23.Публічні виступи(заява, доповідь, промова, лекція, бесіда)

Публічний виступ – це різновид усного спілкування.

Залежно від змісту, призначення, форми публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, заява, репортаж.

Доповідь - один з видів монологічного мовлення: публічне, розгорнуте, офіційне повідомлення з певного питання, засноване на залученні документальних даних. Доповідь поділяється на ділову та звітну.

Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання проблем.

Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У звітній доповіді мусить бути чітко окреслена мета, характер і завдання, до кожного положення підібрані аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати.

Промова - це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.

Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо. Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми. В агітаційній промові, як правило, роз’яснюють чи з’ясовують певні питання, пропагують певні думки, ідеї тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя. Ювілейна промова присвячується певній даті. Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю, спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених в ній фактів. Частіше цей виступ зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.

Лекції бувають: навчально-програмові (становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни), настановча-вступні (має на меті познайомити з предметом), оглядові(мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета). Як правило, лекція має традиційно чітку структуру: вступ (зачин до теми обраної лекції, її актуальності в часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним), основна частина (викладено, послідовно і логічно розкрито стрижневе питання лекції), висновки (мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне).

Бесіда — це агітаційний виступ, що проводиться з невеликою кількістю учасників. У бесіді викладаються найголовніші положення теми, даються відповіді на запитання.

Репортаж — це жива розповідь очевидця про якусь подію суспільного життя. Темою репортажу можуть бути політична чи виробнича подія, спортивні, культурні заходи.

24.Мовленнєвий етикет як феномен і виразник кожного народу

Мовленнєвий етикет є однією із важливих сторін людського спілкування, — це сукупність значною мірою стандартизованих висловів, що складають собою стереотипи мовлення, готові формули з певною синтаксичною структурою і лексичним наповненням. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у поширених побутових ситуаціях.

Мовленнєва ситуація відбувається за безпосередньої участі мовця і адресата-співрозмовника(етикетна ситуація завжди діалогічна, бо передбачає спілкування, навіть, якщо її учасники (мовці) розділені часом чи простором). Систему мовленнєвого етикету нації складає сукупність усіх можливих етикетних формул. Структуру ж його визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. За допомогою мовленнєвого етикету відбувається соціальний вплив комунікантів один на одного, що характерно для спілкування взагалі, а в мовленнєвому етикеті виявляється особливо яскраво.

З точки зору ж стилістики мовленнєвий етикет - явище надстильове, не прекріплене до жодного стилю. Найтиповішою формою вияву мовленнєвого етикету є усне контактне спонтанне діалогічне мовлення. Але мовленнєвий етикет не належить до розмовного мовлення, а тим більше до розмовного стилю (хоча найбільш повно мовленнєвий етикет виражається саме в усному розмовному мовленні). 

Вибір стандарту мовленнєвої поведінки, етикетних формул залежить від соціальних якостей (статусу, віку, освіти) адресата мовлення у їх стосунку із якостями автора висловлювання, і від характеру взаємин між комунікантами, ступеня їх знайомства і близькості та інших конкретних ситуацій мовлення.

Норми і правила поведінки, що їх сповідує національна спільнота, – відтворюють рівень і стан її зрілості, досконалості, цивілізованості, самодостатності. Бо взаємини між людьми віддзеркалюють саму сутність народної психіки, народного характеру. Українство із споконвіку притаманними йому рисами – доброзичливістю, чутливістю, гуманізмом, етичною культурою – виробило розвинуту систему мовленнєвого етикету – умовних стереотипів спілкування, в підґрунті яких – прагнення до порозуміння, злагоди, ґречності.

Загальноукраїнські правила і норми мовленнєвого етикету поширені на всіх теренах, де проживають українці. Але поряд із ними – не замінюючи, а швидше доповнюючи їх – вживаються і дещо відмінні засоби поштивого спілкування, засновані на місцевих традиціях, звичаях, обрядах і віруваннях. 

Культура спілкування — не просто культура вибору ефективних стратегій і тактик, в основі яких лежать гуманістичні комунікативні установки, знання та вміння, а й говоріння та слухання, це активне використання правил і норм гуманістичної етики, постійне дотримання вимог службового етикету.