1) Підвищена залежність успішного розвитку суспільства від інформаційних потоків як в галузі економіки, так і в сфері політики;

2) Глобалізація комунікації, що випливає з нових технічних можливостей, коли стало важко приховувати події, що відбуваються, як від усього світу, так і від власного народу;

3) Усе зростаюча залежність урядів від населення: варіант демократії, що розвивається сьогодні, значною мірою спирається на відповідні інформаційні механізми і неможливий без них.

Природно, що подібні зміни не могли залишитися непоміченими. Новий комунікативний чинник, що впливає на політику й економіку, потребував створення нових методів управління. Це викликало появу різноманітних фахівців і нових професійних галузей, де застосовується їхня праця. У США, наприклад, у галузі паблік рилейшнз працює 150 тис. осіб, у той час як у журналістиці – 130 тис.

Виникла також проблема agenda setting – порядку денного. Оскільки на обговорення громадською думкою ЗМІ реально можуть винести три-п'ять тем, владні структури ведуть жорстку боротьбу за визначення цих тем, виходячи з власних інтересів. Аксіомою при цьому стає правило: не давати журналістам можливості самим установлювати ці пріоритети. Активне "нарощування мускулів" у цій сфері відбулося ще в часи Ніксона, який заявляв: успіх президентства залежить від уміння маніпулювати пресою, але не дай вам Бог показати журналістам, що ви ними маніпулюєте. При цьому суспільній думці нав'язується та або інша інтерпретація подій, що відбуваються. Відповідний відділ Білого дому, що має назву Служби комунікації, фактично виконує функції Відділу пропаганди й агітації ЦК КПРС. Однак робити це доводиться переважно не адміністративно – методом заборон, а інтелектуально, подаючи громадській думці іншу інформацію. Півсотні працівників відділу в змозі "переграти" як вільнішу, ніж у нас, пресу, так і більш демократичну громадськість, що пильно стежить за діями своїх владних структур, формуючи досить сильну опозицію.

Війна компроматів у Росії наочно продемонструвала дієвість як впливу на громадську думку шляхом надання негативної інформації (наприклад, звільнення міністра юстиції Ковальова чи боротьба з генпрокурором Скуратовим), так і можливостей боротьби з компроматом за допомогою зусиль спін-докторів. Наприклад, у випадку невдалих висловлювань Б. Єльцина, у ролі спін-доктора активно виступав його прес-секретар С. Ястржембський, який своєю активністю перекривав будь-які можливі відхилення від "генеральної лінії". У пресі також промайнуло його неофіційне прізвисько "Яструб", яке досить точно відбиває зовнішній малюнок його діяльності.

Політолог А. Мігранян серед чотирьох основних елементів, що становлять основи державності, називає систему цінностей, прийняту більшістю населення.*226 Однак у сучасній Росії наявна суттєва розбіжність з цього питання: кризову ситуацію нема чим "скріплювати". Тут роль ЗМІ є очевидною, А. Мігранян вважає, що на виборах Єльцина перемогу забезпечили не ЗМІ, а адміністративні структури. Але влада вирішила, що перемогу здобуто саме завдяки ЗМІ і спробувала заручитися їхньою підтримкою на майбутнє. "Самі хазяї ЗМІ і телебачення максимально використовували можливості, що відкрилися, тому що влада готова була визнати за ними головну роль у перемозі Єльцина на виборах. НТВ одержало цілий канал. Березовський цілком підкорив собі ГРТ і пішов на відкритий штурм політичного Олімпу. В обмін на все отримане хазяї ЗМІ обіцяли за допомогою телебачення створити віртуальний світ для народу і вирішити його проблеми в цьому віртуальному світі"*227. Як бачимо, світ політики став надзвичайно залежним від світу інформаційного.

