3.3. Кольоропроба

Кольороподіл

Кольороподіл будь-якого багатокольорового видавничого оригіналу найчастіше проводиться за допомогою комп'ютерних видавничих систем, або графічних редакторів, чи на спеціальних фотовивідних пристроях перед створенням фотоформ.

Кольороподіл - це переведення відцифрованих зображень у колірну модель СМУК, тому що вихідні зображення звичайно подаються в колірних моделях КСВ або ЬЛВ. В результаті при кольороподілі

отримують чотири діапозитиви, що відповідають виділюваним фарбам на всіх ділянках зображення, тобто на діапозитиві, котрий відповідає, наприклад, блакитній фарбі, непрозорі растрові елементи під впливом потоку світла, розділеного за допомогою спеціальної сітки - растра - на окремі дрібні промені, вийдуть на всіх ділянках, де є блакитні кольори в чистому вигляді (наприклад, блакитне небо) або у поєднанні з іншими кольорами, тобто зелений (блакитний + жовтий), синій (блакитний + і пурпурний) кольори тощо. Четвертий діапозитив - чорна фарба (контур).

Для того щоб зображення було правильно надруковане в тріадному процесі, його необхідно правильно поділити на канали. Зараз існують три технології кольороподілу.

Традиційна технологія кольороподілу з кістяковою градацією чор­ного кольору. При цій технології чорні кольори наносяться поверх трьох тріадних кольорів у найтемніших місцях. Її головна незручність пов'язана з тим, що максимальний рівень фарби на найтемніших ділянках відбитка досягає 400 % - тобто 100 % для кожного з кольорів. Під час друку це викликає необхідність ретельно просушувати кожен аркуш паперу або використовувати противідмарочні порошки для запобігання відмарування або протікання фарби на сусідній паперовий аркуш. Для офсетного друку цей спосіб не підходить.

Технологія ІСК. - технологія мінімізації кольорових фарб за рахунок чорної або метод ОСК (заміна сірої складової). У системі ІСК. відтінки створюються тільки трьома (або менше) фарбами, причому одна з них - завжди чорна. При такому способі кольороподілу максимальний рівень фарби не перевищує 300 %.

Технологія ІГСК. - технологія віднімання з-під чорного кольору. Суть її полягає в заміні трьох кольорових фарб тріади, що є присутніми в одному елементі кольорового оригіналу, на еквівалентну кількість чорної фарби.

Під час друкування кольорових, особливо темних зображень, найбільші проблеми виникають у найтемніших місцях зображення, тому резонно зменшити кількість тріадних фарб (СМУ) у тих місцях, де буде нанесена чорна фарба, скоротивши тим їхню сумарну кількість. Тому метод у перекладі з англійської отримав назву в технічній літературі «віднімання з-під чорного кольору». Під час його використання всі тони, що складаються з рівної кількості тріадних фарб, виявляються дуже чутливими до балансу по сірих кольорах, що дуже важко утримати під час друку. Тому технологія ИСК при кольороподілі застосовується, головним чином, до темних кольорів, практично не впливаючи на інші відтінки На практиці переважно використовується технологія ІСК., при цьому метод ОСК має такі схеми:

Иопе - при кольороподілі чорна фарба в зображенні викори­стовуватиметься;

Ьі§Иі - чорна фарба буде присутня на ділянках зображення, де щільність «сірої компоненти» від 40 % і вище;

Месііит - чорна фарба буде присутня на ділянках зображення, де щільність «сірої компоненти» від 20 % і вище;

Неауу - чорна фарба буде присутня на ділянках зображення, де щільність «сірої компоненти» від 10 % і вище;

Махітит - чорна фарба при кольороподілі генеруватиметься скрізь, де зміщуються навіть мінімальні значення фарб СМУ, повністю заміщуючи їх.

Схему Неауу можна використовувати тільки на зображеннях, кри­тичних до балансу сірого кольору й некритичних до тіней. Наприклад, застосовуючи цю схему, можна легко зіпсувати фотографію із зобра­женням людини.

