- •2.Cучасна укр мови та II ознаки. Мовна норма. Усна й писемна мова. Функції мови.
- •Функції мови:
- •3. Рідна мова. Національна мова. Державна мова
- •4. Лексикографія як наука. Типи словників. Словники у професійному мовленні
- •5. Стиль та жанр укр. Літ. Мови. Функціональні стилі укр. Літературної мови та сфери їх застосування.
- •6.Науковий стиль у професійному спілкуванні. Лексико-стилістичні мовні засоби наукового стилю та його підстилів
- •7. Офіційно – діловий стиль, його варіанти, лексико – стилістичні мовні засоби
- •8.Публіцистичний стиль: добір лексики. Особливості розмовного стилю української мови.
- •9. Документ та його ознаки. Призначення і класифікація сучасних ділових паперів.
- •10.Формуляр службового док-та та рівень його стандартизації Склад ревізитів док-тів, вимоги до їх змісту та оформлення.
- •3. Основні правила оформлення реквізитів
- •11. Загальні вимоги до укладання й оформлення док-тів. Оформлення сторінки та тексту док-та
- •12. Особливості вживання іменникових форм у ділових паперах
- •15. Числівники в ділових паперах.
- •16.Мова і професія. Професійна лексика. Місце професіоналізмів в офіційних писемних документах.
- •Особливості професійної лексики
- •Використання
- •17. Терміни та канцеляризми в професійному спілкуванні. Нормування, кодифікація й стандартизація термінів.
- •18. Особливості вживання та перекладу дієприкметників та дієприкметникових зворотах у науковому стилі.
- •19. Особливостi усного I письмового дiлового спiлкування, культура письмового дiлового спiлкування
- •20. Види, типи і форми (жанри) професійного спілкування
- •21. Телефонна розмова як різновид усного ділового спілкування
- •22. Публічний виступ. Внутрішня структура та композиція виступу. Найголовніші вимоги до мови оратора. Мовні засоби переконування
- •23.Публічні виступи(заява, доповідь, промова, лекція, бесіда)
- •24.Мовленнєвий етикет як феномен і виразник кожного народу
- •25. Суржик. Зайві слова в діловому мовленні
- •26. Культура усного ділового мовлення. Усне спілкування як інструмент професійної діяльності. Мнологи. Діалоги. Полілоги.
- •27. Іншомовні слова в діловій українській мові.
- •28. Колективні форми (нарада, дискусія) фахового спілкування
- •30.Основні норми української літературної вимови
30.Основні норми української літературної вимови
Розділ мовознавства, який вивчає правила єдиної літературної мови, називається орфоепією. При характеристиці особливостей вимови звуків використовується фонетична транскрипція, зокрема такі знаки:
(') — відображення м'якої вимови;
(;) — позначення подовженої вимови приголосних.
Основними нормами української літературної вимови є такі:
1. Під наголосом усі голосні звуки української мови виголошуються чітко, виразно, відповідно до написання, наприклад; буря [бур'а], закон [закон.
2. Голосні [а], [у], [і] в ненаголошеній позиції вимовляються повнозначно і ясно, відповідно до написання; валюта [вал'ута], твору [твору], розмір [розм'ір].
3. Ненаголошені [є], [и] часто у вимові взаємно зближуються і вимовляються як [є11] або [ие], наприклад; реквізит [ре"кв'ізит], підпис [п'ідпи'с].
4. Ненаголошений [о] здебільшого вимовляється виразно і чітко.У позиції перед наголошеним складом з [у] ненаголошений [о] часто вимовляється як [оу].
5. Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимовляються дзвінко: хліб [хл'іб], досвід [досв'ід], сторож: [сторож], мороз [мороз]. Зміна приголосних на глухі у цих позиціях є порушенням орфоепічних норм літературної мови.
В окремих випадках перед глухими приголосними дзвінкий [г] вимовляється як [х]: нігтик [нуітиек], кігтя [куіхт'а].
6. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слів вимовляються дзвінко: вокзал [воґзал], молотьба [молод'ба].
7. Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф], а також звук [р] вимовляються твердо майже в усіх випадках, зокрема послідовно в кінці слова або складу: осіб [ос'іб], кров [кров], ], верф [верф], повір [пов'ір], секретар [сеикреитар], серйозний [сеирйозний]. Напівпом'якшені вони перед [і]: біржа [б'іржа], пінта [п'інта], мінус [м'інус], ефір [еиф'ір], гіркий [г'іркий], в іншомовних словах: бюро [б'уро], Мюнхен [мунхеин], пюре [п'уре]) та у словах на зразок свято [св'ато] цвях [ц'в'ах], тьмяний [т'м'аний].
8. Задньоязикові приголосні [г], [ґ], [к], [х], як правило, тверді: гиря [гир'а], геолог [геиолог], ґанок [ґанок], килим [килим], хиткість [хитк'іс'т']. Пом'якшуються вони тільки перед [і] та в деяких іншомовних словах: кіоск [к'іоск], хірург [х'ірург], енергія [еинерг'ійа], кювет [к'увет], гюйс [г'уйс].
9. Приголосний [ц] у кінці слів вимовляється м'яко, за винятком іншомовних слів: кінець [к'інец'], хлопець [хлопеиц'], палець [палеиц'].
10. Розрізняються приголосні — проривний ґ і щілинний г.
11. В іншомовних словах звук [і] після іншого голосного обов'язково йотується.
12. В іншомовних словах буквосполученню іє завжди відповідає звукосполучення [ійе] (гігієна [г'іг'ійена]).Вживання у таких словах нейотовано-го [є] є неправильним.