5 . Міжнародний ринок позичкових капіталів

О б’єктивною основою розвитку Міжнародного ринку позичкових капіталів є протиріччя між інтернаціоналізацією господарських зв’язків і обмеженими можливостя­ми національних ринків капіталів.

Н а сьогодні існує 13 світових фінансових центрів (Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Токіо, Лондон, Париж, Люксембург, Цюріх, Сінгапур, Сян­ган (Гон­конг), Арабський фінансовий центр (Бахрейн, Кувейт, ОАЕ), Антильські острови, Багамські острови, Макао.), в котрих сконцентровано більше 800 філіалів та відділень іноземних банків. Деякі з них працюють за принципами "офф-шор".

Свій єдиний ринок капіталів намагаються створити країни ЄС, але інтеграція ринку капіталів відстає від інтеграції в секторі промисловості, сільського господарства, зовнішньої торгівлі.

Нью-Йорк (фінансовий центр на якому домінує іноземний капітал, який є основним першоджерелом євродоларів. З усіх складових Нью-Йоркського фінансового центру основне місце посідає ринок банківських кредитів);

Франкфурт-на-Майні (один з молодих фінансових центірв на якому домінує ринок національних капіталів, які шукають застосування за межами Німеччини, ринок чисто міжнародних капіталів відіграє підлеглу роль. З усіх складових даного фінансового центру основне місце посідає ринок банківських кредитів та ринок фінансових інструментів);

фінансові центри промислово розвинутих країн

Токіо (на Токійському фінансовому центрі, як і на інших, які виникли на базі вивозу капіталу, спочатку національний ринок капіталу набуває міжнародних функцій і вже в якості другого етапу створюється міжна­родний ринок. У цілому Токійський фінансовий центр поки, що виконує, як правило, два завдання: балансує внутрішній ринок капіталу і згладжує неврівноваженість зовнішніх платіжних відносин країни);

Лондон (очолює другу групу фінансових центрів промислово розвинених країн, для яких характерним є домінування власне міжнародних елементів над національними. Основні елементи: ринок золота; валютний ринок; ринок банківських кредитів; фондовий ринок; ринок страхових опе­ра­цій);

Париж (домінування міжнародних елементів над національними відбулося через обмеження прямих капіталовкладень у французьку економіку та жорстке регулювання валютного ринку. Найбільш вагомі складові: ринок капіталів та ринок золота);

Люксембург (типовий приклад світового фінансового центру нового часу. Його поява на світовій арені не пов’язана ні з рівнем розвитку економічного потенціалу країни, ні з ступенем розвитку національної банківської системи. Люксембург немає свого ЦБ. Основні переваги: цілком спри­ят­ли­вий податковий режим (не сплачуються податки на доходи за процентами та дивідендами, не стягуються подаптки з доходу по єврооблігаціях); рух капіталу звільнений від національного контролю);

Цюріх (як фінансовий центр займає ведуче положення у світі в якості валютного ринку і джерел міжнародних капіталів для довгострокових вкладень. Як ринок золота (в основному приватний) ділить пер-шість з Лондоном. Тут розвинений також національний ринок капіталу, який експортується у багато країн світу. Великий центр по реекспорту капіталу);

фінансові центри країн, що розвиваються

Сінгапур (як світовий фінансовий центр почав формуватися у 1965 році, після отримання країною незалежності. Фактори, що сприяли цьому: вигідне географічне положення на шляхах регіональної і світової тор­гівлі; хороший телефонно-телетайпний зв’язок з Лондоном та іншими містами; пільговий податковий режим. Сінгапур став центром найбільших і найсильніших банків світу; стрімко розвивається ринок золота, валютний ринок, ринок банківських кредитів);

Сянган (Гонконг) (вирішальний вплив на формуватися Гонконгу, як світового фінансового центру, мала давня ключова позиція найважли-вішого пункту колоніальної і міжнародної торгівлі Англії та основних “воріт” зовнішньоекономічних відносин КНР з економічно розвиненими країнами. Гонконг є одним із торгівельних фінансових центрів цілого Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР), який тісно пов’язаний з Китаєм. Сянган є важливою ланкою: міжнародного ринку капіталу; валютного ринку; ринку золота, а також має суттєву особливість – спекулятивна направленість операцій);

Арабський фінансовий центр (Бахрейн, Кувейт, ОАЕ) (на цей час проходить динамічне формування даного фінансового центру, так як стрімке зростання доходів нафтодобувних країн перетворило Арабський Схід лише у джерело капіталів, які не знаходять свого застосування в арабських країнах. Проблеми формування: недостатньо розвинена інфра­струк­тура; надмірна централізованість капіталу; вузька направле­ність – вивіз нафти та ввіз споживчих товарів);

Антильські острови, Багамські острови, Макао (формуються як світові фінансові центри з ставкою на операції типу “офф-шор”).