Кольороподіл має здійснювати тільки грамотний фахівець, тому що застосування не тієї технології кольороподілу або методу, що не відповідає вихідному зображенню, може призвести до жалюгідних результатів. З іншого боку, правильний кольороподіл дає можливість компенсувати можливу помилку друкаря.

Незалежно від способу друку й конструкції машини кожна фарба подається з окремої друкарської форми. Одержання в процесі друку­вання однієї фарби на аркуші називається фарбопрогоном (фарбовідбит- ком). Тому аркуш із видрукуваним у чотири фарби зображенням відповідає восьми фарбопрогонам.

Кольороподілені фотоформи для кожної фарби монтують на спеціальній прозорій основі таким чином, щоб домогтися їхнього повного поєднання. Монтаж кожної кольороподіленої фотоформи копіюють під спеціальним джерелом світла на покриту світлочутливим шаром формну пластину. Потім шляхом хімічної обробки перетворюють цю пластину на кольороподілену друкарську форму. На формах є друкуючі елементи, що відповідають тільки одній фарбі.

Слід зазначити, що технологія друкування (швидкість роботи обладнання, кількість використаних на друкарській машині фарб за один прогін, тип машини, характеристика друкарської форми, вид друкарського паперу, послідовність накладення фарб та ін.) значною мірою обумовлює вимоги до кольороподілу. Кольороподіл оригіналу дозволяє робити різні перетворення зображення в досить широких межах, тобто змінювати його градаційні характеристики таким чином, щоб оптимально компенсувати систематичні спотворення, створені конкретною технологією друкування й матеріалами.

Кольороподіл не має бути абстрактним. Він має найповніше врахо­вувати конкретну технологію друкування й систематичні спотворення (ображення, що виникають у друкарському процесі.

Кваліфіковані поліграфічні підприємства, які випускають якісну продукцію, звичайно бажають отримувати від видавців оригінали у вигляді слайдів, фотографій, малюнків тощо, і потім самостійно виконувати кольороподіл з урахуванням добре вивчених особливостей прийнятої на цих підприємствах технології. Однак не завжди це раціонально для видавців з позицій економіки. Звичайно видавці поліють користуватися послугами спеціалізованих репроцентрів, де вартість кольороподілу може бути нижчою.

У такому разі дуже корисно заздалегідь знати, у якій друкарні дру­куватиметься видання, і отримати від цього підприємства необхідні відомості про систематичні спотворення формного й друкарського процесів. Ці відомості дадуть можливість фахівцям репроцентра на­лаштувати кольороподільну апаратуру таким чином, щоб компенсувати систематичні спотворення й отримати найкращий результат при репро­дукуванні.

Без урахування систематичних спотворень технологічного процесу й специфічних особливостей, пов'язаних із впливом на кінцевий результат репродукування обраного для видання паперу, домогтися задовільного відтворення на поліграфічному відбитку зображення, яке можна побачити на моніторі, практично неможливо. При цьому найчастіше видавці й оператори кольороподільних систем вважають, що результати їхньої роботи були «загублені» у друкарні, а друкарня стверджує (іноді не без підстави), що «витягла» в реальному друкарському процесі отримані від замовника неякісні фотоформи.

Однак суть проблеми в тому, що зіставляються два зображення, отримані при різних способах синтезу кольорів. Складний чотири­кольоровий (блакитна, пурпурна, жовта та чорна фарби) автотипний (растровий) синтез кольорів у поліграфічному процесі моделюється на екрані монітора адитивним синтезом трьох базових кольорів (червоного, зеленого, синього), які створюються світловими потоками. При цьому деякі колірні зони просто не збігаються одна з одною.

Тому природним є бажання видавця оцінити до друкування якість кольороподілу, зрозуміти, який вигляд матиме зображення на відбитку.

Із цією метою здійснюють кольоропробу, що є синтезом кольоро­поділеного зображення на матеріальному носії.

Кольоропроба й пробні відбитки

Кольоропроба - отримання контрольного кольорового зображення на матеріальному носії або на кольоровому екрані відеотерміналу. Розрізнюють аналогову (растрову), напівтонову (цифрову) й екранну (відеопробу)кольоропроби.

