3. Ос­новні типи міжнародних переговорів.

Передбачається чотири типи переговорів: дистрибутивні, інтегративні, структурування відносин, внутрішньоорганізаційні.

Характеристика переговорного процесу у міжнародних відносинах

Переговори у міжнародній сфері справедливо належать, як, зокрема, і конфлікти, до найдавніших видів міжнародних відносин. Вони є формою офіційного спілкування між представниками урядів і народів, одним з найбільш ефективних засобів урегулювання суперечок та проблемних питань. Проведення таких переговорів недарма віднесене до сфери мистецтва, до одного із способів здійснення міжнародної політики.

Довідкові видання дають таке визначення міжнародним переговорам: це спосіб вирішення різнобічних питань міжнародного життя, розробки нових міжнародно-правових норм, мирного врегулювання суперечок, заснованих на безпосередньому контакті відповідним чином уповноважених на те сторін, які представляють інтереси суб'єктів міжнародного права. Додамо до цього, що переговори міжнародного плану проводяться і начебто без чітко визначеної мети, наприклад, для того, щоб обговорити проблему, яка становить взаємний інтерес. Однак такого штибу переговори проводяться здебільшого на рівні експертів і консультантів.

Нами виділені такі особливості переговорів у міжнародній сфері:

Покажчиком важливості проблемного поля переговорів, стану відносин між державами, які вступають у переговорний Процес, є рівень (статус) делегацій. Зазвичай переговори ведуться на рівні глав держав, урядів, уповноважених представників держав, спеціальних послів, консулів, експертів, консультантів та на інших рівнях. Вирішальна роль відводиться переговорам на найвищому рівні, в процесі яких обговорюються масштабні міжнародні проблеми, ключові питання міжнародної політики, найбільш складні аспекти міжнародних економічних відносин.

Персональний склад делегацій для ведення міжнародних переговорів визначається рівнем переговорів, міжнародним протоколом, традиціями і, як правило, є симетричним складу протилежної сторони. Він менше відповідає назві "команда", шо застосовується при організації переговорів всередині держави. Практика найбільш складних переговорів у цій галузі показала плідність використання найбільш авторитетних та відомих діячів, спеціально призначених урядом, хоча б і з осіб, які відтепер знаходяться у відставці (наприклад, колишній президент США Дж. Картер).

У міжнародних справах існує перелік найважливіших справ, переговори з урегулювання яких ведуться на суворо визначеному рівні. Так, згідно із Конституцією України 1996 року Президент України "представляє державу у міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю, веде переговори (курсив - авт.) та укладає міжнародні договори України.1 Додамо до цього, що на найвищому рівні - глав держав та урядів ведуться переговори з питань війни й миру, укладання перемир'я та інших доленосних проблем для своєї країни.

У сучасних умовах використовуються певні види міжнародних переговорів, кожен із яких має свою специфіку, виконує особливі функції, свій сюжет та стратегії ведення. Це консультації, обмін думками, багатосторонні наради, засідання в рамках міжнародних організацій - ООН, ОБСЄ, АСЕАН та інших. Типи переговорів міжнародної сфери визначаються також змістом міжнародних проблем: узгодження позицій з найважливіших і найактуальніших питань, обговорення різнобічних проблем двосторонніх відносин, виконання зобов'язань за раніше укладеними угодами.

Особливе місце займають міжнародні переговори з метою мирного урегулювання виниклих суперечок, призначення і принципи роботи яких визначені Статутом (Хартією) Організації Об'єднаних Націй. Статут ООН у розділі VI зобов'язує держави вирішувати суперечки шляхом переговорів, обстеження, примирення за своїм вибором, їх обстановка, як правило, буває доволі напруженою, тому кожен жест, руко-потискання, обмін знаками поваги розцінюється як акт доброї волі.

