62. Гендерні тенденції розвитку суч. України

Гендер – це складне соціальне явище, у якому відображено розбіжності між чоловічим і жіночим у соціальній ролі, поведінці, ментальних та емоційних характеристиках.

Важливим аспектом формування гендерної культури в демократичній Україні є роль жінок у сьогоднішньому українському політикумі. Зараз світова громадськість поступово починає позбавлятися стереотипу «політика – не жіноча справа», і Україна в даному випадку не є виключенням. Цілком доречним тут буде згадати українських політичних діячок Юлію Тимошенко та Наталію Вітренко, яких було декілька разів визнано «Жінкою року». Ще один народний депутат України – Тетяна Бахтєєва, вже в перші місяці власної депутатської діяльності привернула увагу громадськості саме «жіночими» якостями своєї особистості: відкритістю, емоційністю, доброзичливістю та натхненним й активним ставленням до власних обов’язків. Загалом, імідж жінки-політика є більш складним, ніж образ політика-чоловіка. Адже, як

говориться в популярному рекламному ролику, «тільки для жінки властиво поєднувати дієвість і ніжність», і сфера політики та державних структур тут також не є виключенням з правил. Сьогодні перед українським суспільством стоїть завдання сформувати більш тонку та розвинуту систему диференціацій

між жінкою і чоловіком, враховуючи при цьому специфіку змін навколишньої соціально-політичної реальності. Формування гендерної культури демократичного суспільства включає наступні аспекти: приділення необхідної уваги питанню гендерної культури в освітній сфері; наявність гендерної стратегії, тобто довгострокового планування збалансованого суспільного розвитку; активна боротьба з сексистскими настроями у суспільстві; надання жінкам більш широких функцій у політиці, економіці, культурній сфері тощо; централізація та державна підтримка жіночого руху; забезпечення більш широкого жіночого представництва в органах влади.Серед основних проблем становлення гендерної культури в Україні слід назвати такі: формальна декларація гендерної рівності за відсутністю конкретних дій у її формуванні (почасти присутня символічна активність, наприклад, призначення 1-2 жінок на керівні посади); «замовчування» або відкрите невизнання існування гендерних проблем у суспільстві; невизнання комплексного характеру проблеми становлення гендерної культури; недостатньо розвинута стратегія формування гендерної культури у закладах освіти; поверхневий погляд при визначенні найбільш гострих гендерних питань; вузька соціальна база, розрізненість та елітарний характер жіночого руху; відсутність необхідної підтримки з боку держави.

Таким чином, гендерна рівність, так само як і права людини, є одним з головних принципів, на яких будується демократичне суспільство. Рівень розвитку демократії і статус жінки і чоловіка мають глибинний і дуже тісний зв’язок. Гендерна нерівність, «тоталітаризм свідомості», яким є визнання за норму підпорядкованих відносин викликає соціальне напруження та сприяє розвитку антидемократичних тенденцій у соціально-політичному житті країни. Тому розбудова демократії має включати формування демократичної гендерноїкультури, яка передбачає комплексний підхід до вирішення гендерних проблем,починаючи від освітньої сфери і закінчуючи органами влади.