6. Євроринок: суть, структура, принципи функціонування, специфіка операцій

До кінця 50-х років міжнародний рух капіталів був дуже обмеженим. З провідних промислово розвинених країн лише США мали позитивне сальдо національних збережень, що могло в неповному обсязі задовільнити попит у фінансуванні іноземних країн, оскільки, відбудова економік європейських країн та Японії й розвиток країн "третього світу" передбачали повернення до зовнішніх джерел фінансування. Поряд із цим, холодна війна звела майже нанівець торгівлю з країнами із централізованою економікою, що стало причиною обмеженості та однонаправ­ле­нос­ті руху міжнародних капіталів, причому США відігравали основну роль у забезпеченні фінансування. Потреби підприємств, інвесторів і навіть деяких країн Європи в капіталі спричинили появу в кінці 50-х років у Західній Європі ринку Євродолара.

Фактори виникнення ринку Євродолара

Аналізуючи сьогоднішній стан світового ринку, можна чітко відслідкувати вододіл в межах країн Великої Сімки (G7). Так, наприклад, монетарна політика США з лютого 1994 року спрямована на збільшення банківських процентних ставок як попе­реджу­валь­ний протиінфляційний захід, у той час як центральні банки західноєвропейських країн, слідом за Bundesbankom, знижують свої облікові ставки. Цьому питанню велика увага була приділена у Вашінгтоні (1994 року). Саме на цій зустрічі було поставлено дещо несподіване запитання: чи керовані фінансові ринки? Наскільки принциповим може бути вплив центральних банків та урядів країн на хід процесів на фінансових ринках? Глибокий аналіз процесів, які відбуваються на фінансових ринках світу дає можливість зрозуміти де­кілька конструктивних причин-штрихів. Відносна самостійність глобаль­ного фінасового ринку - це лише один бік цієї справи. Глобальний вплив промислово розвинених країн потроху, але неухильно зменшується. Сучасні наукоємні галузі виробництва мало прив`язані до природніх ресурсів чи однієї якоїсь країни. Окрім того, нові індустріальні країни з початку 90-х років розвивалися із середньою динамікою 4% на рік, у той час як майже усі країни Великої Сімки боролися з економічним спадом. За даними експертів Світового Банку тенденція швидкого розвитку нових індустріальних країн, принаймі у наступні 10 років, становили близько 4,8% на рік, у той час як для високорозвинених країн цей показник становитиме лише 2,8%, що, у свою чергу, спричинить зменшення питомої ваги сучасних економічних лідерів.

Ще одна тенденція – це всезростаючий вплив фінасових систем країн, що розви­ва­ються, на стан світового фінасового ринку. Виконавчий ди­ректор Міжнародного Валютного Фонду (МВФ) Мішель Камдесю (Michel Camdessus) на зустрічі у Вашингтоні в рамках весняної сесії керівних органів МВФ та Світового Банку /1994/, зауважив, що близько 20 країн, що розвиваються, з боржників перетворилися на потенційних вкладників міжнародних фінасових організацій.

Окрім того, нові промислові країни Південно-Східної Азії є і новими фінасовими центрами цього регіону.

Як і в кожній кредитній угоді, на Євроринку виступають дві сторони – позичальник та кредитор.

Позичальниками переважно виступають ТНК, що потребують кре­ди­тів для фінансування капітальних вкладень у різних країнах, а також держави, котрі мають дефіцитні платіжні баланси. Кредиторами є приватні комерційні банки, що здійснюють міжнародні кредитні операції в іноземних валютах (євровалютах).

Євроринок включає ряд секторів (див. рис.).