
- •Поняття державної інформаційної політики.
- •Основні фактори впливу на вироблення і здійснення інформаційної політики держави.
- •Методи вивчення державної інформаційної політики.
- •Зміни у структурі видань, телерадіоканалів що визначають державну інформаційну політику
- •Значення для інформаційної політики новітніх технологій
- •Сучасний стан інформаційної сфери в україні
- •Свобода слова як базове поняття змі
- •Залежність розвитку свободи слова від особистих якостей журналіста.
- •Свобода слова в умовах сучасної україни.
- •Законі обмеження свободи слова
- •Шляхи вдосконалення державної інформаційної політики україни
- •Центральні органи державної влади україни в галузі інформації.
- •Концепції державної інформаційної політики в україні
- •Концепція формування державної політики у сфері змі в. М. Дрешпака
- •Типи зовнішніх впливів на формування державної політики
- •Зовнішні чинники формування державної політики у сфері змі
- •Структурні ланки політичної системи та їхній вплив на формування державної інформаційної політики
- •Вплив на державну інформаційну політику політичних і правових норм, політичних відносин, політичної свідомості, політичної культури.
- •Специфіка залежності державної інформаційної політики від типу політичного режиму.
- •Гарантії права на інформацію
- •1. Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість
- •1. Право на інформацію забезпечується:
- •Типи інформації
- •Державний контроль за режимом доступу до інформації
- •Обмеження права на одержання відкритої інформації
- •Право на одержання інформації громадянами, яким вона необхідна для виконання своїх професійних обов’язків
- •Одержання інформації громадянами, державою, юридичними особами
- •Використання, поширення і зберігання інформації
- •Основи законодавства України в інформаційній сфері.
- •Закони України щодо регулювання різних аспектів інформаційної діяльності
- •Проблеми та перспективи правового регулювання інформаційної сфери в Україні
- •Законодавство про дифамацію
- •IV. Суспільний контроль за державними посадовими особами
- •V. Свобода сатиричних виступів
- •VI. Репутація політичних діячів і державних посадових осіб
- •VII. Захист приватного життя політичних діячів і державних посадових осіб
- •VIII. Засоби захисту від протиправних дій змі
- •Основні проблеми правового регулювання мережі Інтернет
- •Інформаційні стратегії: мислення інформацією
- •Основні прояви стратегій
- •1. Стратегія потрібна і реалізується тоді, коли їй протистоїть чужа стратегія. Стратегія 1 у цьому випадку виступає проти стратегії 2.
- •2. Стратегія важлива, коли виникає взаємодія різних рівнів. Наприклад, інформаційний (публічний) рівень вступає у взаємодію з рівнем політичним, котрий, зрештою, потребує реагування рівня державного.
- •3. Необхідний результат перебуває за межами стандартних, природних можливостей. Необхідно здійснити перехід між різними сходинками, чому може допомогти тільки стратегія.
- •Стратегія як не тактика
- •Стратегія як методологія роботи з невідомим
- •Стратегічні виклики україні
- •4. Україна також може розпочати власні дослідження з визначення таких неочікуваних об'єктів, які можуть (з різною ймовірністю) становити для неї загрозу:
- •6. Глобалізація викликає також суттєві наслідки в інформаційному просторі. Можемо сформулювати п'ять наслідків, які суттєво змінюють багато інших характеристик:
- •Суть електронного уряду, методи та принципи організації
- •1) Можливі майбутні моделі електронного уряду та його урегулювання;
- •2) Відповідні практики і підходи;
- •3) Досягнення довготермінових ефективних управлінських моделей та визначення їх напрямків.
- •Міжнародний досвід у створення електронних урядів (сша, велика британія, росія)
- •2) Наявності в регіонах організацій (провайдерів), які володіють монопольними правами на підключення до Інтернету;
- •Проблеми створення електронного уряду
- •Основні аспекти формування електронного уряду україни
- •Поняття інформаційної війни
- •Захист національного інформаційного простору
- •Пропаганда у 20 ст.
