12.Поняття, значення і правові основи фінансового контролю в Україні.

Фінансовий контроль – це цілеспрямована діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, спрямована на додержання законності, фінансової дисципліни та раціональності у забезпеченні реалізації фінансової діяльності держави, тобто мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою виконання завдань і функцій держави й ефективного соціально-економічного розвитку всіх суб'єктів фінансових відносин.

Унаслідок реалізації завдань фінансового контролю відбувається зміцнення фінансової дисципліни усіх учасників фінансово-правових відносин.

Об'єктом фінансового контролю виступає фінансова діяльність підприємницьких структур, бюджетних установ та організацій, фінансово-кредитних інститутів тощо, які здійснюють фінансову діяльність.

Предметом контролю є фінансові операції, пов'язані зі створенням та використанням фондів коштів.

Проте об'єкт фінансового контролю є значно ширшим, ніж просто перевірка фінансових ресурсів, оскільки в кінцевому підсумку відбувається контроль і за використанням матеріальних, природних, трудових ресурсів у ході опосередкування фінансовими відносинами процесів національного виробництва та перерозподілу.

Саме завдяки проведенню фінансового контролю виявляються недоліки не тільки в конкретній установі. Вони є свідченням недосконалості чинного законодавства або правозастосовної практики, тому фінансовий контроль, забезпечуючи «зворотний зв'язок», допомагає усунути недоліки і сприяє прийняттю досконаліших управлінських рішень.

За допомогою фінансового контролю забезпечується законність у фінансовій і господарській діяльності. Він є одним із засобів запобігання безгосподарності, виявлення фактів зловживань, марнотратства.

Норми, що регулюють фінансовий контроль, містяться у правових актах, що регламентують діяльність органів, які, в тому числі здійснюють заходи фінансового контролю. Такими НПА є Конституція України, Бюджетний кодекс України, Податковий кодекс України, Реґламент Верховної Ради України, Закон України «Про Рахункову палату», Положення про Міністерство фінансів України, Положення про Державну казначейську службу України, ЗУ «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», ЗУ «Про державну податкову службу в Україні», ЗУ «Про аудиторську діяльність» тощо.

13.Види фінансового контролю.

1) за сферами:

А) бюджетний;

Б) податковий;

В) банківський;

Г) валютний;

Ґ) готівковий;

Д) за використанням реєстраторів розрахункових операцій.

2) за зіставленням часу проведення контрольних операцій із часом проведення підконтрольних операцій:

А) попередній (планування, проекти актів, рішень, фінансових операцій; наприклад, аналіз обґрунтованості бюджетних запитів Мінфіном при розробці проекту Держбюджету; аналіз Рахунковою палатою НП актів у сфері фінансів; контроль казначейством шляхом реєстрації прийнятих бюджетних операцій розпорядниками бюджетних коштів);

Б) поточний (під час здійснення фінансових операцій; наприклад, органи казначейства під час списання коштів із рахунку бюджетних установ);

В) наступний, або ретроспективний (переважна більшість контрольних операцій. Наприклад, податкова інспекція за сплатою податків);

3) за співвідношенням контрольного та підконтрольного суб’єктів:

А) зовнішній (уповноваженими органами, аудиторами, аудиторськими фірмами);

Б) внутрішній (власником або уповноваженими підрозділами);

4) за обов’язковістю:

А) обов’язковий (вимоги законодавства);

Б) ініціативний (на розсуд власника).

Аудиторський контроль – зовнішній ініціативний, може бути й обов’язковим (річний баланс установ, чия фінансова звітність підлягає оприлюдненню – банки, страхові компанії, публічні акціонерні товариства);

5) за суб’єктами:

А) загальнодержавний (позавідомчий) – здійснюють податкові та митні органи;

Б) внутрішньовідомчий – у рамках міністерств, відомств, державних служб;

В) внутрішньогосподарський – у межах юридичної особи;

Г) аудиторський (незалежний);

6) за місцем проведення:

А) виїзний – за місцезнаходженням підконтрольного об’єкта/його власності;

Б) невиїзний, у т.ч. камеральний (невиїзна перевірка податкової декларації) – за місцезнаходженням податкового органу;

В) зустрічний – зіставлення даних пов’язаних документів контрагентів для перевірки реальності фінансових операцій і повноти/достовірності їх відображення у звіті;

7) за періодичністю:

А) плановий – згідно з планом-графіком перевірок; не частіше, ніж 1 раз на рік; повідомляють за 10 днів; тривалість перевірки не перевищує 30 (великі підприємства), 20 (середні) і 15 (малі) днів;

Б) позаплановий – неперіодичний; не повідомляють заздалегідь; після певних фактів; не частіше 1 разу на квартал (але податкові не обмежені); тривалість перевірки не більше 15, 10 і 5 днів. Підставами для позапланових перевірок є:

• неподання декларації у встановлений строк;

• виявлення можливих фактів правопорушень і якщо протягом 10 днів немає відповіді на письмове запитання податкової;

• реорганізація/ліквідація підконтрольного об’єкта.

Ревізії контрольно-ревізійної служби тривають не більше 30 (планова) та не більше 15 (позапланова)

Документами для перевірки є копія наказу про проведення перевірки, направлення перевірки та службові посвідчення перевіряльників;

8) за джерелами:

А) документальний;

Б) фактичний.