6. Відеорепортаж.

Поняття інформаційного телесюжету, крім відеозамітки, охоплює і відеорепортаж. Цей різновид відеосюжету телебачення, на відміну від відеозамітки, характеризується ширшою подачею та осмисленням матеріалу, глибшим розкриттям події. За визначенням С. М. Гуревича, "репортаж - це оперативна, динамічна, емоційна розповідь про подію, що вирізняється наочністю, документальністю, активною роллю автора, який виступає як свідок або учасник цієї події^-". Вважаємо, що це визначення, запропоноване багато років тому стосовно газетного жанру, влучно характеризує і жанр відеорепортажу, тому його з повним правом можна перенести в теорію телевізійної журналістики.

Першооснова відеорепортажу - у газеті. Документальний кіне­матограф, використавши репортажну форму відображення дійсності, реалізував її наочність - обов'язковий елемент репортажу, що переда­ється у газеті, ясна річ, лише словесно. З кіноекрана репортажна форма перейшла у телевізійну журналістику. Тут вона не зазнала сут­тєвих змін, хіба що на неї благодатно вплинула можливість високої оперативності. Лише у цьому можна вбачати перевагу телевізійного репортажу над його попередником у документальному кіно. Та все ж якщо говорити про певні зміни, зумовлені специфікою телевізійної інформації, то, гадаємо, варто було б виділити таку необхідну якість репортажу на телеекрані, як його словесну подачу від першої особи. Персоніфікованого слова потребує специфіка документальності те­леекрана - його камерність, необхідність налагодження бажаного кон­такту з телеглядачем, посилення ефекту присутності, ефекту співучас­ті. Все це зумовлює словесну подачу репортажу в розмовному плані.

У подієвому відеорепортажі, як і в його аналогах у газеті, на радіо, в кіно, не може бути вимислу. Навіть найменша невідповід­ність закадрової розповіді журналіста тому, що глядач бачить на ек­рані, знижує ефективність репортажу. Випадки невідповідності між словесним рядом і зоровим, їхнє розходження ще часто трапляються на телебаченні, особливо в практиці місцевих студій. Завдання поля­гає в тому, щоб уміло доповнити відеокадри коментарем, збагатити зоровий образ узагальненими висновками і в жодному разі не дуб­лювати те, що телеглядач бачить і розуміє без зайвої допомоги.

Дещо поступаючись прямому телерепортажу в оперативності, у силі впливу, завдяки більшому ефекту присутності, інформаційний відеорепортаж виграє в успадкованій від кінематографа можливості відбору матеріалу для знімання, вільного переходу від об'єкта до об'єкта. Дуже важливою для відеорепортажу, який використовують у рамках інформаційної програми чи випуску новин, є його можли­вість висвітлити за короткий проміжок часу набагато більше фактів, ніж це може зробити "пряме" телебачення.

Специфічні умови сприйняття інформації з телеекрана зумов­люють необхідність забезпечення емоційності відеорепортажу, використання у ньому яскравих деталей, ведення розмови з глядачем. Такі риси особливо властиві репортажеві-спостереженню, репортажеві-роздуму. Хоча й головне його зав­дання інформаційне, це швидше ре- портажна зарисовка, один із "гіб­ридних" жанрів телебачення, що ви­різняється теплотою, задушевністю, тому його сприймають легко, із заці­кавленням.

