27. Іншомовні слова в діловій українській мові.

Мова — дивосвіт, духовна планета, на якій живе виплекана людиною незліченна кількість слів. (І. Вихованець)

 

До словникового складу української мови входить значна кількість запозичених слів, які міцно засвоєні українською мовою, не потребують коментарів чи перекладу. Як свої сприймаються, наприклад, слова, що прийшли із грецької мови (миска, оладка, мак, м'ята, театр), латинської (адвокат, конституція), німецької (майстер, цех, вексель), французької (прем'єр, аванс), англійської (трамвай, клуб, мітинг) та ін.

Розрізняють кілька причин засвоєння іншомовних слів. По-перше, часто вони запозичуються разом із поняттям. Такі слова звичайно не мають українських відповідників, наприклад, іменники політика, спортсмен, футбол, тунель. Другою причиною запозичень є прагнення деталізувати уявлення про предмет, назва якого вже існує в мові. Наприклад, слово джем означає різновид варення, десерт — це солодощі, які подають після обіду, госпіталь — медичний заклад для лікування військовослужбовців, лайнер — велике швидкохідне судно, імпорт — ввіз товарів з-за кордону, стаєр — бігун на довгі дистанції. Третьою причиною запозичення є прагнення замінити описовий вираз, словосполучення одним словом: транспорт — замість "засоби пересування", мотель — замість "готель для автотуристів", турне — замість "подорож по круговому маршруту".

Слід бути обережними й уважними під час використання у діловому мовленні іншомовних слів. Якщо іншомовні слова можна замінити відповідними українськими, то їх вживання - недоречне. Якщо ж іншомовні слова ввійшли до активного словника міжнаціонального спілкування, тоді їх можна використовувати в окремій ділових паперах, що стосуються питань угоди чи міжнародних проблем. Це лексика з фінансової сфери обслуговування: банк, фінанси, бюджет, факсиміле, авізо тощо.

Аби правильно вживати іншомовні слова, варто дотримуватися таких рекомендацій:

а) не ставити у текст іншомовні слова, коли є відповідники в українській мові;

б) вживання іншомовного слова в діловодстві допустиме лише в тому значенні, в якому воно зафіксоване в словниках;

в) не користуватися в одному і тому ж документі іншомовним словом і його українським відповідником на позначення того самого поняття. Бажано користуватися в таких випадках національною мовою.

Подаємо ряд слів іншомовного походження, що часто вживаються у діловому мовленні і, на жаль, не завжди доречно. Зверніть увагу на їх українські відповідники:

апелювати — звертатися; аргумент — підстава, доказ; брокер — посередник;

генеральний — загальний, головний; дебати — обговорення;

дефект — недолік, вада, ґандж; домінувати — переважати;

екстраординарний — особливий; координувати — погоджувати;

прерогатива — перевага; репродукувати — відтворювати; симптом — ознака

фіксувати — записувати; цейтнот — нестача часу; шеф — голова, керівник

28. Колективні форми (нарада, дискусія) фахового спілкування

Наради дають змогу спільно аналізувати важливі питання й висловлювати свої думки та пропозиції, приймати рішення. Проблема, яка виноситься для обговорення па нараду, може мати будь-який характер На нараді ви¬являються погляди зацікавлених сторін на проблему. Нараду як правило, проводить її керівник. Тому її результати залежать передусім від ньогоЗавдання головуючого :відкрити нараду й у короткому вступному слові охарактеризувати проблему, яку треба обговорити. Під час наради керівник має заохочувати людей до висловлювання думок, постійно систематизувати їх і періодично підсумовувати висловлені думки, ставити на обговорення нові питання. Наприкінці головуючий має підбити підсумки. На практиці склалися певні етичні норми: якості керівника безпосередньо впливають на поведінку присутніх; учасники мають бути спроможні розв’язати проблему, а оставлена проблема має відповідати рівню ЇЇ учасників; усі висловлені на нараді думки мають бути враховані i проаналізовані; завдання для колективного вирішення треба формулювати так, щоб його виконання могло змінити ситуацію. обговорення має бути вільним, щоб думки проголошувались невимушено рішення, яке прийняте колегіально, але, як з ясувалося потім, є помилковим, коригується шляхом нового колективного розгляду без пошуку винного за невдало внесену пропозицію. Отже, нарада є важливою формою ділового спілкування. Вона буде ефективною, якщо її учасники дотримуватимуться певних етичних норм, принципів і правил спілкування.Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв’язання проблеми. При проведеннi дискусii спочатку формують ii тему.Добір теми багато в чому визначає ефективність дискусії. Звичайно, краще формулювати її проблемно. На обговорення не бажано виносити понад п’ять питань. Якщо тема складна, доцільно зробити невеликий вступ, щоб учасникам дискусії було легше визначитись щодо основних понять.Далi обговорюються ті питання, які були винесені на порядок денний. до поведінки учасників дискусії також є певні вимоги. По-перше, вони мають підготуватися до обговорення обраної теми й виявити готовність викласти свою позицію. По-друге, кожен повинен уважно слухати інших і чути, про що саме вони говорять. По-третє, всім бажано поводитися відповідно до етичних норм поведінки. Не слід перетворювати дискусію на суперечку, не можна перебивати того, хто виступає, робити зауваження щодо особистіших якостей учасників.Заключний этап:  підбиття підсумків.За звичай проводиться кeрiвником дискусii.Про результативність дискусії можна говорити тоді, коли в учас¬ників сформувалася певна думка щодо обговорюваного питання або підтвердилися погляди, що їх мав дехто з присутніх до початку ко¬лективного обговорення

№29. Різновиди наукових робіт, їх призначення, структура, вимоги до змісту, особливості оформлення (план, тези, конспект, анотація, реферат, курсова, бакалаврська та дипломна роботи).