Екранна кольоропроба - зображення, отримане в інтерактивному режимі на екрані відеотермінального пристрою. Дозволяє найбільш оперативно отримувати інформацію про якість оброблюваного зобра­ження. Відеопроба призначена для контролю та візуальної оцінки колірних, градаційних і геометричних характеристик зображення без­посередньо після сканування (попереднього або остаточного) чи в про­цесі його обробки до виготовлення фото- або друкарської форми.

Для отримання якісної відеогіроби насамперед потрібно відкаліб- рувати монітор так, щоб зображення на екрані такий самий вигляд, як і на відбитку. Причини можливої невідповідності зображень у тому, що зіставляються два кольорових зображення, сформованих різними способами синтезу кольорів. На екрані монітора кольори отримують адитивним синтезом (К.ОВ), а на відбитку - субтрактивним синтезом чотирьох друкарських фарб (СМУК). Крім усього цього, на кольори впливає ще ряд чинників друкарського процесу.

Оскільки існують декілька засобів отримання кольоропроби, кожен із яких по-різному передає кольори при створенні зображення, необхідно створити профіль для кожного пристрою. Профіль пристрою- це сукупність величин, характерних для конкретних технологічних процесів параметрів, що описують і повно характеризують даний пристрій. Якість відтворення кольорів оцінюють, використовуючи тестове зображення, а відхилення отриманих результатів від стандарту описується колірним профілем. Такі профілі створюються для моніторів, сканерів, пристроїв виведення.

Крім цього, необхідно враховувати, що колірне охоплення монітора залежить як від його власних характеристик, що піддаються програмно- апаратному контролю й керуванню, так і від зовнішнього освітлення, обумовленого умовами в приміщенні. Цей спосіб контролю кольорів не має високої надійності, але в більшості випадків виявляється достатнім для оперативного контролю кольорового зображення.

Цифрова кольоропроба - це зображення, отримане на матеріальному носії (папері) безпосередньо на базі інформації про зображення, що міститься в комп'ютері. Вона може бути отримана на різних етапах цифрової обробки текстової й образотворчої інформації.

Залежно від пристрою отримання кольоропроби, відбиток може мати поліграфічну растрову, безперервну або дискретну (але не поліграфічну растрову, а піксєльну) структуру. Кольоропробу можна отримати на тиражному або спеціальному папері.

Особлива увага приділяється якості й надійності кольоропроби в технологіях Сотриіег-Іо-Ріаїс й Сотриіег-Іо-Ргевз (де відсутня стадія отримання фотоформ), оскільки наявність помилок спричинить повторне виготовлення друкарських форм. Придатність принтера для використання його як пристрою для одержання кольоропроби визначається здатністю імітувати кольори й деталі напівтонового зображення адекватно відбитку офсетного друку. Ця здатність ви­значається трьома складовими: 1) достатністю просторового й колірного дозволу, 2) колірним охопленням барвників, 3) наявністю вмонтованої системи управління кольором, що забезпечує калібрування пристрою під реальний офсетний процес. Залежно від способу формування зображення, пристрої для виготовлення кольоропроби, тобто принтери, можна розділити на струминні, сублімаційні, лазерні, принтери з термопереносом і принтери на твердому чорнилі.

Розглянемо переваги й недоліки цих пристроїв з погляду їхнього використання для отримання кольоропроби.

Струминні принтери використовують чорнило на водній або водно- спиртовій основі. Необхідно також використовувати спеціальний папір для отримання якісних відбитків, з відповідною точністю передачі кольорів, різкістю, насиченістю. Що ж стосується водорозчинних фарб, з метою більшої стійкості відбитка, потрібне його додаткове ламіну­вання. Крім цього, на якість зображення впливає розбризкування фарби при ударі об папір, що призводить до неякісної передачі штрихових елементів зображення й незначного зниження його чіткості.

Однак незаперечні переваги струминних принтерів - це відносно низька вартість відбитка при досить високій швидкості друку й мож­ливості виконання чорнових робіт на звичайному папері.