Окремо розглянемо репортаж з місця події, який готують за допомогою пересувної телевізійної станції (ПТС). В цьому жанрі немало спільного і з його аналогами в газеті, на радіо, в кінематографі, і з телевізійним кіно- чи відеорепор- тажем для інформаційної програми. Це документальність, оператив­ність, наочність, динамічність, емоційність, інші риси. Зрозуміло, що на телебаченні цих якостей досягають за допомогою характерних ви­ражальних засобів і, звичайно, іншими шляхами. В цьому якраз і відмінність телевізійного репортажу, передусім, від газетного. У га­зеті він є розповіддю про подію, а на телебаченні, як правильно зазначають дослідники, "це сама подія, що постає перед глядачем в момент її здійснювання. У газеті наочність - це якість, що виникає внаслідок певної суми зусиль, майстерності, особливих стилістичних прийомів журналіста. В телебаченні наочність - це природна, "вро­джена" властивість. І в результаті головна функція репортера-газетяра - функція словесно-описова (відтворення "словесного портрета" події, що вже відбулася) - заміняється в телебаченні коментарем до події, що відбувається на очах у репортера й аудиторії одночасно".

Якщо у газетному репортажі, як відомо з теорії преси, розповідь про подію визначена активною роллю автора, то вже телевізійний репортаж просто немислимий без журналіста-репортера, який пояс­нює побачене, йдучи за розвитком події. Тому неправомірно лише за однією ознакою (наявність ПТС) зарахувати до жанру репортажу трансляцію вже хоча б тому, що в такій передачі нема репортера.

Ще не так давно теоретики і практики трактували телерепор­таж як передачу з місця події лише в момент її перебігу. У дослі­дженнях, без сумніву, перебільшували таку властивість, як сьогочас­ність, тобто одночасність реальної дії та її перегляду на телеекрані. Нині запис репортажів на відеострічку дає змогу відтворити оте "виникнення на очах". Водночас "прямий" телерепортаж і надалі є най- оперативнішим жанром телевізійної інформації. Інша річ, що гро­міздка пересувна телестанція не може конкурувати з мобільною відеокамерою у підготовці коротких репортажів для інформаційних програм. Використання цього знімального засобу дає змогу наблизити подію до моменту її показу, спростити схему підготовки репортажу. У будь-якому місці, де є підключення до відповідного ка­белю або космічної станції зв'язку, можна передати на телестудію щойно зафіксовану подію.

Телерепортаж можна підготувати і за допомогою слайдів. У такому репортажі є немало спільного з кіно- чи відеосюжетом, зок­рема, в монтажній побудові, можливості виділення найсуттєвішого, у вільних переходах від одного об'єкта до іншого тощо. В принципі, все, що передають засобами кіно чи відео, можна відтворити і за допомогою слайдових знімків. Однак вони, з огляду на їхню статич­ність, не можуть забезпечити такого ефекту присутності, як це може зробити у телерепортажі кіно, а ще більше - відео. Тому викорис­тання слайдів найдоречніше тоді, коли відображувана подія не вирізняється динамічністю, просторовими змінами, які необхідно відтворити. Наприклад, збори, мітинги, різноманітні зустрічі тощо - усе це може бути об'єктом фотознімання.

Із теорії преси, радіо, телебачення відомо, що в основі репортажу є подія. На цій основі телевізійні практики відносять до репортажного жанру і ті матеріали, в яких інформують про з'їзди, конференції, наради, мітинги, зустрічі, збори тощо. Для таких подій характерною є дія, виражена у слові. В газеті й на радіо ці події висвітлюють у жанрі звіту. Вважаємо, що поняття "звіт" варто пере­нести і в теорію та практику телевізійної журналістики. Виділити його у самостійний жанр дає нам підставу, насамперед, те завдання, яке вирішує в цьому випадку журналіст: у стислій формі донести до телеглядачів суть виступів на форумі, дати уявлення про те, що саме там було сказано.

Перенесення поняття "звіт" у теорію телевізійної журналісти­ки допоможе краще розв'язувати практичне завдання: замість пере­ліку прізвищ і посад промовців, як це часто роблять у телевізійній інформації, особливо місцевих студій, журналісти будуть чіткіше і цілеспрямованіше передавати те, про що йшлося на певному форумі і що може мати значення в житті і діяльності людей. Телебачення дало змогу використовувати у під­готовці звіту різноманітні зображаль­но-виражальні засоби.