2. Бреттон-Вудська система

Для правильного розуміння суті сучасних операцій на фінансових ринках необхідні знання логіки їх історичного розвитку. Історія становлення нових фінансових ринків – період ренесансу, починається з 30-х років. Світова фінансово-економічна криза зруйну­вала торговельно-економічні зв’язки, які склалися. Всі країни світу були в більшій чи меншій мірі втягнуті в тарифні війни і різного роду страйки. Кульмінація ж падіння припадає на період Другої Світової війни.

Реконструкція міжнародної фінансової системи бура розпочата Бреттон-Вудською конференцією в 1944р. Америко-британське суперни­цтво було вагомим фактором, яке наклало серйозний відбиток на досяг­нутих домовленостях.

В США домінував підхід, що новий порядок не повинен допускати економічної дискримінації однієї нації іншими. Пізніше цей фундамен­тальний принцип знайшов відображення в хартії Генеральних Угод про Тарифи і Торгівлю (ГАТТ).

На Бреттон-Вудскій конференції перемогла концепція американців. В основі Бреттон-Вудської системи були наступні положення:

• Міжнародні фінансово-економічні відносини контролюються створеними для цієї цілі інститутами. Цим інститутам надаються реальні і потужні важелі впливу на нації, які є в системі. Одним з найвпливовіших інститутів став Міжнародний Валютний Фонд (МВФ).

• Були проголошені валюти, які відігравали роль міжнародних резервів. Ними стали долар США – де-факто і де-юре, а фунт стерлінгів Англії – де-юре.

• Паритети валют (їх обмінні курси) підтримуються всіма учасниками. Допустимі межі відхилення не виходять за рамки 1% від встановленого рівня. Офіційний паритет для кожної валюти встановлюється відносно американського долара. США, в свою чергу, взяли на себе зобов’язан­ня продавати і купувати золото по ціні $35 за унцію (31.1 г.).

• Члени МВФ зобов’язані змінювати паритети своєї валюти тільки зі згоди МВФ і лише в тому випадку, коли їх платіжні баланси знаходяться у стані фундаментальної нерівноваги.

• По закінченню перехідного періоду всі валюти повинні стати вільно конвертованими. Для збереження цього принципу всі уряди зобов’язалися зберігати міжнародні резерви, а при необхідності – проводити інтервенцію на валютних ринках.

• Країни-учасники роблять внесок валютою і золотом. Перша чверть внеску (транш) робиться ключовою валютою і золотом, решта – національною валютою.

Нова форма бурхливого розвитку світових фінансових ринків розпочалася в 50-і роки. До середини 50-х років оборот на найбільших біржах світу досягнув передвоєнного рівня, і продовжував стрімко рости.

3. Система фіксинговиг цін

Бреттон-Вудська система зобов’язала членів МВФ фіксувати паритети своїх валют у формі офіційної ціни на золото, відхилення від якої було допустимим в межах одного відсотку.

Підтримка паритетів не є важкою, якщо валютний обмін проходить виключно через офіційні органи, а саме через центральні банки. Останні можуть всього-на-всього відмовитися від купівлі або продажу іноземної валюти чи золота, а курс тримати на бажаному рівні.

При вільній торгівлі тримати обмінний курс на рівні паритету можна лише здійснюючи купівлю і продаж золота у тих випадках, коли курс почне відхилятися від паритету.

Якщо ЦБ Німеччини хотів тримати курс на рівні паритету, наприклад, DM 4 = $ 1, він повинен був мати в наявності необхідну кількість доларів і марок. Коли попит на долари перевищить пропозицію, а це могло, наприклад, виникнути при обмінному курсі DM 5 = $ 1, Бундесбанк, здійснюючи валютну інтервенцію, позбувається своїх доларових запасів. Таке явище неминуче, якщо монетарний орган зафіксовує курс своєї валюти вище паритету її купівельної здатності.

Якщо платіжний баланс країни дефіцитний, то при фіксації валютних курсів буде проходити відтік міжнародних резервів. В умовах чистого плавання валютних курсів і дефіцит, і профіцит платіжного балансу неможливі.

По умовах Бреттон-Вудських домовленостей США зобов’язалось підтримувати паритет $35 за унцію (31.1г), продаючи і купляючи метал. Якщо, наприклад, його ціна на ринку встановлюється на рівні $37, то іноземні ЦБ купують у США золото за $35 і продають на ринку з прибутком. Дана обставина не лякала американських урядовців, оскільки в кінці війни в США нагромадилось приблизно 60% від світових запасів золота. В подальшому їх позиція різко змінилася.

Зобов’язання зафіксувати курс долара відносно золота мало для США ще один наслідок: оскільки за унцію золота можна було при системі фіксованих курсів купити визначену і незмінну кількість товарів, для того, щоб доларова ціна товарів залишалася незмінною, необхідна була абсолютно без інфляційна світова економіка або така економіка, де темп інфляції був би всюди однаковим. Виконання цієї умови можливе лише на досить короткому інтервалі часу. Тому Бреттон-Вудська система була першопочатково приречена на крах.