![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •2. Методологічні основи науки про розміщення продуктивних сил
- •3. Закономірності рпс
- •4. Принципи розміщення продуктивних сил
- •6. Природно-ресурсний потенціал і його структура
- •7. Розміщення продуктивних сил і раціональне природокористування
- •9.Міграція населення, види міграції
- •10. Форми суспільної організації виробництва (концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування)
- •11. Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу
- •12.Територіальний поділ праці – основа формування економічних районів
- •13. Види економічного районування
- •14. Основні групи галузевого районування
- •15. Характеристика галузевої та територіальної структури господарства Донецького економічного району
- •16. Характеристика галузевої та територіальної структури господарства Придніпровського економічного району
- •17.Північно-східний економічний район: склад, природно-ресурсний та виробничий потенціали
- •18. Розміщення продуктивних сил Карпатського району
- •19. Спеціалізація господарства і проблеми розміщення виробництва Подільського району
- •20. Розміщення і спеціалізація господарства Причорноморського району
- •21. Господарський комплекс Центральноукраїнський комплекс
- •22. Природно-ресурсний і виробничий потенціал Північно- Західного економічного потенціалу
- •23. Спеціалізація господарського комплексу Центрально-Подільського району
- •24. Роль пек (паливно-енергетичний комплекс) в народному господарстві України. Галузевий склад комплексу.
- •25. Вугільна промисловість України:сучасний стан, основні проблеми та перспективи розвитку. Характеристика вугільних басейнів
- •26. Сучасний рівень та перспективи розвитку нафтової промисловості України
- •27. Розміщення газової промисловості , система газопроводів України
- •28. Основні проблеми та перспективи розвитку машинобудування в Україні
- •29. Машинобудівний комплекс: значення в розвитку господарського комплексу країни, галузева структура та форми його територіальної організації
- •30. Особливості і принципи розміщення галузей машинобудування України
- •31. Сучасний рівень розвитку машинобудування України
- •32. Сировинна база чорної металургії
- •33. Основні передумови розвитку та принципи розміщення підприємств чорної металургії
- •34. Кольорова металургія України: сировинна база, особливості розміщення і розвитку
- •35. Фактори розміщення хімічної промисловості
- •36. Сучасний рівень розвитку та особливості розміщення хімічної промисловості України. Основні проблеми розвитку хімічної промисловості
- •37. Розміщення виробництва мінеральних добрив, сірчанокислотної, содової промисловості
- •38. Розміщення важкого машинобудування
- •39. Розміщення середнього машинобудування
- •40. Розміщення загального машинобудування
- •41. Структура і територіальна організація лісопромислового комплексу
- •42. Агропромисловий комплекс України, фактори його розвитку, структури особливості
- •43. Розміщення галузей рослинництва
- •44. Розміщення галузей тваринництва
- •45. Земельний фонд України
- •46. Структура та принципи розмыщення основних галузей переробного комплексу ????????????????????
- •47 Фактори, що визначають розміщення галузей переробного комплексу апк України
- •48. Сучасний рівень та особливості розміщення харчової промисловості
- •49. Сучасний рівень та особливості розміщення легкої промисловості
- •50. Економічне районування
- •51. Основні проблеми та перспективи розвитку сільського господарства
- •54. Сутність і значення міжнародних економічних звёязків в становленні національної економіки україни
25. Вугільна промисловість України:сучасний стан, основні проблеми та перспективи розвитку. Характеристика вугільних басейнів
Запаси вугілля на території України зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському . В загальних запасах вугілля в Україні (117,1 млрд. т) найвища питома вага належить Донецькому басейну — 87,0% (101,9 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському — відповідно 2,0% (2,3 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд. т).
Крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей — 8,7 млрд. т та Закарпатської вугленосної площі — 0,2 млрд. т. Із загальних запасів 42,5 млрд. т віднесено до прогнозних ресурсів.