Місце та час проведення міжнародних переговорів визначаються за взаємною домовленістю обох сторін, при цьому ніхто не має права нав'язувати іншій стороні своєї пропозиції. За ініціатором зустрічі визнається неписане правило заявити про бажане місце і час зустрічі, але остаточне рішення залишається за стороною, яку запросили до переговорів. Враховуючи те, шо міжнародні переговори проводяться, як правило, тривалий термін, у декілька раундів, то місце їх проведення може чергуватися на території то однієї, то іншої сторони, а може й проходити на території третьої держави.

Протокольні аспекти ведення міжнародних переговорів займають особливе місце в процесі підготовки до них. Вони складалися впродовж століть. До них віднесено підготовку приміщення з символами та належними атрибутами держав, розробку чіткого плану розташування членів делегацій, процедури зустрічі гостей, способів доставки до місця переговорів, культурну програму та інше.

Результати міжнародних переговорів фіксуються у дво- та багатосторонніх угодах, а також у нотах, протоколах, заявах та інших письмових документах, до яких ставляться спеціальні вимоги - автотентичність тестів кожного з примірників, що мають рівну силу, зберігання спеціальними депозитаріями та ін. Більшість із підписаних угод мають певний термін їх дії та передбачають чи автоматичне продовження дії (пролонгацію), чи денонсацію - порядок припинення дії договору. Практика переговорів показує, що інколи під впливом нових обставин об'єктивного чи суб'єктивного характеру сторони намагаються ухилитися від виконання договірних обов'язків, тому теорія переговорів має передбачити принцип "незмінних обставин" (Rebus sic stantibus - договір залишається в силі, якщо обставини не змінилися).

За тисячі років проведення міжнародних переговорів якихось особливих правил не склалося, а сюжети не відзначаються особливими фарбами. Сторони обережно просуваються вперед до визначеної мети - укласти домовленість щодо вирішення спірної проблеми. У відносинах між сторонами діє, швидше за все, не моральний кодекс, а правила міжнародної ввічливості.

Міжнародна ввічливість - це всі прояви актів доброзичливості, дружелюбності, підкресленої поваги, надання пільг, привілеїв, особливих послуг представникам іншої держави, що надаються не в силу міжнародно-правових норм, а згідно із доброю волею суверенної держави. Результат переговорів у повному обсязі (підписання угод, виконання домовленостей, припинення суперечки) може бути не досягнутий, але правила міжнародної ввічливості виконуються завжди.

Одним із важливих принципів конструктивного ведення міжнародних переговорів є уміння йти на взаємні поступки і компроміси. В основі компромісу покладено правило римського права "Оо еї СІЄ8" - даю, щоб ти дав. Поступки у міжнародних переговорах є нелегкою справою, яка потребує мужності, адже делегації на переговорах діють у рамках наданих їм мандатів та інструкцій з боку своїх урядів.

У царині міжнародних справ при веденні переговорів цілком припустимо переривати переговорний процес для проведення консультацій, а у крайньому випадку при складності спірного питання залишати його "надалі".

У крайньому разі, при найгіршому варіанті - зриві переговорів, сторони не допускають трансформацію ситуації у конфлікт та дотримуються ще одного принципу, відомого з часів стародавнього Риму: "Хто чим володіє, - нехай у того і залишається".

ВИСНОВОК. Переговори у міжнародному житті займають важливе місце, тому що через них виражається смисл і спрямованість міжнародної політики держави. На найвищому рівні переговори проводяться за участі глав держав, а питання, які обговорюються, можуть мати доленосний характер та визначати життя мільйонів людей на десятки років. Результати переговорів фіксуються у формі двох та багатосторонніх угод, протоколів, меморандумів. Офіційний характер більшості переговорів потребує особливої уваги до протоколу, дипломатичного етикету та міжнародної ввічливості.