Робота принтерів з термопереносом заснована на переносі барвника з лавсанової основи на папір при локальному нагріванні ділянки шару барвника. Ділянка плівки з барвником потрібних кольорів нагрівається саме в тих точках, що мають залишитися на папері, потім плівка перемотується для нанесення наступних кольорів. Для одержання кольорового зображення необхідні кілька проходів паперу для нанесення окремих фарб.

Недоліками є:

^ низька роздільна здатність (300 сірі); обов'язковість використання спеціалізованого паперу;

^ неекономна витрата плівки з барвником.

Зараз ці пристрої в основному не використовуються для отримання кольоропроби.

Сублімаційні принтери використовують технологію друку, при якій замість прямого накладення чорнила або фарб на папір застосовують лавсанові плівки з барвником, що випаровується під час нагрівання елементів друкарської голівки, а зображення формується за рахунок конденсації парів фарби в спеціальному покритті паперу. Кожен барвник певних кольорів займає своє місце на плівці розміром на повну сторінку. У процесі друкування за чотири проходи барвники з цієї плівки переносяться на папір. Температуру нагрівальних елементів голівки можна контролювати й регулювати, що забезпечує дуже точне дозування барвників різних кольорів. Кольори утворюються змішанням різної кількості основних барвників, тому за допомогою цього методу можна створити дуже велику кількість колірних відтінків, незалежних від відносно обмеженої роздільної здатності принтера.

Крім того, кольорові відбитки мають дуже високу опірність до світлового опромінення й довгий час не втрачають своїх кольорів (не вицвітають). Однак, якщо акцент робиться на лінії, штрихи, растрові елементи й текст, роздільної здатності в 300 сірі недостатньо.

Переваги:

^ дуже якісна тонопередача;

^ малі габарити пристрою і його низька ціна, а також висока надійність роботи.

Недоліки:

^ візуально помітне зниження чіткості зображення (за рахунок розсіювання барвника в процесі перенесення) у порівнянні з друком (на друкованому відбитку дрібні деталі будуть значно кращі, ніж на відбитках сублімаційних принтерів);

^ висока вартість відбитка, що не залежить від площини друку;

^ неекономна витрата плівок з барвниками;

повна неможливість друку на звичайному папері.

Принтери на твердому чорнилі. Тверде чорнило, на якому працюють ці принтери, є матеріалом на основі твердих синтетичних восків з додаванням барвника. Брикети барвника в принтері розплавляють, і розплав подається до друкуючої голівки, яка являє собою ряд інжекторів, що переносять за допомогою електричного поля мікрокрагілі барвника на плівку або папір. При зіткненні з папером краплі застигають, а оскільки в'язкість фарби в цей момент досить висока, то практично відсутня проблема її всмоктування й розбризкування.

Пігмент, який використовується для виготовлення твердого чорнила, близький до пігменту поліграфічних фарб, що полегшує калібрування принтера для друку. Принтери на твердому чорнилі поки що не набули значного поширення як пристрої для виконання кольоропроби й в основному іастосовуються для отримання коректурних відбитків шпальт.

Переваги:

низька вартість відбитка при високій швидкості друку;

^ висока чіткість зображення;

^ якісна передача дрібних деталей, включаючи тонкі штрихи (до іО мкм);

^ можливість отримання якісного друку на звичайному папері;

^ висока швидкість друку;

^ тверде чорнило с водостійким.

Недолік:

^ невисока роздільна здатність.

В основі роботи лазерних принтерів лежить принцип електро- фотографії. Поверхня світлочутливого барабана заряджається електрич­ним розрядом, потім під дією лазерного променя ділянки поверхні, що відповідають пробільним елементам, розряджаються, при цьому створюється приховане зображення, що далі проявляється тонером одного із кольорів СМУК. При послідовному накладенні фарб всіх чотирьох кольорів створюється кольорове напівтонове зображення, що переноситься на папір і закріплюється. Ці принтери мають високу швидкість друку. Крім того, вони можуть імітувати поліграфічну растрову структуру, але при цьому неможливо отримати растрову точку і різкими краями, тому що частина тонера обов'язково розсіюється під час нанесення й знижується різкість кінцевого зображення.