*226: { Young P., Jesser P. The media and the military. From the Crimea to Desert Strike. – Houndmils etc., 1997. – P. 86.}

*227: { Независимая газета. – 1998. – 23 июля.}

Інформаційна складова стала важливим компонентом майбутніх військових дій. США витрачають на розробки в цій сфері до двох мільярдів доларів у рік, тримаючи в секреті навіть самі дослідницькі завдання, а не тільки їх вирішення. Польовий статут армії США із психологічних операцій дуже чітко формулює завдання, розкладаючи їх на ланцюжки складових. Читаючи його, досить чітко можна визначити ті механізми, за допомогою яких "розкручувалася", наприклад, перебудова, оскільки поміж цілей можна знайти і таку, як "підтримка контреліт". Обидві держави – колишній СРСР і США – можуть похвалитися проведенням цікавих операцій один проти одного. Так, СРСР у свій час пов'язав СПІД і лабораторії Пентагону, США роздмухував ситуацію з космічними війнами, штовхаючи Радянський Союз на руйнівне для нього вкладення грошей у цю сферу.

Психологічні операції враховують те, що змінити норми суспільства не можна шляхом зміни норм окремої людини. Це можна зробити іншим шляхом – за допомогою введення групи з іншими нормами, під які потім можна перебудувати всю країну. Саме так в історії людства проваджувалося християнство. Саме тому Захід підтримував дисидентський рух у колишньому СРСР. Саме за цією моделлю відбувалася перебудова. До речі, пропаганда колишнього СРСР не враховувала того, що відбулася зміна лідера громадської думки. Якщо раніше таким лідером був лідер світу виробництва, то потім ним став лідер світу споживання (актор, режисер, письменник тощо).

Пропагандисти показували в програмі "Час", наприклад, знатного токаря або колгоспника, що розповідав про свої успіхи, але який потрапляв у невигідне для себе комунікативне середовище, оскільки не вмів виступати перед аудиторією. Лідери світу споживання, природно, і виглядають, і говорять краще, притягаючи нашу увагу до себе. Саме тому нас більше цікавив режисер Марк Захаров, що розривав свій партквиток, аніж Єгор Лигачов, що залишив свій.

Країни СНД не мають рівних можливостей протистояти цим технологіям. Потрібна інша концентрація зусиль, жорсткий добір власних завдань, на виконанні яких слід зосередити всі наявні ресурси. Так, наприклад, для України одними з перших завдань, на нашу думку, мають стати такі, як "створення національної ідентичності" і "подолання високого рівня песимізму в населення", оскільки без вирішення їх Україна не зможе залишитися незалежною державою. А ці завдання можуть вирішуватися саме за допомогою механізмів інформаційної сфери.

При цьому можуть виникати й інші додаткові завдання. Як приклад можна згадати ситуацію з публікаціями знімків Б. Єльцина в липні 1995 р.: коли він потрапив у лікарню, у пресі опублікували фотографію, яка нібито була зроблена в лікарні, але насправді, – чотири місяці тому під час відпочинку в Кисловодську. Особистий фотограф Б. Єльцина Д.Соколов згадує: "Тепер уже можна все розповісти. Липень 95-го. Президент щойно потрапив у Центральну клінічну лікарню. Дзвонить Коржаков: "Знаєш, я зараз говорив із Ігнатенком, їм терміново потрібна весняна фотографія з Кисловодська. Вони хочуть опублікувати". Справа в тому, що навесні я знімав Єльцина в Кисловодську, і ті картки нікуди не пішли. Однак разом зі мною працював і особистий телеоператор президента Кузнецов. Причому знімав те саме. Зрозуміло, плівки мали зберігатися в телевізійних архівах. Я чесно попередив шефа: "Журналісти, напевно, розкопають усе, звірять. Буде скандал". "Ну, Ігнатенко гарантує". Треба – то треба. Моя справа маленька. Я віддав фото. Почався скандал. Газети, у тому числі і "Московский комсомолец", опублікувати весняний знімок і стоп-кадр, знятий із монітора"*228.

*228: { Московський комсомолець. – 1998. – 25 июня – 2 июля.}

Ті або інші інформаційні механізми стали складовою сучасної політики. Вони цікаві й важливі ще й тому, що в цій галузі матеріальні ресурси не є визначальними. На перше місце виходить інтелектуальний ресурс, що дуже важливо для країн із перехідним типом економіки, до яких належать країни СНД.

М. Джоветт і О'Доннелл підкреслюють як характерні для пропагандистського впливу приховані цілі і приховані джерела повідомлення*229. Тобто стандартна схема комунікації зазнає істотних змін у випадку пропаганди. Дж. Браун також акцентує увагу на тому, що завжди є щось, що приховується пропагандистом*230.

