33. Типи інформації

інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути

збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному

вигляді;

ВИДИ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 10. Види інформації за змістом

За змістом інформація поділяється на такі види:

інформація про фізичну особу;

інформація довідково-енциклопедичного характеру;

інформація про стан довкілля (екологічна інформація);

інформація про товар (роботу, послугу);

науково-технічна інформація;

податкова інформація;

правова інформація;

статистична інформація;

соціологічна інформація;

інші види інформації.

Стаття 20. Доступ до інформації

1. За порядком доступу інформація поділяється на відкриту

інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

2. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена

законом до інформації з обмеженим доступом.

Стаття 21. Інформація з обмеженим доступом

1. Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна

та службова інформація.

2. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також

інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою,

крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може

поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному

нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших

випадках, визначених законом.

Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної

інформації, регулюються законом.

3. Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а

також порядок доступу до неї регулюються законами.

4. До інформації з обмеженим доступом не можуть бути

віднесені такі відомості:

1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів

побуту;

2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші

надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують

безпеці людей;

3) про стан здоров'я населення, його життєвий рівень,

включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та

соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні

показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

4) про факти порушення прав і свобод людини і громадянина;

5) про незаконні дії органів державної влади, органів

місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;

6) інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено

відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на

обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

ЗУ Про інформацію

34. Державний контроль за режимом доступу до інформації

35. Обмеження права на одержання відкритої інформації

36. Право на одержання інформації громадянами, яким вона необхідна для виконання своїх професійних обов’язків

У ст. 22 Закону України “Про інформацію” підкреслюється: “Правова інформація — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо” [11]. Ця інформація повинна бути прокоментована, наближена до користувача, а порядок її одержання повинен бути значно спрощеним. Тут особлива роль належить Міністерству юстиції України, на яке покладено ведення Єдиного державного реєстру нормативних актів, в який включаються чинні, опубліковані і неопубліковані, в тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, що зареєстровані у Міністерстві юстиції України, нормативні акти Національного банку України, міжнародні договори України. Міністерство юстиції України також повинно розробляти організаційні заходи і впроваджувати методологічні принципи, створювати фонди нормативних актів і підтримувати їх у контрольному стані, а також надавати інформацію про них. Все це знайшло свій відбиток в Указі Президента України від 27 червня 1996 р. “Про Єдиний державний реєстр нормативних актів”[96].

Під час розробки схеми доступу до державних інформаційних ресурсів варто враховувати, що все більш вагомо заявляють про себе комерційні інформаційні центри і телекомунікаційні мережі, які орієнтуються в основному на обслуговування фінансових і підприємницьких структур. Вони також можуть бути використані для організації доступу до державних інформаційних ресурсів на договірних умовах. Порядок комерційного використання державних інформаційних ресурсів і включення в депозитарії недержавних інформаційних ресурсів потребує законодавчого забезпечення.

Розглянемо докладніше деякі аспекти реалізації державної інформаційної політики в Україні щодо формування інформаційних ресурсів єдиного інформаційного простору України.

Інформаційні ресурси (IР) країни є її національним надбанням. Кількість, якість і доступність IР уже зараз багато в чому визначає рівень розвитку країни та її статус у світовому співсуспільстві. В промислово розвинених країнах, зокрема в США, Великій Британії, Німеччині, Японії успішно проводиться робота щодо створення електронних інформаційних ресурсів, їх промислової та комерційної експлуатації. Інформаційний бізнес вважається сьогодні одним з найбільш прибуткових у світі. Тому питання, що пов'язані зі створенням і ефективним використанням інформаційних ресурсів, потребують особливої уваги з боку держави.

В Україні почався процес формування національних електронних інформаційних ресурсів, що створюються органами державної влади, державними і недержавними підприємствами, науковими і навчальними закладами, а також громадсько-політичними організаціями. Відповідно до Завдань Національної програми інформатизації України на 1999-2001 рр. необхідно створити національну систему інформаційних ресурсів, яка б включала такі компоненти:

систему інформаційних ресурсів органів державної влади;

державний реєстр інформаційних ресурсів;

державний реєстр населення;

єдину систему електронного земельного кадастру;

електронні кадастри населених пунктів;

базу даних науково-технічної інформації;

державний реєстр нормативно-правових актів;

національну систему баз даних з різних галузей виробництва, науки, освіти, культури, що інтегрована в міжнародні і національні інформаційні мережі;

бази даних гідрологічних і метеорологічних вимірів;

систему інформаційно-бібліотечного забезпечення органів державної влади та електронний інформаційний бібліотечний ресурс;

банк даних міждержавних стандартів, термінологічні стандарти і науково-технічну термінологію, повнотекстовий банк державних стандартів;

національну систему створення і поширення періодичних видань в електронному форматі [93].

Значну увагу слід приділяти вирішенню таких проблем комп'ютерного інформаційного забезпечення: управлінню формуванням і виконанням бюджету областей, районів, міст із першочерговим урахуванням всіх об'єктів і суб'єктів оподатковування; обліку і грошовій оцінці всіх земель регіонів, насамперед у населених пунктах із використанням геоінформаційних систем і відповідних кадастрів; обліку та управлінню використанням усього ресурсного потенціалу регіонів (природного, матеріального, фінансового, людського тощо).

Всі завдання повинні виконуватися з обов'язковим об'єднанням регіональних баз і банків даних з такими загальнодержавними, як Державна картографічна база регіону (частина електронної карти України), база даних “Законодавчі і нормативні акти України”, база даних населення і т.ін. При цьому необхідно використовувати єдині класифікатори, що дозволить інформаційно їх об'єднати. Ці завдання припускають максимальне використання інформаційної інфраструктури та інформаційних ресурсів, що існують у регіонах. Для цього вирішується питання про створення типового проекту інформаційно-аналітичної системи “Регіональні інформаційні ресурси України”, що дає можливість сформувати і постійно підтримувати певний рівень регіонального сектору економіки.

Першорядним завданням сьогодні постає створення електронних копій наукової, культурної, інформаційної спадщини в Україні.

Одним із найважливіших показників успішного руху країни по шляху до інформаційного суспільства є ступінь доступності ресурсів користувачеві. Саме за цим показником Україна відстає від розвинутих країн світу.