До недоліків можна віднести складність конструкції принтерів нього класу. Переважно ці принтери застосовуються для отримання коректурних відбитків шпальт і репродукованих оригінал-макетів тексту та одноколірних штрихових і растрових зображень.

Загальні переваги розглянутих вище систем цифрової проби поля­гають у їхній оперативності, зручності в роботі й порівняно низькій вартості виготовлення. А спосіб формування зображення, що принци­пово відрізняється від офсетного друку, визначає недоліки, головним з яких є неможливість повної імітації растра й, отже, неможливість контролю виникнення муару, а також неможливість використання більше чотирьох кольорів без серйозної переробки програмного й апаратного забезпечення.

Крім принтерів для отримання цифрової кольоропроби можна ішкористовувати лазерні вивідні експонувальні пристрої, які застоео- куються для виведення фотоформ і друкарських форм. Принцип формування зображення на цих пристроях такий: на першому етапі на зовнішній поверхні барабана розміщується аркуш тонкої металевої фольги, поверх якого кріпиться лавсанова плівка з пігментом. Циліндр із фольгою й плівкою обертається, а лазер прорисовує ті ж растрові точки, які він експонував би на фотоплівці або формній пластині. Відмінність полягає у програмній імітації розтискування - все інше (роздільна здатність, лініатура, форма точки, кут повороту растра)! ідентичне фотоформі або друкарській формі для відповідних кольорів, Під дією лазера пігмент розплавляється й переходить на металеву фольгу. Після запису першої фарби вже непотрібна лавсанова основа і із залишками пігменту видаляється. На циліндр поверх фольги з першим шаром багатокольорового зображення кріпиться наступна плівка з пігментом, після чого процес повторюється. Далі, в ламінаторі відбувається термоперенесення чотириколірного зображення з фольги на друкарський папір. У результаті перенесення утворюється зображення, ідентичне друкарському відбитку. Такі системи можуть використовувати загальний растровий процесор із системами отримання фотоформ або друкарських форм, за рахунок чого й кольоропроба, і фотоформа, і друкарська форма можуть виводитися з одного файла. Крім того, вже існують лазерні вивідні експонувальні пристрої, призначені для отримання як друкарських форм, гак і кольоропроб. Недоліки цих пристроїв:

^ складність конс трукції, що тягне за собою високу вартість апаратів;

^ висока вартість відбитка, обумовлена великою кількістю видат-

кових матеріалів; !

^ досить тривалий час для виготовлення проби.

Основне застосування проби з «імітацією» поліграфічного растра вихідний контроль у додрукарському процесі під час використання технології ар (комп'ютер - друкарська форма). Аналогова кольоропроба зображення кольоропроби, отримане із кольороподілених растрових фотоформ. Послідовність проведення аналогової кольоропроби така:

1) нанесення на підкладку за допомогою ламінатора липкого шару;

2) експонування фотоформи на підкладку з ламінатом;

3) нанесення шару фарби на кожну з 4-х форм;

4) синтез кольорів.

Ідентичність кольоровідтворення зображення кольоропроби й тиражних відбитків забезпечується за рахунок використання пігментів (барвників), що мають колірні параметри, аналогічні тріадним фарбам, які використовуються під час друку; враховується збільшення розміру растрової точки, що відповідає розтискуванню під час друку (моделювання різного ступеня розтискування можливе за рахунок вибору різних комплектів світлочутливих матеріалів). Багато систем аналогової кольоропроби дозволяють виготовити кольоропробу на тиражному папері. Якщо ж кольоропробу отримують на спеціальному папері-основі, то для максимального наближення то кінцевого результату друку є можливість використання основи річної білості, що відповідає тиражному паперу, котрий використову- II,ті йметься.

Існує кілька технологій виготовлення аналогової кольоропроби. І |,і технології можна розділити за способом отримання зображення на дві групи. У першій групі при отриманні відбитка в системі сухої кольоропроби відсутнє використання хімічних розчинів: видалення пігменту із пробільних елементів здійснюється механічним способом. До другої групи відносяться системи мокрих кольоропроб, у яких пробільні елементи руйнуються хімічними розчинами й вимиваються.

