6. Природно-ресурсний потенціал і його структура

Природні ресурси – це елементи природного середовища, які беруть безпосередню участь у матеріальному виробництві і не виробничій сфері, і виступають предметами праці і засобами праці.

Характеристики природно-ресурсного потенціалу

1. Географічне положення

2. Кліматичні умови

3. Особливості рельєфу

4. Розміщення ресурсного потенціалу

Структура природно-ресурсного потенціалу

1. Компонентна. Характеризує внутрішні та міжрядові співвідношення природних ресурсів.

2. Територіальна. Характеризує різні форми просторового розміщення природно-ресурсних комплексів

3. Організаційна. Характеризує можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів

4. Функціональна. Відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізацій територій та певних господарських компонентів.

Компоненти природно-ресурсного потенціалу

1. Мінеральні ресурси (корисні копалини, мінеральна, будівельна сировина). При чому мінеральні ресурси поділяються на паливні, рудні, не рудні

2. Земельні ресурси серед яких виділяють типи ґрунтів, а також типи господарського використання земель: рілля (виоране поле), сінокоси, пасовища, ліси та чагарники.

3. Водні ресурси, які поділяють на води світового океану та води суходолу (поверхневі води і підземні)

4. Біологічні ресурси (рослинний і тваринний світ)

5. Ресурси світового океану, що перебувають у воді в розчиненому стані на морському дні і під ним.

6. Рекреаційні ресурси (природно кліматичні, бальнеологічні, заповідні)

7. Кліматичні і космічні (сонячна енергія, енергія вітру, внутрішнє тепло землі, енергія хвиль, освітленість)

За ознакою вичерпності природні ресурси поділяються на:

1. Невичерпні – енергія сонця, води, вітру

2. Вичерпні, але умовно відновлюючи – біологічні ресурси, водні ресурси та земельні ресурси

3. Вичерпні не відновлювальні - мінеральна сировина, природні та будівельні матеріали.

7. Розміщення продуктивних сил і раціональне природокористування

Оцінка природних ресурсів

1. Технологічна

2. Економічна

Технологічна виз ступінь придатності ресурсів до певного виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Виражається в балах або категоріях. Проводиться перед економічною оцінкою.

Економічна оцінка – грошове вираження господарської цінності природних ресурсів, яке визначається за ефективністю їх відтворення. ЇЇ використовують щоб врахувати вплив природного фактора на ефективність виробництва, а також щоб стимулювати раціональне використання та охорону природних ресурсів.

Способи (підходи) економічної оцінки

1. Затратні передбачають оцінку за величиною затрат на видобуток освоєння використання, але ресурс кращої якості доступніший дістає нижчу оцінку ніж ресурс гіршої якості

2. Результативний при ньому проводиться оцінка ресурсів, які дають дохід, які є грошовим вираженням первинної продукції від експлуатації природного ресурсу.

3. Затратно-ресурсний підхід ґрунтується на поєднанні затрат на освоєння природних ресурсів і доходу від використання.

4. Рентний кращий ресурс отримує вищу вартість

5. Відтворювальний – економічна оцінка є сукупністю затрат на відтворення ресурсу на певну територію.

6. Монопольно-відомчий – розміри платежів мають відповідати фінансовим витратам спеціалізованих установ з управління природними ресурсами

Ресурсозбереження – забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів.

Основні стратегічні напрями ресурсозбереження

1. Комплексне використання міне­рально-сировинних і паливних ресурсов

2. Впровадження ресурсо­зберігаючої техніки і технології

3. Використання вторинної сировини

4. відновлення родючості землі

5. рекультивація відпра­цьованих кар'єрів

6. ефективне регулювання лісокористуван­ня, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення

7. збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промис­лових об'єктів.

8. стабілізація земе­льного фонду.

8.Чисельнысть населення, його основні демографічні характеристики: склад та регіональні особливості

Насе́лення, лю́дність — сукупність людей, що постійно живуть в межах якоїсь конкретно вказанної території (районі, місті, області, частини країни, країні, континенту чи всієї земної кулі, тощо). Наука яка вивчає розмір, структури, динаміку руху і розвиток населення зветься — демографія.

Населення з точки зору демографії має статеву, вікову, соціальну, етнічну (та ін.) структури.

Процеси народження, старіння, смертності, зміни генерацій — у демографії звуться природним рухом населення. На відміну від нього — міграція називається механічним рухом населення.

.Сучасні тенденції демографічного розвитку України характеризуються багатьма моментами - стабілізацією рівня народжуваності і смертності , зменшення дитячої та материнської смертності, старіння населення, значне погіршення здоров'я населення. Вдвічі більше людей помирає, ніж народжується. Україна мала населення чисельністю 52.2 мільйони осіб у 1992 році та була шостою з найбільших країн Европи на час здобуття незалежності. З того часу населення зменшилось на 4.6 мільйонів осіб (9.7%) за 11 років. Не важко спрогнозувати якою низькою буде чисельність населення якщо вона буде зменшуватись майже на півмільйона кожного року. Ясно що значне старіння населення приведе до збільшення демографічного навантаження на працездатне населення.

Нині чисельність населення України становить понад 46 мільйонів чоловік. За чисельністю населення країна займає шосте місце в Європі після Росії, Німеччини, Італії, Великобританії, Франції. Середня густота населення 77 чоловік на 1 квадратний кілометр. Густота населення найбільша в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Харківській областях, найменша в Херсонській, Чернігівській, Кіровоградській та Житомирській областях. В національному складі переважають етнічні українці, що становлять понад 79% всіх громадян України.

Станом на 1 лютого 2008 року чисельність постійного населення України — 46 337 340^] мешканців, з них 31 652 939 — міське населення й 14 684 401 — сільське.

Зараз Україна стоїть перед порогом глубокої демографічної кризи, переступивши який буде неможливо відновити навіть сьогоднішню чисельність населення. На жаль на державному рівні не приділяється достатньої уваги для вирішення цих проблем. Успіх економічних перетворень неможливий без рішучих дій у соціально-демографічній області. З кожним роком ця проблема стає дедалі актуальнішою для майбутнього України.

Державна мова — українська. Її вважають за рідну 67,5 % населення України, що на 2,8 % більше, ніж за даними Всеукраїнського перепису населення 1989 року. 29,6 % населення визначили за рідну російську мову. Українська мова більше поширена в центральній частині, півночі та на заході країни, російська — на півдні та сході. У великих містах сходу й півдня України помітна перевага російської мови в щоденному спілкуванні, незважаючи на значну частку населення, що вказало українську як рідну мову

.За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року в Україні нараховувалося:українці — 77,8 % росіяни — 17,3 % румуни та молдавани — близько 0,8 % білоруси — 0,6 % кримські татари — 0,5 % болгари — 0.5 % угорці;— 0,3 % поляки — 0,3 % євреї — 0,2 % вірмени — 0,2 % греки — 0,2 %німці — 0,1 %.