*229: { Jovett G.S., O'Donnell V. Propaganda and persuasion. – Newbury Park etc., 1992.}

*230: { Brown JJLC. Techniques of persuasion. From propaganda to brainwashing. – Harmons worth, 1963. – P. 20.}

Розв'язувані в рамках психологічних операцій завдання ми можемо представити, як різні варіанти відхилень від стандартної моделі комунікації:

У такому випадку нові завдання, що виникають у рамках психологічних операцій, можуть розглядатися як свідоме відхилення від стандартної схеми.

Варіанти рішень можуть бути такі.

1) Зміна джерела. Відбувається підміна джерела іншим, наприклад, радянське джерело друкує в індійській газеті викриття зв'язку ЦРУ зі СНІДом. У результаті радянські газети передруковують цей матеріал як індійський.

2) Зміна каналу. Перехід з офіційних каналів на неофіційні наприклад, породження чуток для поширення потрібних повідомлень.

3) Зміна одержувача. Просочування інформації, коли споживач одержує інформацію, яка нібито йому не була направлена.

4) Зміна повідомлення. Тут метою може бути як зміна пріоритетів тієї або іншої події в моделі світу, так і зміна статусу тієї або іншої події.

5) Зміни в шумі. Може різко зрости роль шуму, що у стандартній схемі, навпаки, є лише джерелом перешкод. Так, наприклад, російські фахівці з психотехнологій пропонували у випадку захоплення заручників у США пускати голоси їх рідних і близьких як шум, щоб на підсвідомому рівні спробувати вплинути на мирне розв'язання проблеми. Тобто шум у цьому випадку, навпаки, стає головним джерелом інформації з позиції створення подібних повідомлень.

Якщо попередній набір прийомів забезпечував підсилення повідомлення, то завдання контрпропаганди протилежні. Контрпропагандистську діяльність ми можемо також розкласти на низку прийомів, що зменшують ефективність чужого повідомлення. Це набір дій, що умовно позначаються словами, котрі відображають їхню фізичну характеристику.

· Парасолька – прийом, у результаті застосування якого чужі повідомлення просто не досягають споживача, наприклад, глушіння радіостанцій у радянський період.

· Лійка – прийом нейтралізації повідомлення сумарною дією інших повідомлень.

· Колесо – прийом заміни повідомлення в масовій свідомості іншим через уведення повідомлень із важливішими пріоритетами.

· Заміна – прийом спростування на акцентуванні інших блоків схеми комунікації (наприклад, посилання "сам дурень", коли сумнів викликає не повідомлення, а той, хто говорить).

Надзвичайно важливою особливістю психологічної операції є робота в альтернативному комунікативному середовищі, Наприклад, радянська пропаганда практично не знала альтернативності, розв'язуючи проблеми за допомогою кількісного охопленням своєї аудиторії, аж до створення агітмайданчиків біля будинків, щоб не залишати населення без контролю у будь-який момент часу і в будь-якій точці простору. Безальтернативне комунікативне середовище, до якого ми звикли і до котрого мимоволі звертаємо погляди, принципово інше, аніж те, де відбувається робота у випадку психологічних операцій. Супротивника намагаються переконати здатися в полон у ситуації, коли основний масив повідомлень, котрі він одержує, спрямований на протилежне.

Альтернативне комунікативне середовище взагалі характерне для демократичних ЗМІ. У цьому разі на перше місце часто виходять повідомлення, що випереджають інші. Наприклад, перша інтерпретація події, що сталася, офіційною особою приверне увагу всіх, оскільки населення завжди хоче почути цю інтерпретацію від влади. Зволікання взагалі є однієї з головних помилок у проведенні кризової комунікації.

Можна ввести також поняття агресивного комунікативного середовища як характерного для ситуації впливу, оскільки необхідною є зміна існуючих уявлень, які активно захищаються кимось іншим. Подібне повідомлення в деяких випадках може взагалі не сприйнятися. Тому комунікатори застосовують серію прийомів, що підтримують повідомлення, підвищують його ефективність,

· Акцентування уваги на збігу інтересів, завданням якого є максимальне зближення з аудиторією. Добрі стосунки того, хто говорить, і того, хто слухає, переносяться на саме повідомлення.