- •Маніпуляція масовою свідомістю
- •Комунікативні складові психологічної / інформаційної операції
- •Інформаційна асиметрія у формуванні інформаційного простору
- •Інформаційні війни в структурі сучасних цивілізацій
- •1) Підвищена залежність успішного розвитку суспільства від інформаційних потоків як в галузі економіки, так і в сфері політики;
- •2) Глобалізація комунікації, що випливає з нових технічних можливостей, коли стало важко приховувати події, що відбуваються, як від усього світу, так і від власного народу;
- •3) Усе зростаюча залежність урядів від населення: варіант демократії, що розвивається сьогодні, значною мірою спирається на відповідні інформаційні механізми і неможливий без них.
- •Телебачення в системі соціальних комунікацій українського суспільства
- •Імідж України: варіанти можливих інформаційних стратегій
- •Інформаційна політика оон
- •Американський досвід розвитку національної інформаційної інфраструктури
- •Канадський досвід побудови інформаційної магістралі
- •Інформаційна політика єс
- •1) Мультимедійний доступ до європейської культурної спадщини. Меморандум взаєморозуміння*76 (1995–1998);
- •2) Мультимедіа для освіти і зайнятості через інтеграцію культурних ініціатив*77 (1999–2002).
Американський досвід розвитку національної інформаційної інфраструктури
США після Другої світової війни розвиток мереж проводився за ініціативою президентської адміністрації і при значній фінансовій підтримці з боку фондів державного бюджету. У сучасних умовах за ініціативою американського президента розвертається новий виток розвитку національної інформаційної інфраструктури, що покликаний бажанням зміцнити позиції США як найбільш розвинутого інформаційного суспільства в світі. Головна проблема, з якою американцям доводилось зустрічатися в галузі інформаційної концепції, полягає у відповідальності, тобто у визначенні того суб'єкта, що відповідає за надання інформації. Основна ідея, на якій базується американська інформаційна концепція, — це “заповнення” інформацією ЗМI. І з цим важко не погодитись. У США інформаційне законодавство в значній мірі — це концептуальні норми, що стосуються інтелектуальної власності та авторських прав. Тобто одне з головних питань полягає в тому, кому належить право на інформацію. І з цього логічно випливає така проблема: власник інформації повинен за неї відповідати.
Спочатку американська система була побудована за принципом надання свободи інформації з упором на те, що повинна бути створена певна структура органів, що займаються координацією діяльності суб'єктів інформаційного простору. Саме так і створювались незалежні комісії та агентства, серед яких можна відзначити Федеральну комісію із зв'язку. Але, не зважаючи на свій незалежний статус, ці комісії та агентства діють у дуже тісному зв'язку з усіма гілками федеральної влади, а також влади штатів, що вважається цілком обґрунтованим, оскільки без централізованої підтримки їх існування довго б не тривало.
Масова інформація в США (її дефініція) набуває значення лише в той момент, коли вона стає доступною для суспільства. Проблема захисту суспільства від “соціально небезпечних відомостей” була у свій час дуже актуальною. Сьогодні намічається поступовий відхід від цієї концепції, хоча, як жартують, “владу в Америці робить не president, а P. R. esidents” усе ще на вустах. Дійсно, багато соціальних процесів залежить саме від ролі діячів P. R., адже хто, як не фахівці в галузі public relations, можуть впливати на діяльність ЗМI. Вони не уособлюють владу, але, як правило, захищають її інтереси.
Таким чином, сама концепція інформаційного розвитку в США, якщо брати її в загальному вигляді, являє собою якийсь трикутник, внутрішню частину якого заповнюють будь-які відомості, що тільки можуть бути виявлені (інформація взагалі), а у вершинах цього трикутника зосередилися ЗМI, владні структури і безпосередньо само суспільство. Лінії, що з'єднують ці вершини між собою, — це і є масова інформація. Вона курсує між цими трьома вершинами і якась частина однією з цих вершин може бути на час припинена (ЗМI одержали якісь відомості, однак вирішили їх не публікувати: інформація залишилася, однак чи стала вона масовою?). Безумовно, ця картина носить досить спрощений характер, але проте, вона достатньо доступно, наочно дозволяє уявити загальну концепцію інформаційного простору США.
Американський досвід розвитку національної інформаційної інфраструктури
У 1993 р. уряд США одним із перших підготував доповідь із планами розвитку національної інформаційної інфраструктури (Agenda for Action). Для вивчення проблем, пов'язаних з побудовою цієї національної інформаційної інфраструктури, була створена Робочу групу з інформаційної інфраструктури (Information Infrastructure Task Force).
