5.Система фінансового права як галузі.

Фінансове право – галузь права, що має 6 підгалузей, які, по суті, є утвореннями з галузевою автономією (тобто кожна підгалузь має свій предмет і метод).

І. Підгалузь бюджетного права:

А) інститут бюджетного устрою (склад, принципи бюджетної системи, порядок розподілу видатків і доходів; міжбюджетні відносини);

Б) інститут бюджетного процесу (порядок розробки проекту Держбюджету, його ухвалення, виконання, контролю та звітування про виконання бюджету);

В) інститут розрахунково-касового обслуговування бюджетних коштів;

Г) інститут кошторисно-бюджетного та програмно-цільового фінансування;

Ґ) інститут державного та муніципального боргу;

Д) інститут державного та муніципального кредиту;

ІІ. Підгалузь податкового права:

А) загальні положення (поняття, принципи, суб’єкти та види податків і зборів);

Б) податково-зобов’язальне право:

- загальна частина;

- особлива частина (субінститути в розрізі кожного з податків і зборів);

В) податково-процедурне право (податкові процедури – облік, контроль, декларування тощо);

Г) податково-деліктне право (перелік, склади деліктів, міра відповідальності за них);

Ґ) міжнародне податкове право (міжнародні угоди з уникнення подвійного оподаткування, правова допомога з податкових справ);

ІІІ. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування (Пенсійний фонд і три фонди соціального страхування – від безробіття, від тимчасової втрати працездатності та від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Використовується страховий метод. Регулюється Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою Постановою Пенсійного фонду України);

ІV. Підгалузь банківського права;

V. Підгалузь валютного права (валюта, валютні цінності, статуси національної валюти, закордонних валют, здійснення валютних операцій тощо);

VI. Підгалузь емісійного права (випуск національної валюти, обіг, заміна банкнот, транспортування тощо).

6.Поняття, предмет і метод фінансового права як галузі.

Фінансове право – це публічна галузь права, яка містить сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі створення, розподілу і використання фондів коштів держави та органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх завдань і функцій.

Предмет фінансового права – це суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності держави.

До предмету фінансового права входять:

1. відносини щодо фінансової діяльності держави, в тому числі щодо здійснення фінансового контролю.

2. бюджетні відносини:

- бюджетний устрій;

- бюджетний процес.

3. податкові відносини – це однорідні суспільні відносини, що визначають порядок надходження коштів від платників до бюджетів (державного і місцевого) у формі податків і зборів. 

4. грошово-кредитні відносини:

- банківські відносини – це відносини щодо здійснення банківських операцій та надання банківських послуг;

- грошовий обіг та розрахунки (готівкові та безготівкові);

- відносини валютного регулювання та валютного контролю.

Предметом науки фінансового права є вся сукупність знань про фінансове право, фінансову діяльність держави.

Метод правового регулювання – сукупність юридичних прийомів і засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання якісно однорідних, відокремлених відносин.

Метод правового регулювання у фінансовому праві такий самий, як і в усіх галузях публічного права.

У фінансовому праві суб'єкти нерівні. Сторона, що виражає публічний фінансовий інтерес, завжди наділена владними повноваженнями. У цьому й полягає сутність методу владних приписів. Особлива важливість фінансових правовідносин для держави і місцевих органів самоврядування не дозволяє обом сторонам ніяких дій, не передбачених нормативно-правовим актом. Отже, метод владних приписів у фінансовому праві, на відміну від інших галузей права, стосується не лише сторони відносин, яка є підвладною.

У фінансовому праві використовуються й інші методи регулювання відносин, але вони, як правило, застосовуються як додаткові: рекомендації, узгодження. 

Наприклад, відповідно до частини 3 статті 16 Бюджетного кодексу України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати місцеві внутрішні запозичення. Відповідно до частини 1 статті 50 Податкового кодексу України (ПодКУ), платник податків має право не подавати уточнюючий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Відповідно до пункту 46.4 статті 46 ПодКУ, якщо платник податків вважає, що форма податкової декларації, визначена центральним контролюючим органом, збільшує або зменшує його податкові зобов'язання, всупереч нормам Податкового кодексу з такого податку чи збору, він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці в податковій декларації.