Основним недоліком аналогової кольоропроби є висока собівартість відбитка. При цьому сам процес виготовлення кольоропроби є досить і рудомістким, а якість кольоропроби залежить від кваліфікації опера- юра (оскільки суміщення проводиться найчастіше вручну).

За результатами кольоропроби можна судити про якість кольоро­поділу в цілому, тобто кольоропробу доцільно використовувати за необхідністю випуску видання в найкоротший строк, під час випуску ппострованих журналів, рекламної продукції, дитячих книг тощо. Щоб скласти найбільш точне уявлення про якість кольороподілу, доцільно отримати пробні відбитки з так званих оригінальних друкарських форм, на які копіюють кольороподілені діапозитиви.

Пробний друк - це друк пробних відбитків з використанням полі­графічного обладнання, матеріалів і процесів для одержання одно­кольорових і багатокольорових відбитків в умовах, максимально наближених до технології накладного друку.

Такі відбитки отримують за допомогою офсетних прободрукарських верстатів, що найчастіше являють собою плоский стіл-талер, на якому закріплюється офсетна друкарська форма із зображенням, якість якого погрібно оцінити за пробним відбитком. Звичайно формат пробних (оригінальних) форм менший, ніж «машинних», з яких друкують наклад кидання.

На форму, закріплену на талері, накочується відповідна їй фарба, потім по ній прокочується офсетний циліндр, «забирає» фарбове зображення й передає його на папір, закріплений на іншому талері. Таким чином, змінюючи форми й накочуючи відповідні їм друковані фарби, отримуємо поєднане зображення - пробний відбиток.

У комплект пробних відбитків крім поєднуваного зображення входять так звані шкальні відбитки, отримані первинними фарбами (блакитною, пурпурною, жовтою, чорною) з кожної відповідної форми, а також так звані бінарні накладення: попарне (наприклад, блакитна + пурпурна, жовта + чорна та ін.) поєднання фарб. Пробні відбитки дозволяють оцінити правильність обраних при кольороподілі оригіналу режимів. При будь-яких недоліках, що призводять до необхідності коректури зображення або його окремих*

ділянок на фотоформі, безпосередньо на пробному відбитку роблять відповідні позначки. Далі з фотоформою працюють оператор кольоро-поділу або препрес-інженер. Видавець затверджує пробний відбиток до друку. Такий пробний відбиток є еталоном у момент приладження офсетної друкарської машини. Таким чином, пробний відбиток поєднує додрукарські стадії, із друкуванням накладу. Тому надто важливо, щоб пробні відбитки реально відповідали тій якості, що може бути отримана в процесі друкування накладу. Це не просто: проба виготовляється там же, де й кольороподіл, і організації (або фахівцеві), що виконує кольороподіл, хочеться якнайкраще подати його результат у пробі. Щоб штучно «поліпшити» результат не оптимального кольороподілу, при отриманні пробного відбитка можна змінити баланс кольорів, збільшуючи подачу однієї фарби й зменшуючи іншої. Такі штучно «скоректовані» пробні відбитки можуть візуально сприйматися нормально, відповідно до вимог видавця. Однак часто домогтися такого ж ефекту під час друкування накладу в офсетній машині практично неможливо. Щоб перешкодити штучному порушенню балансу фарб, технологічні інструкції, які регламентують процеси офсетного друку, пропонують по краю аркуша вздовж утворюючого циліндра прободрукарського офсетного верстата встановлювати суцільні смуги шириною до 100 мм всіх фарб тріади (блакитна, жовта, пурпурна) і чорної. Навіть без усіляких приладів по цих смугах при огляді пробного відбитка можна, простежити, чи рівномірно подавалася кожна фарба на відбиток: частинам зображення на відбитку, отриманим зі збільшеною подачею будь-якої фарби, відповідатимуть більш щільні ділянки суцільної шкали даної фарби. Зі зменшенням подачі фарби - навпаки: щільність ділянки шкали зменшиться. Крім цього, на пробні відбитки друкарні необхідної встановлювати спеціальні шкали оперативного контролю офсетного! друкарського процесу (ОКП). Для візуальної оцінки форми й пробних відбитків можна також використовувати шкали СПШ-К або РШ-Ф і шкали РООКА-РМ8, РООКА Ргесізіоп Меази-гіп§ 8ігір або Огеїащ СМ8-3 Соїог Сопігої Зігірз для інструмантального контролю. Фахівець! за допомогою цих шкал може оцінити якість відбитка, точність сумі-І щення, передачу напівтонів та інші показники друкарського процесу. Доцільно також, якщо ви не маєте достатнього досвіду, скористатися послугами фахівця, що добре знає репродукування кольорових зобра­жень та можливості кольороподілу й друку, здатний оцінити пробний відбиток і правильно позначити необхідну кольорову коректуру.

