3.Слово вчителя.

В селі Буяні Луцького району знаходиться музей-світлиця Кобзаря. Цей музей є першим музеєм Тараса Шевченка на Україні. А заснував його наш земляк, відомий збирач шевченкіани Микола Кудель. В його колекції майже 800 Шевченкових видань, а з них – 150 «Кобзарів».

А зараз, діти, до пам’ятника підійде ще кілька волинських поетів, які принесуть свій дар Кобзареві.

4. Слово Йосипа Струцюка, роль якого виконує п’ятикласник.

Я, Струцюк Йосип Георгійович, народився 17 липня 1934 року в селі Стрільці на Холмщині (нині територія Польщі). У 1944 році переселився в село Новослобідську, що коло м. Запоріжжя. З 1946 року живе на Волині. У 1958 році закінчив Луцький державний педагогічний інститут ім. Лесі Українки. Працював у школі, в Колодяжненському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки та Волинському краєзнавчому музеї, у районній та обласній газетах.

Автор віршів для дітей «Буськів вогонь» (1969), «Гостинець од зайця» (1971), «Я не шевчик і не кравчик» (1973), «Вареники» (1977), «Безконечна казочка» (1984). І в такий незвичайний день дарую тобі, мій наставнику, свою «Думу».

Дума про Тараса

Ой зажурилася Україна:

Лежить Січ-мати уся в руїнах.

Нема козацтва – не пана оре,

В кріпацькім краї панує горе.

І крик останній, і клич останній:

„Рятуй, Тарасе, бо й нас не стане!”

Узяв не шаблю, а гостре слово:

„Де воля наша? Де наша слава?”

Але тирани, як всі тирани,

За гостре слово його скарали.

Але тирани на нього – косо:

„Нет украинцев – есть малороссы!”

І в груди били, і в душу били,

За те, що землю свою любив він.

Та все ж затята душа людськая:

Карався, мучивсь, але не казився.

5.Слово Ніни Горик.

Я, Горик Ніна Петрівна, Народилася в с. Забужжя Любомльського району на Волині 1957 року. Після закінчення десятирічки навчалася на філологічному факультеті Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки. Працювала вчителькою в Головнянській СШ Любомльського району, в школах м. Ковеля. Нині – викладач української мови і літератури Ковельського машинобудівного технікуму.

Друкувалася в альманасі «Вітрила», журналі «Жовтень». Автор збірки «Волинь моя, воле» (у книзі «Айстри»), «Радянський письменник» (1990). Сьогодні я дарую тобі, мій духовний батьку, свою поезію.

Молитва за Тараса Шевченка

Без пам’яті й мови, повержений в прах,

У каторжну працю, в неволю і страх,

Наш предок покірно ходив під царем:

«В неволі родились — в неволі умрем».

Та хтось спохопився і мовив між тим:

«Усі на цім світі під небом святим...»

І викресав пам’ять — і вже не ридав,

Прадавню козацьку молитву згадав.

Прорізали простір слабкі голоси:

«Дай сили нам, Боже, від рабства спаси!»

Затерпли в благанні ліси і степи:

«Помилуй сердешних, спаси й заступи!»

Всевишній почув молитви ті — і спас.

Посланець Господній —Шевченко Тарас

Не мав для спочинку ні ночі, ні дня,

Він душі вкраїнські із праху підняв.

Втішав, то ганьбив, то надію вселяв —

І вів, і виводив, і вивів на шлях.

Крізь тюрми й заслання, крізь море негод

Привів в Україну...

Та тільки ж кого?!

Невже яничара, зневірця й сліпця?

Присипані попелом очі й серця.

Вже вільні ліси. Вже превільні степи...

Від кого ж тепер нас«спаси й заступи»?!

Я чую тривожних шляхів перехруст.

І слово пекельне зривається з уст:

— На вольній Украйні, в новітні часи,

Наш Боже, Тараса Шевченка спаси!

Спаси його ще раз —

Від фальші й гримас,

Від сорому й болю за кожного з нас.

8.Слово Лукії Василевської, роль якої виконує п’ятикласниця.

Я, Лукія Василевська, народилася в с. Перемль на Горохівщині. Закінчила Берестечківську середню школу, Луцький педагогічний інститут імені Лесі Українки. Працювала в Чаруківській, Лищенській середніх школах. Зараз прищеплюю любов до рідної мови й літератури школярам Підгайцівської одинадцятирічки поблизу Луцька.

Активна учасниця районної літературно-мистецької студії з 1985 року.

І перед пам’ятником Кобзаря хочу прочитати й свою ліричну історію, присвячену Т.Г.Шевченку.