17. Специфіка політичного лідерства у працях ж.Блонделя.

1. Аналізуючи перше питання важливо з'ясувати сутність політичного лідерства. Політичне лідерство — процес взаємодії між людьми, в ході якого наділені реальною владою авторитетні люди здійснюють легітимний вплив на суспільство (частину), що добровільно віддає їм частину своїх політико-владних повноважень і прав.

Політичний лідер —- це учасник політичного процесу, який, незалежно від формального статусу, намагається і здатний консолідувати зусилля людей, активно впливати на цей процес для досягнення висунутих ним цілей. Становище лідера зобов'язує багато до чого, адже його ділові, політичні та особисті якості оцінюються людьми й, не в останню чергу, зумовлюють успіх обраного курсу.

2. Вивчаючи теорії політичного лідерства, слід звернути увагу на те, що дослідники розглядають проблему лідерства на двох рівнях. На першому — переважно теоретичному — робляться спроби загальнотеоретичного вирішення цієї проблеми за допомогою різних філософсько-історичних і політичних концепцій лідерства. Вирішення проблем на другому рівні— переважно утилітарному — зводиться до емпіричних досліджень, розробки практичних рекомендацій.

Сучасна політологія спирається на типологію німецького соціолога і політолога М. Вебера: 1) традиційне лідерство; 2) харизматичне лідерство; 3) раціонально-легальне лідерство. Проаналізуйте сутність цього феномену. Традиційне лідерство — це право на лідерство, належність до еліти, віра у святість традицій (характерно в основному для «до індустріального» суспільства). Харизматичне лідерство характеризується вірою підлеглих у надзвичайні здібності вождя та його винятковість. Раціонально-легальне лідерство означає появу в суспільному житті політичного лідера через демократичні процедури виборів, зумовлених законом.

для розкриття сутності лідерства за характером і масштабами діяльності необхідно визначити лідерів трьох рівнів: лідер першого рівня — малої групи; лідер другого рівня — громадського руху (організації, партії); лідер третього рівня — політик, що діє в системі владних відносин у національному масштабі.

3. необхідно з'ясувати типологію політичного лідерства. Вони відбивають найбільш типові риси, властиві багатьом політичним лідерам. Ці типові риси складають певну основу, що дозволяє об'єднати багатьох політичних лідерів у відповідні групи. Залежно від того, яким способам зміни політичної і соціальної дійсності віддають перевагу лідери, їх поділяють на реформаторів, революціонерів і консерваторів. Лідер-реформатор відстоює базові цінності даного політичного суспільства або його ідеальної моделі культури. Віг прагне до еволюційної зміни дійсності. Реформатор спирається на традиції, намагається зберегти все цінне, що було створено в попередній період розвитку суспільства.

4. Розкриваючи питання про політичні еліти і лідерство в сучасній Україні, варто звернути увагу на основні шляхи формування існуючої політичної еліти України: 1) як наслідок активного чи пасивного опору тоталітарно-колоніальному правлінню; 2) як результат входження до політики нових груп та громадських діячів, безпосередньо не пов'язаних ні з комуністичним режимом, ні з опором йому.

Чільне місце у світовій політичній науці щодо лідерства належить українській політичній думці, яка відображає реальну історію України від княжих часів до сьогодення. У наш період іде процес відродження демократичних інститутів лідерства в Україні. За умов формування багатопартійної системи існує перспектива появи великої кількості суб'єктів громадсько-політичного лідерства різних типів і рівнів, які становлять певну єдність, підсистему в рамках реформованої політичної системи суспільства.

Вивчення сутності політичного лідерства в сучасній Україні рекомендуємо розпочати із з'ясування особливостей підготовки й формування громадсько-політичних лідерів нового ґатунку. Складність цього процесу очевидна. На всіх етапах цього процесу бачимо дії громадсько-політичних лідерів, зростання їхнього авторитету, впливу, влади, а також і помилки, провали, зникнення з політичної арени.