План — це заздалегідь передбачений порядок дій чи викладу чого-небудь. План складають з метою впорядкування прочитаного або дослідженого матеріалу для послідовного його викладу в письмовій та усній формі.

Тези — це стисло сформульовані основні положення тексту. Для складання тез можна поділити текст на фрагменти. Фрагмент — це два й більше абзаців тексту, які об'єднано змістовно. Далі записують головне положення фрагмента або самостійно його формулюють.

Конспект - це короткий або докладний перероблений автором письмовий виклад якої-небудь роботи: твору, лекції, доповіді, або одного першоджерела. Дуже важливо виділяти в конспекті загальні положення, заголовки, теореми й формули. Текст такої копії й називається конспектом, а процес його написання - конспектуванням.

Анотація - це короткий виклад основної суті, змісту статті, твору, роботи з обов'язковою характеристикою їхньої спрямованості, цінності, призначення. Звичайно в анотації пишеться короткий висновок.

Реферат — це науково-технічний документ, який містить вичерпну систематизовану інформацію за вибраною темою (приблизно на 25-60 сторінках формату А4), передбачає виклад матеріалу на основі спеціально підібраної літератури та самостійно проведеного дослідження.

Структура реферату

• титульний аркуш;

• зміст;

• перелік умовних позначень, символів, одиниць скорочень і термінів (за необхідності);

• вступ;

• суть реферату (основна частина);

• висновки;

• список використаних джерел (перелік посилань);

• додатки (за необхідності).

Особливості оформлення:

Наукова робота може бути рукописною, надрукованою машинописним способом або за допомогою комп’ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210×297 мм). Текст роботи друкують, дотримуючись таких розмірів берегів:

• верхній, лівий і нижній — не менше 20 мм,

• правий — не менше 10 мм.

Розмір шрифту — не менше 12 (стандарт — 14).

Абзацний відступ повинен бути однаковим упродовж усього тексту роботи і дорівнювати п’яти знакам.

Не допускається розміщувати назву розділу, підрозділу, а також пункту й підпункту у нижній частині сторінки, якщо після неї розміщено тільки один рядок тексту.

Текст основної частини роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти.

Назви установ, організацій, фірм, програмних засобів, прізвища, та інші власні назви у тексті роботи наводять мовою оригіналу.

Курсова робота - самостійна наукова робота студента інституту, яку він виконує під під керівництвом викладача. Написання курсової роботи дозволяє сформувати у студента практичні навички самостійної роботи і навчити методам сучасних наукових досліджень.

Курсова робота складається з наступних частин:

1. Титульний лист.

2. Вступна частина з обгрунтуванням актуальності і новизни теми.

3. Огляд літератури.

4. Дослідження по темі курсової роботи

5. Результати та їх обговорення.

6. Висновок

7. Список використаної літератури.

У вступній частині слід позначити актуальність обраної теми, описати ступінь її розробленості в працях вітчизняних та зарубіжних авторів, сформулювати мету і завдання курсової роботи. Обсяг становить 2-3 сторінки.

Огляд літепратурних джерел має містити всю необхідну інформацію з обраної теми курсової роботи та обгрунтовувати її вибір, підкреслювати погано вивчені моменти і підводити до формулювання цілей і завдань роботи.

У практичній частині необхідно описати використовувані методи та методики дослідження, а так само описати отримані результати. Отримані результати наводяться у формі таблиць або графіків.

У висновку курсової роботи необхідно привести основні результати проведеного дослідження, а також висновки, зроблені вами в процесі дослідження Обсяг укладення становить 3-4 сторінки.

Список використаної літератури складається за правилами бібліографічного опису. Всі використані літературні джерела розташовуються в алфавітному порядку і пронумеровується.

Бакалаврська робота – це кваліфікаційний документ, на підставі якого визначається рівень кваліфікації та здатність до професійної діяльності. Проектна робота містить пропозиції студента щодо вдосконалення існуючих алгоритмів, розробки нової інформаційної системи та технології розв'язання задач, а також повністю чи частково реалізована в практичній реальності.

Вимоги до бакалаврської роботи:

1. Обсяг бакалаврської роботи - до 60 сторінок друкованого тексту.

2. Структура бакалаврської роботи:

• реферат (1 crop.);

• зміст (1 стор.);

• вступ (2-3 crop.);

• теоретичний розділ (15-20 стор.);

• проблемно-аналітичний (15-20 стор.);

• практичний - напрямки вирішення проблеми (5-10 стор.);

• висновки (2-3 стор.);

• список використаної літератури;

• додатки.

3. Загальний зміст відображає розділи бакалаврської роботи з нумерацією сторінок. Окремі розділи, які відображають суть та логіку викладення матеріалу роботи, поділяються на підрозділи (параграфи). "Вступ" та "Висновки" не нумеруються.

Дипломна робота - це кваліфікаційне навчально-наукове дослідження студента, яке виконується на завершальному етапі навчання у вищому навчальному закладі.

Дипломною роботою передбачено систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практичних знань зі спеціальності та застосування їх при вирішенні конкретних наукових, виробничих та інших завдань.

До дипломних робіт висуваються такі основні вимоги:

- актуальність теми, відповідність її сучасному стану певної галузі науки та перспективам розвитку, практичним завданням відповідної сфери;

- вивчення та критичний аналіз монографічних і періодичних видань з теми;

- вивчення та характеристика історії досліджуваної проблеми та її сучасного стану;

- чітка характеристика предмета, мети і методів дослідження;

- узагальнення результатів, їх обґрунтування, висновки та практичні рекомендації.