Особливості переговорного процесу в надзвичайних умовах

Реалії сучасного світовсго порядку такі, що переговори можуть стати важливим моментом зняття напруженості у релігійних та етнічних конфліктах при лроведенні миротворчих та гуманітарних операцій, у боротьбі з тероризмом, при звільнені заручників. Наприклад, у міжмроднїнній туристичній подорожі може виникнути питання: як проести переговори з вороже налаштованим місцевим населеним, представниками антиурядових сил, терористами, що буде винним засобом запобігання насильства чи навіть смерті людей? Свідченням того, що такі переговори вельми актуальні, стало нещодавне захоплення корабля "Принцеса Сарі" з українськими громадянами на борту в Сомалі у січні 2002 року. Пірати вимагали спочатку 200 мільйонів доларів США за звільнення заручнків, а у переговорах із злочинцями брати участь було доручено послу України у Лівані.

Найзагальнішою характеристикою таких переговорів є та, що вони проводяться вимушено, під силовим тиском нелегітимної сторони, а предметом їх є безпека, здоров'я людей, цілісність значних матеріалшх цідцінностей.

Аналіз світового досвіду проведення переговорів, які проводяться в надзвичайних, конфліктних та небезпечних умовах, показує, що такі переговори можна класифікувавати за певними підставами:

за умовами, які висувашротиттиборна сторона, як прийнятні, частково прийнятні, неприйнятні;

за характером і способом переговори визначаються як прямі (безпосередній контакт), непрямі, тобто через посередників;

за ступенем гласності переговори можуть бути відкритими для громадськості та діяльності засобів масової інформації закритими, таємними, необхідність втаємничення яких визнана двома сторонами;

за числом учасників переговори проводяться як один на один, так і один з групою, група з групою;

за терміном проведення переговори можуть бути короткотерміновими (частіше за все) та тривалими.

Розглянемо структуру і динаміку переговорів в осооливих умовах. Предметне поле переговорів незвичайне - умови звільнення заручників чи умови обміну заручників на осіб, які, як правило, затримані законною владою, умови надання свободи стороні, яка захопила заручників чи цінні об'єкти, надання зброї та фінансових ресурсів, питання зміни якогось соціального стану наданій території, повернення захоплених правоохоронцями злочинців та інші. При підготовці до ведення таких переговорів слід намагатися зменшувати кількість проблем, які включені у проблемне поле. Можливим тактичним ходом буде посилання легітимної сторони на відсутність уповноважень включати у переговорний процес розширене предметне поле.

Сторони, які ведуть такі переговори, нерівнозначні, асиметричні. З одного боку - це злочинці, терористи, особи, статус яких невизначений, але переважно незаконний. З іншого - переговори ведуть представники уряду, громадськості, силових структур. Вкажемо, шо склад цієї сторони певним чином залежить від вимог сторони, яка утримує заручників чи цінності та висуває завищені вимоги.

Конкретні особи, що ведуть переговорний процес, часто вибираються протилежною нелегітимною стороною, яка їм довіряє. Майже у половині ситуацій, - вказує В. Ілларіонов, - переговори ведуться за допомогою посередників, які не пов'язані із злочинцями - пасажирами літака, випадковими перехожими або ж посередниками. Позитивний вплив на перебіг переговорів здійснюють неактивні учасники - священнослужителі, місцеві авторитети, представники незалежних засобів інформації, а також знайомі та родичі злочинців.

Підготовка до переговорів у надзвичайних умовах складається, крім звичайних (універсальних) елементів, з незвичних факторів:

гострого дефіциту часу, особливо для вивчення особистостей злочинців;

напруженої обстановки, що утворюється пред'явленням ультиматумів з обох сторін;

необхідності допомоги з боку психолога-консультанта, лінгвіста, спеціаліста-кримінолога.

У підготовчий період важливо спрогнозувати хоча б у загальних рисах поведінку протилежної сторони, з'ясувати мотиви та цілі злочину, визначити форму діалогу.

