8. Залежність розвитку свободи слова від особистих якостей журналіста.

Самоцензура, знання своїх прав та свобод, досконале знання Українського та міжнародного законодавства, знання прецедентів. Певна сміливість. Подача фактів без порушення особистих прав і свобод іншої людини або ж без порушення таємниці інформації.

9. Свобода слова в умовах сучасної україни.

Правові механізми подолання журналістської самоцензури в Україні (аналітичне дослідження) - Андрій Коваленко, експерт Могилянської школи журналістики

http://www.mediareform.com.ua/article.php?articleID=75

Практика журналістської діяльності в Україні, а затим і судова практика стосовно ЗМІ підтверджують висновки деяких авторитетних міжнародних організацій – передовсім, Комітету Захисту Журналістів (Committee to Protect Journalists) та Human Rights Watch – про те, що дотримання і захист свободи вираження поглядів в Україні не відповідають міжнародним демократичним стандартам. В цьому контексті цілком доцільно згадати слова Томаса Джефферсона, Президента США: „Свободу преси не можна обмежити без її повної втрати”.

Тим часом, чимало українських і закордонних експертів у галузі мас медіа найбільшою небезпекою для втрати свободи мас медіа вважають цензуру, яка хоч і заборонена статтею 15 Конституції України, втім, існує в національних медіа у завуальованій формі. Конфлікт з приводу т. зв. „темників” (таємні інструкції, начебто розіслані Адміністрацією Президента мас медіа з метою керування інформацією), що розгорівся в українському суспільстві восени 2002 року, - зайве тому підтвердження. Головним аргументом влади у спростуванні існування цензури в Україні була відсутність де-юре її законодавчого визначення.

[Вставка. „В Україні останнім часом спостерігаються спроби ввести політичну цензуру як на загальнодержавному, так і на регіональному і місцевому рівнях; тиск органів державної влади на ЗМІ з метою зміни їх політичного курсу, вибіркової підтримки ЗМІ з боку державної влади і створення нерівних умов діялності інформаційних суб’єктів” (Олександр Зінченко, голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова і інформації, „Киевские ведомости”, 17 січня 2001 р. ]

Внаслідок накопичення „критичної маси” фактів щодо попрання свободи журналістської діяльності в Україні, 3 квітня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Закон „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення безперешкодної реалізації права людини на свободу слова”.

Законом визначається, що „цензура, як вимога, спрямована до ЗМІ, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск ЗМІ, його засновника, видавця, розповсюджувача попередньо погоджувати розповсюджувану інформацію, заборону чи перешкоджання тиражуванню чи поширенню інформації з боку органів державної влади чи органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб, заборонена”. Також забороняється втручання в професійну діяльність журналістів у формах, не передбачених законодавством України чи договором, укладеним між засновником і редакцією ЗМІ. Забороняється контроль за змістом інформації, що поширюється, з боку засновників ЗМІ, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб цих органів, зокрема, «з метою поширення чи нерозповсюдження певної інформації, замовчування суспільно значимої інформації, заборони на показ чи згадування інформації про окремих осіб, заборона критикувати органи державної влади й органи самоврядування».

Закон також забороняє створення будь-яких органів державної влади, що повинні здійснювати контроль за змістом інформації, розповсюджуваної ЗМІ.