Лекція 10 - 11. Інформаційні тележанри.

1. Специфіка інформаційних тележанрів.

2. Хронікальне повідомлення.

3. Коментоване повідомлення.

4. Відеосюжет.

5. Відеозамітка.

6. Огляд.

7. Інтерв’ю.

8. Коментар

1. Специфіка інформаційних тележанрів.

На початках розвитку телебачення передача інформації з голубого екрана обмежувалася лише дикторським читанням зведення газетних новин. З часом з'явилися різні способи подачі інформаційних матеріалів - усне повідомлення, кіно- і фотоінформація, репортаж, інтерв'ю, коментар. Як бачимо з назв, форми передачі телевізійної інформації запозичені, насамперед, з газети. Це пояснюють спільніс¬тю функцій преси і телебачення, а також спільністю відображуваних фактів, подій, явищ дійсності. Саме в газеті ми знаходимо першо¬джерела інформаційних жанрів телебачення. Тому для з'ясування жанрової структури телевізійної інформації скористаємося добре апробованими підходами, позиціями у визначенні газетних жанрів.

Як і газетяреві, телевізійному журналістові доводиться розв’язувати різні завдання - і за масштабом, і за конкретним їх напрямом. Визначивши, що він хоче сказати, тележурналіст має також вирішити, як це зробити, які вибрати засоби відображення реальних фактів, подій, явищ, способи подачі матеріалу на екрані. Реалізувати двоєдине завдання допоможе вибір жанру, тобто вибір певної форми відтворення дійсності, що має низку характерних ознак, причому як змістових, так і структурних.

Услід за газетними телевізійні жанри розрізняють за характером відображуваного об'єкта дійсності, конкретним призначенням жанру у розв'язанні поставленого завдання, масштабом охоплення дійсності і, відповідно, масштабом висновків і узагальнень, характером літературно-стилістичних засобів. До перелічених ознак, характерних для журналістських жанрів узагалі, правомірно додати ще одну, специфічну, беручи до уваги особливості теле¬бачення і його жанрів: характер вира¬жальних засобів, за допомогою яких візуально вирішують журналістський задум.

У передачі інформації телебачення надало журналістам різні способи звернення до глядачів. Скажімо, повідомлення читає в кадрі чи за кадром диктор, новини повідомляє журналіст, він же може вести репортаж із місця по¬дії, брати інтерв'ю в однієї або кількох осіб, бути оглядачем, коментатором. Завдяки створенню звукозорового образу телевізійна жанрова структура багатша і різноманітніша. Цей чинник необхідно враховувати журналістам у практичній роботі і вміло використовувати надані можливості.

Більшість дослідників слушно наголошує, що усталеність жан¬рової структури відносна. Справді, далеко не завжди жанр існує "в чистому вигляді", особливо на телебаченні, де нерідко з певною метою практикують використання окремих елементів іншого жанру, де часто трапляється переплетення жанрів, скажімо, інформаційного відеосюжету і коментарю, репортажу й інтерв'ю, і на стиках відомих раніше жанрів формуються нові, синтетичні, властиві лише телебаченню форми відображення дійсності. Тому "особливості жанру необхідно визначати, виходячи не з того, що в ньому може бути, а може не бути, не з того, що в ньому іноді в окремих випадках буває, а з того, без чого він немислимий, і що становить душу його, закон його побудови"¹. Наприклад, в інформаційних відеосюжетах можуть бути елементи коментарю, але вони не обов'язкові, їхня наявність ще не свідчить про те, що основне призначення цього жанру аналітичне, інтерпретаційне, вони не є суттєвою його ознакою.

У російському посібнику "Основы телевизионной журналис­тики", яким ось уже впродовж багатьох років послуговуються і сту­денти України, серед основних груп жанрів телебачення названо інформаційно-публіцистичні. Однак, на наш погляд, правильно буде окремо виділити інформаційні жанри телебачення поряд із публіцис­тичними та художніми.

Засадою для об'єднання інформаційних жанрів в одну групу є їхнє головне призначення - оперативно відображати події, факти,

явища і не менш оперативно їх ос­мислювати, оцінювати. Це одна з прикметних ознак журналістських інформаційних жанрів узагалі й телевізійних зокрема. Виділити їх в окрему групу дає підставу і те, що в них переважає подієва інфор­мація, причому вона, здебільшого, стосується лише однієї якоїсь по­дії, одиничного факту, а не систе­ми фактів, не характеру і причин зв'язків між ними — це вже пере­важно сфера публіцистики. Безперечно, в телевізійній інформації частково виявляються окремі ознаки публіцистичних жанрів теле­бачення, однак вони не є визначальними в будь-якому інформацій­ному жанрі.

