Методичні вказівки

1. Визначається загальна трудомісткість робіт:

Тр = Q · t ,

де Q – річний обсяг виробництва, тис. шт.;

t – трудомісткість виробу, н/год.

2. Визначається ефективний час робочої зміни:

= ,

де РЗ – тривалість робочої зміни, годин;

ВЧ – внутрішньозмінні витрати часу з вини працівників, %;

П – нерегламентовані простої, % .

3. Визначається річний ефективний робочий час:

Ф_еф ^річ = Ф_еф ^РЗ · Т_річ,

де Т _річ – кількість днів, відпрацьованих працівником.

4. Чисельність робітників визначається за формулою

де Е – процент виконання норм виробітку, %.

Практичне заняття №5

1.5. Продуктивність праці

Продуктивність праці – це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу з іншого. Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин виділяють два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток – це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу і розраховується за формулою:

або ,

де W – продуктивність праці;

Q – обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);

Т – час, витрачений на виробництво продукції;

N – чисельність працівників.

Трудомісткість – це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг) і розраховується за формулою:

.

Для планування і аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості (технологічну, трудомісткість обслуговування, виробничу, трудомісткість управління, повну трудомісткість).

Виділяють такі методи обчислення продуктивності праці:

1. Натуральний, який характеризується показниками виробітку, обчисленими в одиницях фізичного обсягу. В такому випадку одиниці виміру обсягу продукції -т, шт., м, кг, віднесені до середньоспискового числа працівників або витрат праці: люд.-годин, люд.-днів, тощо. Приклади натуральних показників: виробіток, трудомісткість.

2. Вартісний метод характеризується вартісними показниками продуктивності праці. Вартісні показники обчислюються як співвідношення виробленої продукції в грошових одиницях до витрат робочого часу.

Приклади вартісних показників продуктивності праці:

а) валова продукція в поточних, або співставних цінах у розрахунку на одного працівника за певний проміжок часу (рік, півріччя, квартал, місяць);

б) товарна продукція в поточних цінах в розрахунку на одного працівника за певний проміжок часу (рік, півріччя, квартал, місяць);

в) реалізована продукція в поточних цінах в розрахунку на одного працівника за певний проміжок часу (рік, півріччя, квартал, місяць).

Промислові підприємства, де є незавершене виробництво можуть застосовувати наступні показники:

г) нормативна вартість обробітку (НВО), визначається як сума нормативних затрат на обробку кожного виробу, які визначаються виходячи з даних калькуляції за статтями: основна і додаткова заробітна плата працівників, відрахування на соціальне страхування, цехові витрати та інші в розрахунку на одного працівника за певний проміжок часу (рік, півріччя, квартал, місяць);

д) нормативна чиста продукція (НЧП), в розрахунку на одного працівника за певний проміжок часу (рік, півріччя, квартал, місяць). Для обчислення нормативної чистої продукції обчислюють спочатку норматив чистої продукції з кожного виду продукції (Н_чп):

Н_ЧП = З_ПР + (З_ПР х К_З ) + П_Н ,

де З_ПР – основна і додаткова заробітна плата виробничих працівників з відрахуваннями на соціальне страхування в плановій калькуляції собівартості виробу.

К_З – коефіцієнт співвідношення заробітної плати промислове виробничого персоналу до заробітної плати основних працівників;

П_Н – прибуток, встановлений на основі нормативної рентабельності.

Нормативну чисту продукції розраховують за формулою:

,

де К – обсяг виробництва кожного виду продукції;

п – кількість видів продукції.

3) Трудовий метод виміру продуктивності праці використовується в умовах випуску на підприємстві різноманітної незавершеної продукції. В якості сумірника використовуються нормо-години, тобто кількість праці, в людино-годинах, яка потрібна за нормами для виготовлення одиниці продукції. Застосування цього методу потребує добре поставленого нормування праці.

З метою визначення динаміки, або характеристики, виконання плану по продуктивності праці розраховуються індекси продуктивності, які є відносними величинами.

В умовах застосування натурального методу виміру продуктивності праці застосовується індивідуальний індекс продуктивності, який визначається за формулою:

,

де І_W – індивідуальний індекс продуктивності праці;

Q_1, Q_О – відповідно обсяг виробленої продукції в натуральному вираженні за звітний і базисний роки;

Т₁, Т_О – затрати робочого часу на виробництво всієї продукції відповідно за звітний і базисний роки.

При визначенні індексів продуктивності праці по декількох цехах або підприємствах, які випускають однорідну продукцію, слід мати на увазі, що середній виробіток продукції в цілому по групі цехів може змінюватися в результаті змін, по-перше, виробітку за одиницю часу в деяких з них, по-друге, питомої ваги окремих підприємств з високим рівнем продуктивності праці. Індекс продуктивності змінного складу визначають за формулою:

.