На етапі ведення переговорів важливими стратегічними завданнями постануть:

намагання пом'якшити вимоги протилежної сторони, посіяти в їхній свідомості зерна невпевненості в успішності обраного ними єдиного способу силового тиску;

поступово перебирати на себе ініціативу висування та обговорення пропозицій, вимог та умов продовження діалогу;

точно розраховувати наслідки різних варіантів перебігу подій, у тому числі і застосування збройної сили та спеціальних засобів визволення заручників;

постійно проводити лінію на нормалізацію психологічного стану обох сторін, враховуючи, шо нелегітимна сторона (злочинці) спочатку перебувають у надзвичайно збудженому стані, а далі поступово втрачають активність.

Серед тактичних прийомів попільне використання затягування часу з метою втягнути супротивника в русло тривалих переговорів, поступове підсилення психологічного впливу на нього, застосування методів раціонального переконання у доцільності відмови від протиправної поведінки.

Як при дотриманні загального страгегічного курсу (задоволення вимог злочинців чи ведення переговорного процесу з метою підготовки до силових дій), так і при здійсненні тактичних прийомів "затягування часу", "заманювання", "психологічної атаки", слід постійно враховувати пріоритети переговорів у надзвичайних умовах:

збереження і захист життя захоплених заручників;

повернення захопленого майна та цінностей;

передача злочинної сторони до рук правосуддя.

Підтвердженням правильності наших теоретичних міркувань щодо пріоритету збереження життя заручникам була згода капітана судна "Принцеса Сарі", захопленого у Сомалі, надати корабель У власність піратам в обмін на збереження життя захоплених.

На заключному етапі досягнення домовленостей та забезпечен-шя їх виконання переговори нерідко заходять у глухий кут. Важливо пам'ятати, що погрози є, по суті, єдиним серйозним аргу-^Ментом протилежної сторони. Якщо мова йде щодо виконання Шротиправних, але в принципі припустимих поступок, то не вик-ІПючено досягнення угоди, хоча в цілому світова практика схи-|Пяється на користь рішення не виконувати злочинних вимог. У випадку зриву переговорів реалізується розроблена силовими структурами законного уряду програма із звільнення заручників.

Важливим фактором успіху на переговорах у надзвичайних обставинах, на наш погляд, є мінімальна підготовка осіб, на яких випала нелегка доля їх проведення. Так, у Сполучених Штатах у поліцейських підрозділах є штатні особи для проведення переговорів, у Німеччині ведення переговорів зі злочинними угрупуван-нями введено у спеціальну функцію поліції. Щодо ефективності переговорів з терористами свідчать дані світової статистики -майже 80% заручників вдавалося визволити в результаті успішних переговорів. У Росії не менш ніж у 70% випадків досягнення домовленості з протилежною стороною вони більш-менш виконувалися.

ВИСНОВОК. Переговори належать до найбільш ефективних засобів вирішення конфліктів, навіть у випадку їх асиметричного ведення - з нелегітимною, незаконною стороною, яка захопила заручників чи матеріальні цінності та поставила незаконні вимоги. Специфіка таких переговорів у примусовому характері, несподіваності перебігу подій, можливості доручення вести переговори випадковим особам, які не мали спеціальної підготовки, їх мінімальна підготовка складає один із факторів успіху.

Основні (універсальні) стилі ведення переговорів

Хоча типів переговорів і менше, ніж типів конфліктів, усе одно важко розробити правила їх ведення для кожного типу. У світовій практиці визначилося декілька основних стилів ведення переговорного процесу : стиль активний (боротьби), стиль діловий, стиль конфронтацій, який інколи називають неділовим.

Діловий стиль характеризують такі елементи та правила.