· Використання авторитету для створення потрібного повідомлення. Тут також довіра до того, хто говорить, переноситься на те, про що повідомляється. Наприклад, чутки в Афганістані радянські військові фахівці подавали як повідомлення Бі-Бі-Сі, оскільки ця радіостанція мала найбільший авторитет серед населення.

· Приєднання до думки більшості. Повідомлення подається як думка більшості ("усі так думають", "усі так вважають"), а як супротивник подається як представник меншості. Людська психологія зумовлює наше бажання приєднатися до більшості. Наприклад, в Афганістані розповсюджували чутку, що в сусідньому селі вже почали здавати ракети "земля – повітря", одержуючи за них гроші.

· Подання запропонованого рішення як прогресивного, а протилежного рішення – як такого, що походить з царини минулого. Це досить активно використовується сучасними політиками.

· Переміщення суперечки в площину негативних характеристик самого опонента, викриття супротивника стосовно інших сфер, оскільки погана людина не може говорити правильні речі.

Ми активно використовуємо численні суто інформаційні засоби впливу. Таким чином, сьогоднішня цивілізація великою мірою "заручницею" своєї інформаційної складової, що змушує вкладати в цю сферу все значніші ресурси.

Ці проблеми починають краще усвідомлювати і країни СНД. Російська Рада із зовнішньої та оборонної політики у своїх тезах "Стратегія Росії в XXI столітті: аналіз ситуації і деякі пропозиції"*231 визначає таку тенденцію: "Зростає роль громадської думки. Настрої вже й елітних кіл значною мірою формуються зусиллями ЗМІ. Вплив країни, суспільства, їхньої можливості щодо формування зовнішнього середовища для розвитку все більш визначаються їхньою принадністю або непривабливістю для широкої міжнародної громадської думки, їхніми інформаційними можливостями. Публічна зовні шия політика виявляється під все більшим громадським тиском". Одночасно констатується: "Росія значною мірою випадає зі світового інформаційного процесу".

*231: { Независимая газета. – 1998. – 18 июня.}

Росія також бачить серйозну небезпеку для своєї інформаційної безпеки в тоталітарних сектах. До речі, Захід досить давно визначив суттєве зближення релігійних і політичних рухів. Дж. Браун бачить такі параметри еквівалентності між ними*232:

· *232: { Brown J.А.С. Techniques of persuasion. From propaganda to brain-washing. – Harmonsworth, 1963. – P. 106.}

· усі масові рухи вербують своїх прихильників з одного типажу людей, звертаючись до одних і тих самих особливостей розуму людини:

· такі рухи часто конкурують один з одним, тим самим залучення прихильників до одного означає втраті їх іншим:

· усі масові рухи взаємозамінні і легко можуть трансформуватися один в інший.

Можливо, із цим пов'язане серйозне неприйняття владою релігії у колишньому у СРСР. На відповідному рівні виникає конкуренція між двома масовими організаціями. Тоталітарні секти використовують досить ефективні механізми впливу на людську свідомість, серед яких можна виділити такі:

· Монологічність – передовсім оголошуються "диявольськими" будь-які інші джерела інформації (ЗМІ, батьки, друзі), тим самим досягається монологічність впливу.

· Зниження опору – використовуються суто фізіологічні механізми: відсутність білкової їжі, зменшення кількості годин сну роблять людину більш уразливою. Повторення безглуздих фраз, нісенітних молитов також знижує опір.

· Спирання на апробовану міфологію – лідери сект, говорячи про себе, проголошують нове пришестя бога на землю, чим включають уже перевірені міфологічні схеми.

· Колективізм – вплив завжди здійснюється в колективі, де людина автоматично вчиться правильної поведінки за допомогою інших членів сект.

· Емоційність – секта експлуатує емоційну складову буття, до неї наближається людина, що не отримує задоволення у своєму оточенні.

· Контраргументація – лідери сект заздалегідь вводять у свою проповідь контраргументацію на можливі заперечення, готові відповіді на можливі запитання.