Найближче до телевізійних є інформаційні жанри радіомов­лення, а першоосновою обох була газета. Зрозуміло, що газетні та радійні форми відображення дійсності не з'явилися на телебаченні у початковому вигляді, а зазнали видозмін, пристосування до специ­фічних умов нового засобу масової комунікації. Що стосується інформаційних кіно-, а згодом відеожанрів "малого" екрана, то вони прийшли з документального кінематографа, теж відповідно присто­сувавшись до телевізійних особливостей, що зумовили потребу нада­ти слову більшої ваги, ніж у кіно, і навіть у багатьох випадках під­порядкувати йому зоровий ряд.

Інформаційні жанри телебачення зберегли назви своїх попе­редників у газеті й на радіо (огляд, інтерв'ю, усне повідомлення, ре­портаж, коментар), у документальному кіно (кінорепортаж) або на­були назв, які пояснюють модифікацією, з одного боку, жанрів га­зети і радіо, з іншого - кінематографа (кінозамітка, кіноогляд тощо).

Важливим чинником у виникненні телевізійних інформаційних жанрів стало поєднання слухових і зорових особливостей сприйняття інформації з екрана, що теж сприяло формуванню жанрових різно­видів. їхні сильніші й слабші сторони виявляє журналістська прак­тика. Саме за нею остаточна оцінка можливостей кожної форми ві­дображення безпосередньої дійсності.

До порівняно стійкого вигляду телеінформаційні жанри прихо­дять через процеси диференціації та інтеграції. Одні відокремлюють­ся від загальних жанрових форм, створюючи нові, інші об'єднуються у проміжні жанри. Не кожна нова форма життєздатна - деякі відфільтровуються, залишаються ж стійкі, перевірені часом. Для телебачення особливо характерне виникнення жанрів на стиках традиційних форм.

Як уже зазначено, у перші роки існування телебачення інформацію передавали з екрана лише у вигляді усних повідомлень. Потім їх дедалі частіше почали доповнювати фотографіями і кінокадрами, а згодом їх у багатьох випадках замінили передачі безпосередньо з місця події, синхронно зняті кіно-, а тепер відеокадри. Однак роль і значення усного повідомлення з роками не зменшилися, адже воно дає змогу найоперативніше з усіх інформаційних жанрів, крім "прямого" репортажу, повідомити про подію. А чинник часу стає для людей дедалі ціннішим. Ось чому усне повідомлення обов'язково треба передавати з телеекрана зі словом "сьогодні". Це важлива принципова вимога до цього жанру.

Як і замітка в газеті, телевізійне усне повідомлення обов'язко­во відповідає на питання коли, де, що відбулося чи відбудеться, хто причетний до цього; а також може інформувати про те. чому, у зв'язку з чим відбулася чи відбудеться подія, за яких обставин, які передбачають її наслідки та ін. З телевізійних усних повідомлень ми дізнаємося лише найсуттєвіші факти. Тележурналістові не обов'яз­ково бути очевидцем події, однак він відповідає за точність і досто­вірність фактів.

Поряд із вимогами високої оперативності, точності й достовір­ності фактів до телевізійних усних повідомлень, як і до повідомлень преси, радіо, ставлять ще одну важливу вимогу - стислість, лаконіч­ність. Інформаційні повідомлення мають бути небагатослівними, гранично чіткими і ясними, кожна фраза - добре зваженою і скрупу­льозно відшліфованою.

Тематика телевізійних усних повідомлень найрізноманітніша. В них оперативно висвітлюють важливі політичні події в нашій державі і за кордоном, порушують питання економіки, господарської діяльності, повідомляють новини науки, культури, спорту та ін.

Чому ж телебачення не відмовилося від запозиченого на радіо способу передання інформації і досить широко використовує можли­вості цього жанру? Причини ось у чому. По-перше, усне повідомлення, незважаючи на розвиток телевізій­ної знімальної та записувальної тех­ніки, поки що практично є найопе- ративнішим видом інформування те- леаудиторії. По-друге, можливості проведення знімань, відеозапису, мон­тажу, особливо на місцевих теле­студіях, оомежені. по-третє, є події, явища, які зримо не розви­ваються у просторі, скажімо, виробничо-економічного характеру (продуктивність праці, її ефективність, економія коштів тощо), а також події, перебіг яких виражають у слові (конференції, збори, засідання тощо), про них доцільніше інформувати в усних повідом­леннях.

На телебаченні, як і на радіо, усне повідомлення має свої різ­новиди - воно може бути хронікальним, розширеним (або деталізо­ваним) і коментованим. Розглянемо їх.