Запаси вугілля в Україні цілком достатні для задоволення власних потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних родовищ України, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у вугільній промисловості.
В Дніпровському басейні зосереджені запаси бурого вугілля, яке на відміну від кам'яного має більш низьку теплотворну здатність і які споживаються населенням на комунально-побутові потреби. Розробка буровугільних родовищ проводиться підземним та відкритим способом. Частка відкритих розробок становить 88,2%. Глибина залягання пластів невелика — максимальна 100 м. Середня глибина розробки пластів на шахтах сягає 90 м, на розрізах — 64 м. Зольність видобутого вугілля нижча, ніж у Донбасі та Львівсько-Волинському басейні і становить 21,7%, однак запаси вугілля також невеликі (3,5% від усіх запасів вугілля України).
Великий вплив на ефективність роботи галузі має стан виробничих фондів шахт. Сьогодні до 40% шахт працює понад 50 років, а найбільш старі шахти мають строк служби понад 70 років. Лише 8% шахт експлуатуються менше 20 років.
Незважаючи на значний строк експлуатації шахт, обсяги реконструкції і будівництва нових шахт з 1975 р. стали різко зменшуватися. За останні 15—20 років у Донбасі не було закладено жодної шахти, у Львівсько-Волинському басейні — одна, в Дніпровському басейні — один розріз.
Усе це і визначило різке гальмування процесу оновлення виробничих потужностей і погіршення структури шахтного фонду в Україні.
Із загального обсягу постачання вугілля на територію України до 95% припадає на донецьке вугілля, з якого майже 30% становить коксівне. Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпровського басейну використовується головним чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі економіки.
Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використовується головним чином для потреб енергетики та коксохімічної промисловості. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики.
Львівсько-Волинське вугілля постачається у західні області (Івано-Франківська, Львівська та ін.) і до того ж лише на енергетичні потреби. Буре вугілля використовується головним чином для виробництва буровугільних брикетів (Кіровоградська, Черкаська області).
Частина вугілля із Луганської, Дніпропетровської та Донецької областей постачається на експорт, головним чином у Молдову та країни далекого зарубіжжя.
Імпорт вугілля в Україну здійснюється в основному з Росії і Казахстану (для потреб коксохімічної промисловості) та Польщі.
Від розвитку паливно-енергетичного комплексу залежать темпи, масштаби і техніко-економічні показники виробництва промисловості, сільського господарства, транспорту. Освоєння паливно-енергетичних ресурсів у межах економічних районів є основою формування і подальшого розвитку їх промислових комплексів.
Значний рівень фізичного спрацювання гірничодобувного обладнання, закриття окремих шахт, скорочення видобутку вугілля, важкі умови праці шахтарів, високий травматизм тощо призводять до виникнення соціальної напруженості в шахтарських регіонах.
Існують і гострі екологічні проблеми. В районах шахтного видобутку значні площі зайняті териконами (отвал, искусственная насыпь из пустых пород, извлеченных при подземной разработке месторождений угля и других полезных ископаемых.). В Донбасі 1270 відвалів. Понад 500 з них горять, забруднюючи повітря. При добуванні бурого вугілля відкритим (кар'єрним) способом із сільського господарства вилучаються великі площі родючих земель.
Водночас вугільна промисловість України має перспективи для розвитку так як Українське вугілля має велику собівартість Так, у Донбасі можна освоювати 78 розвіданих ділянок із можливим сумарним видобутком 127 млн т вугілля на рік. Для ефективнішої роботи вугільної промисловості потрібне реконструювання шахт.
Отже, маючи реальні можливості забезпечувати себе на 95 % вугіллям й одержувати з нього синтетичне газоподібне й рідке вуглеводне паливо, Україна може вирішити проблему дефіциту енергоресурсів й істотно знизити обсяги їхнього імпорту. Це дозволить не тільки налагодити роботу вугільної промисловості, але й істотно збільшить рівень енергетичної безпеки України.