· Цільова аудиторія – вона досить точно визначена, як правило, це люди з розірваними соціальними зв'язками (наприклад, якщо в сім'ї сталося горе), або з ще не сформованими соціальними зв'язками (молодь).

Інститут Геллапа у свій час видав тести, що стали в США настільною книгою; вони мали допомогти у визначенні, чи с секта тоталітарною*233. Наведемо деякі запитання.

*233: { Проспект. – 1995. – 11 апреля.}

1) Чи є в секті ієрархія? Армійський принцип "начальник – підлеглий" має сприяти появі побоювання.

2) Чи є матеріальні вимоги до членів секти? Обов'язковість пожертв, на відміну від добровільних внесків, є поганою ознакою.

3) Чи застосовується в секті примус? Обов'язкове виконання заповідей і ритуалів, коли вам це не подобається, є ознакою тоталітарності.

4) Якими стали стосунки з оточенням? Поява ознак нетерпимості та роздратування свідчить, що обраний шлях є неправильним.

5) Чи поважаються в секті права особистості? Особливо небезпечно, коли виникають вимоги змінити роботу або сімейний стан.

6) До чого закликають керівники секти? Швидкий кінець світу, насильницька зміна суспільного ладу мають, безперечно, насторожити.

При цьому автори закликають не намагатися переконувати сектантів, оскільки вони набагато більш підготовлені до таких дискусій; слід спробувати знайти у вченні та практиці секти те, що явно суперечить цілям близької вам людини.

Якщо людина прагне до духовного розвитку, то акцент на наявних у секті нетерпимості, фанатизмі, дратівливості може допомогти.

Як бачимо, тоталітарні тексти також ґрунтуються на ефективних комунікативних технологіях, що дає їм змогу залучати велику кількість прихильників. Будь-яка держава ставиться до них із відповідними побоюваннями, оскільки вони є джерелом неконтрольованих суспільством комунікативних потоків, а будь-яке суспільство завжди віддає перевагу "культурі згоди".

71. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ: ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО І ВІДКРИТІСТЬ ВЛАДИ

72. ЗАГРОЗИ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ УКРАЇНИ

Загрози в інформаційній сфері

Розгляд цього питання слід почати не з позитиву, а з негативу. Касетний скандал продемонстрував реальні, а не удавані можливості України в галузі інформаційної боротьби. І це дає можливість чітко сформулювати саме те, що на сьогодні не вміє робити Україна. Перерахуємо сім таких принципових прорахунків:

1) невміння працювати в щогодинному динамічному режимі, що пов'язано з забюрократизованістю інформаційної сфери, де все потребує погодження і ніхто не хоче брати на себе відповідальність за ті чи інші принципові кроки;

2) невміння дати якісний інформаційний продукт, як виявилося в кризовій ситуації журналісти вже не "з'їдають" ті повідомлення з боку влади, які до цього розповсюджувалися досить активно;

3) відсутність в країні відповідної установи чи людини, які б несли відповідальність за управління інформаційною сферою;

4) досить чітко було видно, що може бути реалізований російський варіант, який з'явився після загибелі "Курська", коли йшлося про переростання техногенної катастрофи в медіа-катастрофу, після чого В. Березовський та В. Гусинський покинули країну;

5) відсутність системної роботи з зарубіжною громадською думкою, випадкові інформаційні повідомлення ніколи не були ефективними;

6) невміння розмовляти з власним населенням, наприклад, породження спростування є більш інтелектуально важким інформаційним продуктом, аніж породження позитиву;

7) силові структури не ведуть власної інформаційної роботи, що зумовлює небажання йти в армію, невміння розмовляти з населенням у випадку конфлікту, як це було з ракетою в Броварах, яка влучила не в житловий будинок, а в українську армію, яка не знала, як себе захистити.

Загалом слід визнати, що інформаційна сфера не підтримується в нас ні на рівні академічному – ми не маємо дослідних центрів чи інститутів у цій сфері, ні на освітянському – ми готуємо виключно журналістів, а це інша спеціалізація, ні на практичному – адже державне управління на сьогодні полягає лише в призначенні тієї чи іншої особи на посаду, а це ніщо порівняно з тим страшним обсягом проблем, які там є.