З інституційної точки зору світовий ринок позичкових капіталів – це сукупність інститутів (фірм, банків, фондових бірж, міжнародних та регіональних валютно-кредитних організацій), через котрі здійснюється рух позичкових капіталів у сфері міжнародних економічних відносин.

Панівне місце на ринку позичкових капіталів займають транснаціональні банки, що являють собою гігантські міжна­родні кредитно-фінансові комплекси універсального типу, які мають за кордоном мережу філіалів, котрі здійснюють операції в багатьох країнах, у різних сферах та валютах. Для спільного розміщення великих позик та розпо­ділу ризику вони організовують міжнародні банківські консорціуми.

Схематично міжнародний ринок позичкових капіталів з його секторами можна зобразити так:

Світовий ринок позичкових капіталів поділяється на такі сектори:

світовий грошовий ринок (в основному, міжбанківські операції строком від одного дня до одного року);

ринок євровалют (депозитно-позичкові операції в іноземних валютах за межами країн-емітентів цих валют), а тому широкого розповсюдження на­були валютні рахунки в умовах перенасиченості ринку доларами США. Це призвело до росту вкладів у різних європейських валютах. За рахунок цих вкладів євробанки видають єврокредити на різні строки. До 70-80 відсотків ринку євровалют займає ринок євродоларів, з допомогою котрого йде переміщення позичкових капіталів між країнами; ринок єврокредитів (від 1 до 10 та більше років);

світовий фінансовий ринок (емісія та розміщення цінних паперів терміном на 7-15 р.), що виник у 70-х рр. в європейській частині у вигляді ринку єврооблігацій – облігацій у доларах, СДР, євро, та ін. валютах.

Операції на світовому ринку позичкових капіталів оформляються у вигляді векселів, банківських акцептів, депозитних сертифікатів, облігацій, євронот, кредитних гарантій тощо. Єврокредити доступні лише першо­класним позичальникам. Процентні ставки по цих кредитах відносно самостійні щодо національних ринків.

Основними джерелами ресурсів для середньо- і довгострокових операцій з євро­валютами є ринок євродепозитів (з терміном від одного до п’яти років). Суб’єктами угод на цьому ринку виступає декілька тисяч банків і фірм. Валютні кошти надаються транснаціональними монополіями, урядами, банками, національними, державними і приватними компаніями. В останні роки одержало розвиток і таке джерело ресурсів, як депозитні сертифікати, репрезентуючи собою вид цінних паперів, які видаються банками-емітентами на валютні кошти, які належать інвесторам, зберігаються на євродепозитних рахунках. Термін дії сертифікатів – від одного місяця до п’яти років. Вони мають вільний характер використання, що є привабливим для дебіторів.

Найбільш широко використовується форма середньо- і довгостро­кового кредитуван­ня – єврокредити. Ринок єврокредитів складається із ринків так званих "прямих і консор­цій­них єврокредитів". Якщо "прямі" єврокредити надаються на принципах "банк-банку" або "банк-небанків­ському позичальни­ку", то консорційні кредити – з використанням меха­нізму міжнародних банків­ських консорціумів, коли на стороні кредиторів виступає група банківських установ різних країн.

Характерною рисою консорціальних єврокредитів є те, що пози­чаль­ник залучає валютні кошти у формі фінансового кредиту, який не зв’язу­ється з використанням цих коштів на конкретну ціль.

Мінімальний термін єврокредитів за практикою, яка склалася, 1 рік, макси­маль­ний – 20 років.

Меншими за обсягом операцій виступають єврооблігаційні позички, тобто операції по випуску і розміщенню цінних паперів в рамках механізму єврообліга­цій­ного ринку.

Цьому ринку притаманна відсутність механізму міжнародного регулювання, швидкість переливу капіталів. Валютами єврооблігаційних пози­чок переважно виступа­ють національні грошові одиниці західноєвро­пей­ських країн – євро.