Було запропоновано 9 базових принципів державного регулювання:
1) заохочення приватних інвестицій;
2) концепція універсального доступу;
3) допомога в технологічних інноваціях;
4) забезпечення інтерактивного доступу;
5) захист особистого життя, безпеки і надійності мереж;
6) поліпшене управління спектром радіочастот;
7) захист прав інтелектуальної власності;
8) координація державних зусиль;
9) забезпечення доступу до державної інформації*72.
*72: { Information Superhighway: An Overview of Technology Challenges: Report to the USA Congress, 1995.}
Уряд США зробив розвиток національної інформаційної інфраструктури і глобальної інформаційної інфраструктури пріоритетами своєї політики. Було визнано, що ефективність цих процесів залежить передусім від розподілу функцій між державою та приватним сектором та їх взаємодією. Так, приватний сектор як головне джерело капіталу й експертів, має у відповідь на запити ринку визначити, які технології розвивати, установити стандарти, розвивати нові послуги і продукти. Держава ж, зі свого боку, може полегшити протікання цих процесів шляхом прийняття відповідних законів і адміністративного регулювання. Держава також може забезпечити лідерство у цих галузях за допомогою підтримки випробувань нових технологій, сприяючи перенесенню технологій у приватний сектор, шляхом створення і розвитку додатків, які підтримують операції держави і поширюють державну інформацію.
Державі, таким чином, слід зосередити увагу на таких напрямах діяльності*73.
*73: { The Global Information Infrastructure: Agenda for Cooperation R. Brown, L. Irving, A. Prabhakar, S. Katzen. — 1995.}
Заохочувати приватні інвестиції. З цією метою їй слід:
· усувати бар'єри на шляху приватних інвестицій, дотримуватися політики, яка сприяє інвестиційним ініціативам у телекомунікаційному й інформаційному ринках;
· забезпечити, щоб закони і правила регулювання, що застосовуються, були доступними, розумними і не дискримінаційними;
· розвивати взаємодію з міжнародними фінансовими інститутами, зокрема Всесвітнім банком і регіональними банками розвитку для залучення приватного і державного капіталу.
Сприяти розвиткові конкуренції. В цьому контексті зазначалося, що конкуренція приводить до позитивних результатів: мережі постійно впроваджують нові технології, користувачі мають більший вибір послуг і більш низькі ціни, постачальники послуг уважніше ставляться до проблем клієнтів, низькі ціни стимулюють використання телекомунікацій. Щодо цього аспекту були рекомендовані такі дії держави:
· збільшувати конкуренцію на місцевому, національному і міжнародному рівнях;
· оцінювати заходи, що здійснюються для лібералізації ринку і конкуренції в інших країнах;
· постійно працювати над усуненням бар'єрів на шляху розвитку конкуренції;
· заохочувати новачків на ринку шляхом боротьби з антиконкурентною поведінкою фірм, що домінують на цих ринках.
Забезпечувати доступ до мереж. Було зазначено, що виконання завдань глобального інформаційного ринку вимагає від уряду дій із забезпечення усім постачальникам інформаційних послуг доступу до устаткування, мереж і мережних послуг на недискримінаційній основі і за низьку ціну. Забезпечуючи доступ до мереж, держава сприяє розвитку конкуренції – як результат істотно збільшується кількість інформаційних послуг, доступних споживачам.
У співробітництві з приватним сектором держава може поліпшити можливості доступу до мереж і забезпечити широкий вибір різних послуг. При цьому процес встановлення єдиних стандартів має бути відкритим і відбуватися за участю великих груп зацікавлених виробників.
Таким чином, оптимальне адміністративне і законодавче регулювання, на думку уряду США, має:
· визначати цілі та завдання, які мають регулюватися законодавчо, включаючи забезпечення конкуренції;
· бути досить гнучким, щоб дати змогу впроваджувати нові послуги і технології без внесення додаткових виправлень у законодавство;
· делегувати широкі повноваження органу регулювання, незалежному від національного оператора;
· установити відкритий процес участі зацікавлених кіл у написанні правил регулювання;
· спрямувати процес створення вільного ринкового доступу, заснованого на недискримінаційних принципах.
Наголошується увага на тому, що незалежно від моделі регулювання у правилах мають бути чітко прописані права старих і нових операторів. Новачки мають бути захищені від того, щоб домінуючі на ринку оператори заважали розвитку вільної конкуренції.