Про обов'язковість включення у монтаж пробного відбитка шкал і суцільних смуг кольорів, необхідних для досягнення високої якості проби, слід домовитися спеціально при укладанні договору із друкарнею, хоча поліграфічні підприємства з високим рівнем технологічної культури, як правило, ставлять контрольні шкали під час друкування пробних відбитків.

На пробних відбитках потрібно добре оцінити кожен сюжет. Підписати до друку можна тільки ті з них, котрі відповідають вимогам видавця. При цьому слід пам'ятати, що якісні відбитки не можуть бути отримані при низькій якості вихідних слайдів. Вимоги до видавничих оригіналів викладені в розділі 5.

Для отримання пробних відбитків необхідні, крім комплекту діапозитивів, їхнього монтажу, друкарські форми для кожної фарби й, нарешті, друк на прободрукарському верстаті. Все це вимагає чималих витрат, які доцільні, головним чином, при випуску високомистецької поліграфічної продукції.

Під час випуску видань високої якості необхідно отримати більшу відповідність пробного й накладового відбитків. Тому пробний від­биток виконують обов'язково на тому же папері, на якому має бути надрукований наклад видання, і при послідовності накладення фарб, що відповідає друку на офсетних машинах.

Оцінка якості пробного відбитка і його відповідності слайду буде точнішою, якщо їх переглядати в нормалізованих умовах, що не залежать від освітлення у видавництві, виробничому відділі друкарні або в цеху. Стандартні умови перегляду забезпечують так звані переглядові пристрої. Видавництво, у книгах якого постійно є кольорові ілюстрації, має подбати, щоб фахівець, котрий оцінює слайди й пробні відбитки, міг користуватися переглядовим пристроєм. Це дозволить уникнути суб'єктивних реакцій на зміну умов освітлення.

Для забезпечення високої якості накладу недостатньо виконати всі вимоги щодо одержання пробних відбитків - багато що залежить від конкретної технології друкування й роботи друкарського обладнання, і тому всі ці деталі необхідно враховувати при підготовці до друку накладу.

Цей вид проби дає результати, найближчі до накладового відбит­ка, оскільки друк виконується фарбами, які використовуються у дру­карському процесі. При виготовленні пробних відбитків на накладо- вих друкарських машинах можна відтворити навіть індивідуальні особливості друкарської машини. Цей вид кольоропроби характери» зується високою трудомісткістю й вартістю відбитка, а також низькою оперативністю, тому віддають перевагу іншим способам виготовлення кольоропроби.

Підводячи підсумки можна відповісти на запитання: навіщо потрібна кольоропроба й пробний друк? Кольоропроба як модель майбутнього відбитка необхідна:

^ операторові електронної репродукційної або комп'ютерної видавничої системи для оптимізації режиму вводу зображення і його подальших перетворень;

^ художникові видавництва для адекватної оцінки колірного рішення зображення, яке він створює, на відповідність кінцевому результату;

^ для об'єктивного регулювання договірних відносин видавництва, репроцентру й поліграфічного підприємства (кольоропроба може служити документом, який підписує замовник і виконавець);

для ефективного контролю найважливіших показників якості зображень на різних стадіях підготовки ілюстрацій видання до друку; ^ друкареві, як еталонне зображення під час друкування накладу.