Тема 2.1. Предмет та система та джерела міжнародного приватного права Питання для самостійного вивчення

1. Міжнародний договір як джерело приватного міжнарод­ного права.

2. Види договорів, що застосовуються суб'єктами між­народного публічного права.

Завдання

1. Охарактеризуйте систему сучасного міжнародного приватного права.

2. Дайте загальну характеристику основних галузей особливої частини міжнародного приватного права.

3. Наведіть приклади співвідношення міжнародного при­ватного права з міжнародним публічним правом.

4. Ознайомтеся з Віденською Конвенцією про право міжнародних договорів (1986 р. )

Методичні рекомендації

Питання 1. Міжнародний договір як джерело приватного міжнарод­ного права .

Практика регулювання правовідносин у договірній формі важлива для держав, оскільки норми міжнародних угод у більшості правових систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери міжнародного приватного права. Міжнародні договори (угоди) досягають такого становища тому, що містять уніфіковані норми, які спеціально створюються для врегулювання міжнародних невладних відносин.

Зазначені угоди можна класифікувати за різними критеріями, зокрема за:

· предметом регулювання (зовнішньоекономічні, шлюбно-сімейні відносини, з авторського права тощо);

· видом норм, які містяться у них (колізійні, матеріально-правові, змішані);

• кількістю учасників (дво- та багатосторонні);

• суб'єктами, які створюють їх, чи під егідою яких вони укладаються (держави, їх союзи, міжнародні організації, наприклад, Співдружність Незалежних Держав, Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я (далі — відповідно СНД, МОП тощо);

• ступенем потреби їх опосередкованості в законодавстві держав (потребують трансформації в національне законодавство або ж "самовиконувані", тобто такі, що потребують тільки національної норми-відсилання).

У будь-якій державі більшість норм міжнародного договору застосовують до правовідносин унаслідок трансформації, тобто перетворення їх у норми внутрідержавного права. Форми здійснення трансформації передбачаються національним законодавством держав. До них належать, зокрема, ратифікація, прийняття актів про застосування міжнародного договору, видання іншого національного нормативного акта.

Питання 2. Види договорів, що застосовуються суб'єктами між­народного публічного права.

За Віденською Конвенцією про право міжнародних договорів (1986): "договір означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування”.

Договори укладаються суб’єктами міжнародного публічного права.

Теорія трансформації:

· міжнародно-правова норма отримує юридичну силу у національній сфері лише внаслідок її трансформації у норму внутрішньодержавного права;

· ця трансформація здійснюється у різних правових формах, шляхом видання відповідних внутрішньодержавних актів;

· вибір конкретної правової форми трансформації залежить як від змісту міжнародного договору, так і від характеру відносин, які у даному випадку регулюються;

· норма національного права, яка є наслідком трансформації застосовується як норма "lex specialis” щодо будь-яких інших внутрішньодержавних норм, зокрема, частини правил, що стосуються її тлумачення. У випадку колізії загальної й спеціальної норми завжди застосовується спеціальна норма. Тлумачення норм "lex specialis” у національному законодавстві забороняється;

· ця норма має певну автономію у системі внутрішньо-національних норм, внаслідок чого не втрачає свого первісного характеру;

· трансформація не повинна впливати на міжнародний договір, на якому вона засновується – за це наступає міжнародно-правова відповідальність.

Галузеве регулювання міжнародних договорів:

· міжнародна торгівля – Конвенція ООН щодо права, яке застосовується до міжнародної купівлі-продажу товарів (1955), ратифікувало 98 країн; Конвенція щодо однакового закону про міжнародну купівлю-продаж товарів (1964);

· промисловість – Паризька Конвенція про охорону промислової власності (20 березня 1883); Вашингтонський договір про патентну кооперацію (1970);

· авторські й суміжні права – Бернська Конвенція про охорону літературних та художніх творів (1886). Україна є членом; Женевська Конвенція про охорону авторських прав (1952);

· сімейне право – з 32 Гаазьких Конвенцій – 10 із сімейного права. Україна жодну не ратифікувала;

· спадкове право – Вашингтонська Конвенція про форму заповіту (1973), Гаазька Конвенція про цивільний процес (1954).

В Україні не існує повного переліку міжнародних договорів, які є для неї обов’язковими. В Україні ратифікація йде шляхом імплементації.

Регіональні міжнародні договори. Регіональні договори повинні бути трансформовані у національне законодавство. Регіони: Європа й СНД. Конвенція про створення СНД (1993).

Двосторонні міжнародні договори.

Види договорів:

· договори про взаємно-правову допомогу;

· консульські Конвенції (в Україні більше 30);

· торгівельні договори;

· угоди щодо товарообігу й платежів;

· договори про уникнення випадків подвійного громадянства;

· договори про уникнення випадків подвійного оподаткування;

· договори про міжнародні перевезення;

· договори, присвячені науково-технічному співробітництву.

Акти міжнародних організацій. 16 спеціалізованих установ ООН, які видають акти, а також МАГАТЕ й СОТ.

Дія міжнародних договорів у національному законодавстві України.

Стаття 9 Конституції. В 1992 році Законом України прийнята згода на обов’язковість договорів, за яким уряду України надані повноваження розробити настанови до вступу до таких міжнародних організацій як Світовий банк, БАГІ, Міжнародна корпорація розвитку, МВФ.

Запитання для повторення та закріплення матеріалу

1. Назвіть систему міжнародного приватного права.

2. Співвідношення міжнародного приватного права з законодавством України.

3. Назвіть джерела мінародного приватного права. Назвіть види договорів, що застосовуються суб»єктами міжнародного публічного права.