Правило перше - поставити себе на місце партнера (інверсія). Партнери виходять з того, що основна проблема переговорів залежить від погляду на спірні питання, а тому слід максимально об'єктивно з'ясувати, у чому сенс позиції протилежної сторони. У 1970 році американський адвокат запитав президента Єгипту Г. Насера: що б він хотів, аби президент Ізраїлю Меїр зробила для розв'язання арабо-ізраїльського конфлікту? Насер відповів: "Щоб Ізраїль пішов з усіх арабських територій без ніяких компромісів". Тоді американець запитав: "А що буде з нею, якщо так вона і вчинить?" Президент Єгипту замислився і розсміявся: дійсно, у неї були б великі проблеми у себе вдома. Важливим елементом цього правила є намагання вияснити базис спірних питань, а також спрямувати зусилля на розуміння обгрунтування чужої позиції.

Правило друге - ставити і формулювати мету переговорів у межах їх реального досягнення. Це правило відбиває одне із визначень політики як мистецтва можливого. Спочатку мінімально необхідні, але досяжні цілі ставляться перед початком переговорів, далі встановлюються більш конкретні цілі з урахуванням можливостей сторін і, нарешті, у підсумковому документі вказується ступінь досягнення мети. Постановка сторонами надмірно складної (високої) мети перетворює переговори у фарс, або у нескінченну процедуру зіткнення позицій.

Правило третє - сторони мають бути готові до розбору ситуації з ускладненням проблем. Це правило засноване на тому, що динаміка переговорів менш визначена у порівнянні з конфліктом, вона несе в собі небезпеку раптової зміни обставин, позицій, появи додаткових матеріалів та інше. Саме тому партнери не повинні заколисуватися поступом вперед. Давня китайська приказка вка-| зує: "Якщо слід зробити десять кроків і зроблено вже дев'ять, то І половину шляху пройдено". З новими, ускладненими проблемами сторони розбираються на основі взаємоприйнятних принців, що довели свою вартість і плідність. Вважається, що у таких ситуаціях принципи незалежні від експертних оцінок.

Правило четверте - у переговорах, що ведуться за діловим стилем, приймається все, за винятком того, що слід виключити як неприйнятний варіант вирішення спірного питання. Дотримання цього правила дозволяє встановити гнучкість та варіативність переговорного процесу, в разі необхідності вийти за межі предметного поля переговорів, поглянути на проблеми "з боку", не обмежуватися висхідними положеннями та інструкціями. Фішер та Юрі радять: "Не захищайте свої ідеї, заохочуйте критику і поради", адже на переговорах витрачається занадто багато часу на взаємні звинувачення і критику.

Правило п'яте - сторони тримаються на рівних, визнають права один одного у вирішенні проблеми, справедливо вважають, що надійна угода є наслідком взаємодії рівноправного партнерства.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК. Типи переговорів визначаються сферами, у яких виникла та обговорюється проблемна ситуація, предметом переговорів, а також умовами їх проведення. До найбільш відповідальних переговорів з точки зору наслідків рішень належать переговори у царині міжнародних та економічних відносин, переговори в надзвичайних умовах.

Переговори у міжнародному житті займають важливе місце, тому що через них виражається спрямованість міжнародної політики держави. На найвищому рівні переговори проводяться з ^участю глав держав, а питання мають доленосний характер щодо збиття мільйонів людей на десятки років. Офіційний характер більшості переговорів потребує особливої уваги до протоколу, дипломатичного етикету та міжнародної ввічливості. Переговори сам на сам відбуваються на найвищому рівні з делікатних питань.

Ділові переговори мають чотири підтипи: дистрибутивні, інтегративні, структурування відносин, внутрішньоорганізаційні переговори, їх об'єднує спрямованість на відновлення чи встановлення конструктивних динамічних відносин між рівноправними партнерами.

Переговори у надзвичайних умовах належать до ефективних засобів вирішення конфліктів з нелегітимною, незаконною стороною, яка захопила заручників чи матеріальні цінності та поставила незаконні вимоги. Специфіка таких переговорів у примусовому та асиметричному характері, несподіваності перебігу подій, можливості ведення переговорів випадковими особами, їх мінімальна підготовка складає один із факторів успіху.