Модельна інформаційна війна проти України вже відбулася. Якщо відійти від змісту звинувачень, а придивитися до того, про що йшлося і яким було реагування державних інституцій, то все це виявило повну неготовність держави до інформаційної атаки. І для цього не треба шукати, з чийого боку йшла ця атака. Треба просто переглянути власні механізми такої роботи. Можна сказати, що це стосується виключно невійськової сфери. На жаль, у випадку військової сфери ми можемо мати ще гірші результати, бо там буде працювати більш досконалий і більш активний супротивник. Єдине, що працює на користь військових, – це те, що наприклад, серед американських аналітиків з'явилися думки про те, що інформаційне домінування, а це у них статутна вимога у випадку збройного конфлікту, реально не дає тих результатів, які очікувалися. Т. Томас перераховує цілу низку неочікуваних наслідків, наприклад: ані С. Хусейн, ані С. Мілошевич не були зміщені з посад в результаті застосування сили, інформаційне домінування не зупинило розповсюдження чуток чи невигідного для НАТО висвітлення у пресі, Росія пройшла навчання на основі власних помилок у Чечні, на сьогодні повністю змінивши тип своєї роботи у власному інформаційному просторі. Цей досвід теж дає Україні можливість побудувати власні варіанти інформаційної поведінки у випадку загроз.

На сьогодні кожна ділянка цієї сфери вимагає окремих спеціальних розробок, напрацювання реального досвіду. Можна назвати такі типи завдань:

· робота з супротивником, яка належить до психологічних операцій;

· робота з власними солдатами, яка ведеться достатньо традиційно, що не є правильним;

· робота з громадською думкою всієї країни, наприклад, окремий напрям – це забезпечення призову в армію;

· робота з міжнародною громадською думкою, ми на сьогодні не продаємо достатньо зброї ще й тому, що не ведемо інформаційної підтримки цієї роботи;

· інформаційна і дезінформаційна робота, без якої є неможливим будь-який етап військової операції.

Є і власне "піарівські" завдання:

· підтримувати статус армії в громадській думці країни;

· зробити сухопутні війська в громадській думці збройних сил та всієї країні найважливішим, найактивнішим родом військ, що вимагає інтелектуальних вмінь.

Коли ми не займаємося інформаційної підтримкою, за нас це роблять інші. Армія, як і всі державні інституції, втрачає підтримку масової свідомості, оскільки слід постійно продукувати інформаційні ситуації, які дадуть змогу суспільству позитивно дивитися на свою армію. До речі, при збиранні інформації для впливу на чужу аудиторію західними арміями, розглядається питання, чи є в суспільстві відчуття героїзму стосовно військових. Тобто робота прес-служб має бути зовсім іншою, але не тільки їхня робота: сьогодні кожен офіцер збройних сил повинен вміти працювати з журналістами, бачити те, що можуть побачити вони, працювати саме в цих форматах.

Загалом слід визначити ряд паралельних етапів, які б дали змогу Україні вийти на принципово новий рівень:

· накопичення чужого досвіду;

· переробка його під власні завдання;

· перенавчання офіцерського складу;

· перенавчання спеціалістів в галузі інформаційної/психологічної боротьби.

Ми повинні бути готовими до проведення моніторингу інформаційного простору як України, так і інших держав під цілком конкретні завдання, оскільки кожний етап військового конфлікту, починаючи від підготовки до постконфліктної ситуації, має власні типи суто інформаційних завдань. На сьогодні інформаційна складова входить в стратегію та тактику сучасного конфлікту. Ставиться завдання прискорення збирання та обробки інформації, щоб робити це швидше супротивника. Американський цикл СОРД (спостереження – орієнтація – рішення – дія) доповнюється циклом СКОРД, де К означає культурна орієнтація, оскільки залежність думання і навіть програмування (стосовно комп'ютерів) та до національної ментальності.

Сучасні військові аналітики вже перейшли від інформаційної війни до війни знань як війни двадцять першого століття. Тому аналітична складова прийняття рішень теж має стати важливим завданням інформаційної боротьби, оскільки супротивник буде намагатися втручатися в цикл прийняття рішень. Найслабкішим місцем на полі бою є не лише розум солдата, а й розум офіцера чи генерала, який приймає неправильне рішення. Він буде робити так не навмисне, просто більш інформаційно сильний супротивник "допоможе" йому вийти на неправильне рішення. Оцінка інформації, що отримується, вміння працювати з не цілком достовірною інформацією теж стає важливим завданням.

