.

Власне, в основі ТПП лежать природні умови й ресурси, різноманітність територій, а також відмінності між народами, що там мешкають, та історично сформованими навичками праці. Внаслідок цього виготовлення одного й того самого продукту на одній території потребує менших витрат праці, а на іншій – більших. Тим-то доцільно зосередити зусилля на виробництві саме того продукту, витрати на який нижчі, відмовившись від виробництва деяких інших продуктів, виробництво яких ефективніше на інших територіях. Водночас продукти, яких бракує, можна одержати в обмін на свої.

У межах однієї країни, виокремлюють внутрішньорайонний поділ праці (спеціалізацію окремих виробництв усередині економічного району) та міжрайонний поділ праці (спеціалізацію районів та обмін товарами між ними).

Природні умови є об’єктивними передумовами для появи й розвитку ТПП. Ю. Саушкін виділив шість різновидів ТПП:

1. Генеральний – між країнами й великими економічними районами. Наприклад, між Далекосхідним районом Росії та Японією – за експортом до останньої деревини й кам’яного вугілля. Між Західно-Сибірським економічним районом Росії та Україною – за експортом нафти й газу.

2. Внутрішньорайонний – між промисловими вузлами й містами. Часто-густо в одному з них розташовується головне підприємство, а в іншому – його філії. Або з одного центру до іншого йдуть комплектувальні вироби.

3. Довкола економічного центру (міста, комбінату). Приклади можуть бути ті самі, що й у попередньому ТПП. Крім того, тут доречно згадати про приміське сільське господарство й поставки його продукції до економічного центру. Економічний центр може давати довкіллю кваліфіковані кадри, техніку, добрива, нафтопродукти, обладнання, а також переробляти сільськогосподарську продукцію.

4. Постадійний, за якого стадії виробничого процесу територіально роз’єднані (ловіння риби – переробка – консервування, копчення, соління).

5. Фазовий – одна й та сама продукція (наприклад, фрукти) надходить до центрів з різних місць протягом року.

6. Епізодичний – райони або країни обмінюються якимись товарами не постійно.

За науково-технічного поступу географічний поділ праці набуває низки специфічних рис: ускладнюється територіальна спеціалізація господарства, а також галузева, функціональна, розселенська та техногенна структури; прискорюється територіальна концентрація господарської діяльності, розвиваються нові форми територіальної організації виробництва.