Етапи впровадження сдр

Ідея була досить хороша, СДР мало витіснити долар з позицій ключової валюти, але момент був вибраний невдало – в США була розгорнута програма Великого суспільства, йшла війна у В’єтнамі, на яку тратились колосальні суми та інше, так що світ i без того був пере­повнений резервами.

Поява СДР була сприйнята без ентузіазму, що призупинило розвиток фінансових ринків i зокрема операцій з паперовим золотом.

Запровадження СДР – це фактично повернення до старої ідеї Кейнса, яку він висунув ще в 1944 році, перед підписанням Бреттон-Вудської угоди – ідея створення “регульованої валюти”. Але на той час, коли США володіли 2/3 валютних запасів світу, ця ідея була для них неприйнятною.

Зовсім іншою була ситуація кінця 60-х – початку 70-х років, коли було введено СДР: США значною мірою втратили на світовому ринку свої конкурентні позиції, виник дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси, різко скоротилися запаси золота. Вихід було знайдено у впровадженні “колективної валюти”.

С ДР було випущено в обіг з січня 1970 року згідно з рішенням МВФ. Спеціальні права запозичення не мали власної вартості, вона розраховувалась за принципом валютного кошика (див. рис).

Методи розрахунку вартості сдр

СДР мали специфічні функції. СДР можуть використовуватися лише в між­дер­­жавних розрахунках для покриття дефіцитів платіжних балансів та на деякі інші цілі шляхом обміну національної валюти країн – учасниць угоди про СДР. Крім того, ці розрахункові засоби могли бути використані для проведення розрахунків із міжнародними банками і країнами, що не є членами МВФ на основі купівлі-продажу СДР.

Формування Кінгстонської валютної системи ще не завершено. Однак уже сьогодні цілком очевидним є той факт, що під прикриттям СДР долар США продовжує зберігати своє провідне становище в системі міжнародних валютних відносин як міжнародний платіжний засіб, нерозмінний на золото.

Євро

З 1958 року Європейське Економічне Співтовариство плекало ідею про запровад­ження єдиної європейської валюти. Однак, успішне функціонування Європейської валютної системи (ЄВС) створило необхідні передумови для формування валютного союзу. Ідея створення валютно-фінансового союзу прозвучала в доповіді, тодішнього голови Комісії ЄС Жака Делора у 1989 році, який вперше запропонував три етапний, розрахований на кілька років перехід до такого союзу. Стратегічною метою союзу визначалося запровадження єдиної валюти і єдиного центрального банку дванадцяти.

Етапи переходу до спільної Європейської валютної системи

У середині грудня 1996 р. лідери ЄС в Мадриді прийняли рішення про перехід з 1 січня 1999 р. на єдину валюту країн ЄС – “євро” (колишнє ЕКЮ), яке втілювалося через попереднє запровадження валюти в без­го­тівковий обіг шляхом заміни розрахунків, що проводилися 15 національними грошовими одиницями однією – в зону євро ввійшли: Німеччина, Фінляндія, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Іспанія, Португалія, Австрія, Франція, Ірландія, Великобританія, Данія, Греція і Швеція.

Д ля впровадження євро необхідно було підготувати ґрунт. Це завдання було покладено на новостворену у липні 1998 року у Франкфурті-на-Майні установу – Європейський центральний банк (до Ради ЄЦБ входять президенти національних центральних банків, президент ЄЦБ, його заступник та ще чотири члени правління).