В України немає часу, щоб наздогнати розвинуті країни у цьому питанні, хоча в США розуміння цієї проблематики теж з'явилося лише в середині дев'яностих років. Ми вийдемо на розуміння цього ще пізніше, хотілося б тільки прискорити ці процеси, сконцентрувавши на них зусилля і той ресурс, який ще маємо.

Якщо йдеться про війну знань, то у нас виникають окремі завдання на кожному з рівнів: солдата; офіцера; розвідки; осіб, що приймають рішення.

Всі вони є об'єктами впливу іншої сторони, всі вони реально не є готовими до розпізнання маніпуляцій іншої сторони.

Ми повинні добре усвідомлювати, що процес впливу йде за схемою:

Спочатку з'являється гасло "Землю – селянам, фабрики – робітникам", що змінює модель світу, а вже потім має місце революція. І тут слід підкреслити, що Україна не займається творенням і захистом власної моделі світу: ми не перебуваємо тільки накриті ЗМІ інших держав, ми дивимося виключно чужі фільми, тобто і на рівні стратегічної комунікації відбувається роздвоєння, розтроєння нашої людини, яка за фільмами добре знає, що поліцейський повинен зачитати їй її права, а агент ФБР взагалі все розкриє, але для неї це однак залишається марсіанськими знаннями, бо не відповідає її моделі світу. І останнє. Досить серйозні розробки зроблені сьогодні на тему мирної зміни влади: ніхто не стріляє, а влада стає іншою. Ми самі відчули це на собі, коли ввечері ходили зі словами "Ленін. Партія. Комсомол", а вранці нас повели вже зі словами "Ринок. Демократія. Капіталізм". "И никто не заметил потери бойца". Все це суттєво змінює наші уявлення про типи загроз, які є в сучасному світі.

Вибори в Югославії 2000 року продемонстрували, як відповідне фінансування, наукове обґрунтування і підготовка дають можливості змінити владу. 2 тижні акцій протесту після виборів, а ненасильницьким акціям протесту спеціально навчали студентів на території Угорщини, примусили владу відійти. У результаті С. Мілошевич, який витримав дві війни й економічну блокаду, сходить з арени. Спочатку був страйк сміттярів, потім магазинів і аптек, потім таксистів, потім ставилися барикади – і влада не знала, як реагувати, бо її механізми розраховані виключно на силові дії. І тільки потім почали захоплювати телебачення, але на той час силові механізми влади вже були небоєздатними. У шістдесяті роки мирно був відправлений у добровільну відставку президент Індонезії. І сьогодні, після зняття строку давності з архівів, докладно відомо, як діяли тоді спецслужби Англії і США. Тобто йдеться про дієві механізми комунікативної дестабілізації.

Таким чином, до списку завдань слід додати ще два:

· захист прийняття рішень на всіх рівнях, починаючи з солдата, який сьогодні може побачити сфальсифіковане за допомогою комп'ютера звернення до нього головнокомандуючого зі словами поразки;

· захист від дестабілізаційних процедур.

І перше, і друге завдання не є, на перший погляд, варіантами дій у силовому полі, де звикли діяти військові, але наслідки ми маємо ті самі, що й випадку силового розв'язання конфлікту. І цей мирний список "військових дій" є достатньо великим і до нього теж слід бути готовим.

У США перші цікаві розробки надійшли з ВПС, це був 1995 рік, Університет повітряних сил в Алабамі. Чому вони прийшли до досить цікавих результатів, які задали методологічний погляд на всю цю проблему? І сьогодні найцікавіші власне статутні розробки находять у них саме від ВПС. На нашу думку, це трапилося тому, що вони розробляли такі проекти, як Війна-2010 року чи Війна-2025 року. Все це дало змогу відійти від конкретики сьогоднішнього дня і побачити принципові відмінності війни нового типу, нової стратегії і тактики. І такий принципово новий погляд з майбутнього має стати інструментарієм для розробки власних підходів і для України.